Обговорення жінками потайки від чоловіків цієї теми дуже скоро привело до того, що всі жінки й дівчата Скіфії змовилися звільнитися від чоловічого гніту.
Є лише один спосіб звільнення з рабства у своєму власному домі: вбити своїх гнобителів. Наші предкині успішно ним скористалися і стали вільними людьми у своїх містах і селах, на своїх полях і пасовищах, на своїй прекрасній, пишній любій землі.
Цариця, яка посіла в Неаполі Скіфському трон убитого нею чоловіка, мудро, дбайливо і справедливо правила нашими вільними предкинями-амазонками. Після неї корону успадковували її нащадки, правлінням яких вільні жінки теж були цілком задоволені. Царство Амазонок відразу стало швидко розвиватися в економічній, політичній, військовій і культурній сферах. Адже вільна жінка неодмінно має успіх в усьому, чим вона займається. А скіфські жінки мали ще й особливі таланти: були неперевершеними вершницями та лучницями, завдяки чому кіннота амазонок, озброєна луками та стрілами, була непереможною в бою, що дозволяло вільним жінкам не тільки ефективно забезпечувати територіальну цілісність свого царства та захищати його мир і спокій, а й диктувати сусідам свої умови в торгових і митних питаннях.
Проблему задоволення сексуальних потреб і дітородіння амазонки вирішували, вільно кохаючися з чоловіками-інородцями, які у великій кількості повсякчасно відвідували Царство Амазонок, адже наша країна знаходиться на перехресті головних світових торгових шляхів, активно торгує з усім світом золотом, зброєю, конями, худобою, зерном, сіллю тощо, а крім того, за часи амазонок була всесвітнім центром сексуального туризму — країною, яку прагнули відвідати численні шукачі насолод, адже прекрасні вільні жінки славилися на весь світ своїм гарячим, пристрасним, пестливим норовом. Тож кожна амазонка мала величезний вибір з-поміж охочих її чоловіків і завжди могла знайти собі найкращого партнера на свій смак.
Вважалося, що хлопчики, народжені амазонками, були сміливі й мали генетичний хист до верхової їзди та до стрільби з лука. Через те що суспільний устрій амазонок не передбачав наявності громадян чоловічої статі, їхніх синів забирали в дитячому віці правителі дружніх держав і виховували з них елітні підрозділи верхових лучників, а Царству Амазонок натомість робили певні політичні послуги, а також за потребою забезпечували військову підтримку.
Так жили амазонки покоління за поколінням, на своєму практичному досвіді переконавшися в усіх перевагах устрою життя, який вони собі влаштували. Безсумнівно, він був набагато кращим, ніж той, який панував колись у Скіфії і в якому жили жінки сусідніх країн.
Але рано чи пізно в серці кожної вільної жінки звідкись неодмінно з'являється Мрія, яка, хоч і здається їй фантастичною, нереальною і нездійсненною, та все одно не може не бентежити її своєю неймовірною привабливістю. Ця Мрія час від часу втілює себе в казкових снах, сюжет яких такий несхожий на все, що вона бачить наяву. Ця Мрія наполегливо намагається змусити вільну жінку повірити в те, що так може бути, так має бути, так повинно бути, бо вона дуже-дуже бажає, щоб так було. Це Мрія про зустріч з її коханою половинкою — зі справжнім, гідним чоловіком, якого вона обожнюватиме, самодостатнім і незалежним, добрим і ніжним, сильним і чутливим, чоловіком який поважатиме та розумітиме її, який не плекатиме почуття своєї вищості над нею, який захоплюватиметься нею, як найдивовижнішим дивом, і цінуватиме її, як найкоштовніший скарб, який любитиме її, тобто бачитиме своє щастя у дбанні про її щастя, а не просто відчуватиме хіть до неї та бажання насолоджуватися нею. Це Мрія про те, що вона буде його єдиною, так само як і він буде її єдиним. Це мрія про те, що вони житимуть з ним на її рідній землі, в її рідному царстві — царстві свободи та гідності, поза яким вона не уявляє свого життя.
У повсякденній реальності амазонки поспіль стикалися з хіттю чоловіків, якою вони користалися, щоб отримати від чоловіка сексуальну насолоду і завагітніти дівчинкою. Також дуже часто вони стикалися з прив'язаністю з боку чоловіків, коли, скуштувавши насолод від близькості з амазонкою, чоловік не міг більше без неї жити, і від його освідчень, серенад та інших докучливих проявів уваги рятував лише закон про обмеження часу перебування чужинців у Царстві Амазонок дванадцятьма добами, порушення якого каралося стратою. Не менш докучливою бувала прив'язаність чоловіків, яким амазонка відмовляла в близькості, і вони не могли цього пережити. Такі прив'язаності, такі нав'язливі бажання роблять чоловіків просто жалюгідними. У вільній жінці прив'язаність до неї чоловіка викликає огиду, як і будь-яка залежність, бо свідчить про слабкість чоловіка, а амазонкам подобалися сильні.
Дуже-дуже рідко амазонки зустрічали в чоловіках справжню любов. Але навіть у разі, коли така любов мала місце і була взаємною, вільна жінка стикалася зі складною дилемою: поїхати разом зі своїм коханим на чужину, туди, де суспільство ставилося до жінки як до людини другого сорту, і втратити її прекрасне життя в жіночому раї — Царстві Амазонок, або зберегти своє найрідкісніше, абсолютно унікальне в цьому світі становище — становище громадянки Царства Амазонок, відмовившися від любові. Обидва варіанти не відповідали Мрії.
Я з юних років була упертою мрійницею. Я свято вірила у свою Мрію. Я не мала сумнівів, що моє життя призначене для здійснення цієї Мрії. Я відмовляла всім переїжджим хлопцям і чоловікам у близькості, мріючи про близькість лише з одним чоловіком — моїм судженим, на зустріч з яким я трепетно чекала і з яким невідомим мені дивом неодмінно мала здійснитися моя Мрія.
— Мрія — це казка. Вона чарівна, солодка, наснажлива, але жодна амазонка не побачила її здійснення. Чи ти думаєш, ти — єдина вільна дівчина, яка плекає таку Мрію, донечку? — казала мені мама, непокоячися, що я залишуся незайманою до самої смерті. — Ця Мрія живе в серці кожної амазонки. Ми не знаємо, звідки вона береться, але всі ми маємо таку ж саму Мрію. Та ми не жертвуємо заради неї радостями життя, бо вони — реальність, а Мрія — лише мана.
— По-перше, разом із Мрією в моєму серці звідкись взялась і впевненість у її здійсненні, матусю. А по-друге, навіть якщо вона не здійсниться, чекати її здійснення, вірити в її здійснення для мене є величезною радістю життя. А якщо я кохатимусь не зі своїм судженим, я позбавлю себе цієї радості і почуватимусь нещасною. Та я й просто не зможу цього зробити. Та й ніколи не захочу, — відповідала я.
Мама співчутливо зітхала і, розуміючи, що не в змозі мене переконати, припиняла цю розмову до іншого разу. Те ж саме, що й вона, мені казали всі мої подружки, сестри, тітки та сусідки. І всім їм я давала ту ж саму відповідь.
Того вечора я скакала верхи на своїй Блискавці, просто щоб їй дати набігатися на просторі, а собі — подихати потужним струмом зустрічного вітру. Я шаленію від насолоди, коли щодуху мчу степом і відчуваю радість коня, який летить, майже не торкаючися землі.
Наскакавшися досхочу, я спрямувала Блискавку до річки, щоб напоїти її та викупати, а заодно викупатися й самій. У тому місці, де я планувала це зробити, вже купались якийсь вершник і його кінь. Молодий жеребець був прекрасний, не гірший за мою Блискавку, та й вершник був дуже вродливий. Жеребець заржав, запрошуючи Блискавку приєднатися до них, і Блискавка, заржавши у відповідь, зайшла у воду та почала загравати з ним. Поки наші коні проявляли таку цікавість одне до одного, я задивилася на хлопця. Його гарне, сильне, спритне тіло з рельєфними м'язами і мужнє, добре, щире обличчя привернули мою увагу і змусили моє серце забитися в якомусь незвичному солодкому ритмі. Хлопець теж дивився на мене. Його погляд виражав таке ласкаве, ніжне милування, яке до мене я бачила лише у рідних, близьких мені людей. Це було для мене геть незвично, бо всі мої рідні та близькі були жінками й дівчатами.
Хлопець підійшов до нас із Блискавкою і сказав скіфською мовою з типовим кафкаським акцентом:
— Нехай коні побавляться разом. У них, здається, назріває роман, — і протягнув руки, щоб зняти мене з Блискавки.
У моєму житті лише мама знімала мене з коня. Я тоді була геть маленька і навчалась їздити верхи. Тож цей жест викликав у мене такі теплі, солодкі асоціації, що я автоматично, так само як у дитинстві в руки мами, віддалася в руки хлопця. Ці такі сильні і одночасно такі пестливі руки зняли мене з Блискавки, і я опинилася обличчям прямо перед обличчям хлопця. Його усмішка була такою дбайливою, такою уважною і викликала в моєму серці такі щасливі, такі радісні почуття, які асоціювалися в мене лише з моєю Мрією та зі снами, які досі були єдиним її утіленням у моєму житті.
— Як твоє ім'я, прекрасна юна амазонко? — спитав хлопець.
— Ластівка, — відповіла я. — А твоє?
— А моє — Стриж.
— Та ні, я правду кажу: моє ім'я — Ластівка.
— А я і не маю в цьому геть ніяких сумнівів, — ніжно усміхнувся хлопець.
— Ну тоді скажи своє справжнє ім'я.
— Стриж. Це моє справжнє ім'я.
— А якби моє ім'я було Зірка, то ти б сказав, що твоє — Місяць?
— Ні. Я б сказав, що моє — Стриж.
— То ми з тобою Ластівка та Стриж?! — здивувалась я такому символічному збігу.
— Якщо ти — Ластівка, то так, — сказав хлопець, дивлячися на мене як на найкоштовніший у світі скарб.
Тим часом наші коні пестливо терлися одне об одного своїми мордами. Блискавка сором'язливо подавала знаки, що вона хоче покритися, а кінь Стрижа — що він буде дуже щасливий здійснити її бажання.
— Як швидко вони порозумілися! — зауважив Стриж.
— Це не дивно. Вони — тварини. Моя Блискавка незаймана. І останнім часом проявляє цікавість до протилежної статі. Та я наглядала за нею, не даючи їй можливості покритись аби ким. Я хотіла, щоб батько її жереб'ятка був не першим зустрічним жеребцем, а гідним моєї неперевершеної Блискавки. І твій — найкращий з усіх, кого я могла б для неї знайти. Тож нехай собі кохаються, — відповіла я.
— А ти, прекрасна амазонко? — спитав Стриж.
— Я? Я теж незаймана. Але я — не тварина. Я — людина. І не звичайна людина, а вільна амазонка, для якої понад усе — її Мрія, — відповіла я. — Я кохатимусь лише з одним єдиним чоловіком, який є моєю половинкою і з яким моя Мрія стане реальністю.
— Хто цей чоловік, Ластівко?
— Я не знаю, хто він.