Вона бачила його очима свої далекі домівки, від яких якась многоголова безлика буржуазія, якась дідьківська почвара-контрреволюція тримала їх так довго на віддалі тисяч кілометрів і ще тут, на поворотнім шляху, ставить перепони..
Уже при загальному реві: "правільно, правільно", була прийнята резолюція йти до депо й силоміць узяти паротяг. Уже юрба, брязкаючи рушницями, хитнулася рухом, як на скриню вискочив Калер. Він був у чорному залізничному плащі, з відзнакою на кашкеті, чисто виголений, увесь уосіблення волі й дисципліни, так зненавиджених розбещеним гуртом.
Юрба спинилась, на мент притихла й вибухнула скаженим вульканом довго стримуваної жадоби крови: Калера пізнали. Я почув лише перші його слова:
— Товариші! — Далі Калерів голос стратився в гуркотливій лявіні революційної ненависти. Треба було справді грому й бурі, щоб перегаласувати натовп...
Ще від Калера долетіло до мене кілька слів. І враз коротким штовханом натовп хитнувся в бік скрині, і Калер зник:
— Смерть йому! Кров п'ють!... Контрреволюція!... Буржуї...
Юрба як стрибнула, так ураз і спинилась. Затягнений у середину, я опинився близько ліхтарного стовпа біля рампи. Під стовпом також опинилася гарматна скриня, а на ній кілька скриньок від набоїв.
На скриньку кількадесять хижих рук висадили враз Калера, над ним задряпалась по стовпу людська ошинелена малпа з мотузком у зубах.
Мій мозок закам'янів. Пригнічуюча свідомість безпорадности й сором безсилля притиснули тім'я...
Але Калер стояв на ешафоті нерухомо й рівно та дивився гордовито кудись далеко понад головами юрби. Тільки обличчя побіліло, та очі стали більшими. З підборіддя стікав на розшарпану, розхристану шинелю струмочок крови.
Шинельна малпа спустила мотузок з ліхтарні, сибіряка нахлиснув аркан на шию Калерові. Малпа підтягнула мотузок. Юрба шпурляла в жертву найогидніші вигуки... Я вже не відчував ані свого тіла, ані оточення й тільки не відривав очей з Калера.
Тільки-но вибити з-під ніг маленькі скриньки, на яких стояв Калер, і на мотузі загойдається лише шкаралупа волі...
Юрба ревла... Калер, здавалось, задубів...
Вояк-сибіряк зіскочив зі скрині. Його обличчя приходилося нарівні з Калеровими ногами. Тільки простягнути до скриньок руку... І тоді сталося наймогутніше...
Калерове обличчя враз ожило й ціле мов би метнуло грім і блискавку. Миттєвим рухом його права нога піднеслася й зі страшною, останньою силою вдарила вперед, в обличчя сибіряка...
Я вам кажу, це був мент, мить... Почувся хряскіт, бризнула кров, сибіряка мотнувся й осів... А на натягненім мотузці загойдалося Калерове тіло!...
— Це, панове, була смерть культурної людини?... Чи ні?...