такую ж річ, що мовлю — правда то єст не гріх.
Зачим нехай всяк зволить в правді ся кохати,
котрою лятвій зможет часом оправдати.
А поневаж і сам бог во всем єст правдивий,
пред ним же не справдить всяк несправедливий.
Тім кождому правдивим бити подобаєт,
єсли хто по сем віку в небі жить желаєт.
* * *
О МУЗИКАХ, МЕНОВИТЕ О ЦИМБАЛІСТАХ І О СКРИПНИКАХ
Веселоє ремесло музицтво, повідають,
же іграми своїми смутних пудвеселяють,
А веселії паче веселими бивають,
когда музики в скрипку і в цимбали іграють.
І чесно также собі на світі пробувають,
кгди ж і самому богу похвалу оддавають.
Поневаж, як іниї ремісники цех мають,
так і оні, спасет їх бог, в цеху зоставають,
І ведлуг церковного укладу поражають,
і до церквей божіїх свічі часто справляють.
А кгди б хто мовив, же легким хлібом забавляють —
такий їм хліб господь дав — нехай не подивляють,
І хліба даремного нігде не уживають,
тільки його всякії през працю заробляють.
І прето, хто ремесла научаєт,
таковий менш простою роботою труждаєт.
Ремесло — свято діло, на світі ся знайдуєт,
котрий з пильною його охотою патруєт.
І хто ремесла свойого завше часто пильнуєт,
тому до його праці і сам бог пособствуєт.
Нехай же без ліності і музики іграють
А, наігравшися, нехай троха і спочивають
да по повной скляниці горілки випивають.
* * *
О НЕ ВМІЮЩИХ І О НЕ ХОТЯЩИХ ДІТЕЙ СВОЇХ УЧИТИ НА ДОБРІЇ ДІЛА
Которії родичі дітей не научають,
тії неприятелі дітєм своїм бивають.
Бо нїкгди без цвічення діти добрі не будуть
і, вироеши, хоч красти, хоч розбивати будуть,
Аж вас, родичов, скорбей доведуть немалих,
поневаж не вміли-сте цвічити їх малих.
І хоч би і хотів уже великого сина вчить,
тілько ж не зможеш тогда, власне дуба, нахилить.
І такий і батька часом за груди хватает
або теж пуд час і в шию кулаком даваєт.
І не ложную то я річ о том докладаю,
але по правді святой тоє вам ізвіщаю.
А так малих добре цвіч ведлуг твоєї уваги,
і не будеш терпіть за них од людей зневаги.
Я твоєї милості, як приятель, прияю
і повторе учити дітей поражаю.
За що і од людей добрих будеш міти славу,
і од господа, бога особную похв .....
* * *
О ПРАВОСЛАВНИХ ЛЮДЕХ ВОЇНСКІЄ СЛУЖБИ ОТПРАВУЮЧИХ, ІМЕННО О КОЗАКАХ
І козаки на світі всі вельми ся труждают,
поневаж перси свої на войнах виставляют,
Боронячи отчизни і добра христіян,
жеби не преодолів нечестивий басурман.
І не токмо що перси они ставят у войні,
але іниє кладут і голови у войні.
Зачим спаси їх, Боже, за тую одвагу,
а грішит Богу, хто даєт козакам зневагу.
а козак, шедши в войско, ввесь дом свой оставляєт.
А ідучи, чи вернет додому, і сам не знаєт,
тілько сам Бог їх нехай од смертей сохраняєт.
Зачим не тілько, ховай Боже, нагану давать
козакам, але треба їх як святих шановать.
Бо на войнах в потребах кров свою проливают
і за православную віру душі полагают.
І даруй, Боже, таким небесниє корони,
що ч .....
* * *
О РАТАЯХ, АБО ТЕЖ О ПАШУЩИХ ХЛІБ ЛЮДЄХ
Над всі ремесла потребнійшоє подобно
пахарство, же тоє всьому світу вигбдно.
Бо хоч би хто срібро і злото могл робити,
а, не міючи хліба, злота не вкусити.
Мовленна тая річ, же хліб серце укріпить,
єсли хлібом животи чоловік покріпить.
І без хліба не мощно всяким пробувати,
бо без нього з голоду могуть умирати.
І не тілько убогий хліба потребуєт,
але й багатому оний не 'попсуєт.
Багатий єще большей хочет його міти,
жеб по смерті його уживали й діти.
А так хліб святий всюда всім не безпотребен,
але й невірним он на світі потребен.
А ти, господи, безпреч хліба людям умножай
і довольно на ввесь світ його урожай.
* * *
О СМЕРТІ
О смерте, смерте, чому ти так єстесь страшна —
не тілько ти, леч твоя і пам'ять ужасна?
Кди ж богатих і вбогих нікгди не минаєш,
але равно з душами всяких разлучаєш,
Яко то розмаїтих панов благородних,
так славних і преславних і великородних,
На високих гонорах породи шляхетної
і величайших властей фамилії славетної,
А особливе простих і великоможних,
чесних же і пречесних і ясновельможних,
Так зась гетьманов і крольов державних,
а посполу і царей великодержавних,
А затим єпископов всяких освященних
і всяких архієреїв преосвященних,
І з убогих духовних особ найподлійших,
а з ними також вп'ять і патріарх святійших.
Зачим давай довольно навет кому жити,
єсли то не мощно нікому опустити.
* * *
О СНІЦАРЯХ І О СЛЮСАРЯХ
Немаш труднійших в світі ремесл над сніцарства,
а другеє вп'ять трудні также і слюсарства.
Сніцарі бо церковний деісус одрізають,
а слюсарі рознії теж штуки работають.
І сніцар в премудрості великий єст хитрець,
і слюсар в ділах своїх не менший тож мудрець.
Рознії бо мудрості слюсар показуєт,
і сніцар без числа штук дивних виставуєт.
Прето слушне б їм двом братами ся називати,
же то премудростей навикли заживати.
Іний ремісник єдно діло токмо творить,
як сапожник заєдно сапоги готовить,
А в двох сих ремесников розмаїта трудность,
может ся почудити всяк, зря оних мудрость.
Прето ж їх в великой повазі треба міти
і шанувати особ жони їх і діти.
І дай, боже, на землі їм всякую довольность
за показуємую їми чуд .....
* * *
О СОБОРНОМ ТРУЖДАНІІ
Не дармо повідають, где, мовять, людей купа,
там не буде боліти праве нікгди у пупа.
І у гурту, теж мовять, їсться спорно й каша, —
правдивая то з віку реч і приповість наша.
І священик теж мовить: "Миром богу ся молім", —
і ми не надсядемся, єсли тоє сотворим.
Бо тяжкая робота єдного надсаждаєт
і працюючим збитнє здоров'я умаляєт.
І для того треба нам собором працювати
і, як могучи, своєй силки остерігати.
* * *
О СТРІЛЬНИКАХ, ЩО СТРІЛИ КОЗАЦЬКІЇ РОБЯТЬ, І О КОЗАКАХ ПОХВАЛЬНОЄ
І стрільники козакам потребні бивають,
поневаж до воєнних справ стріли зробляють.
Бо і стрілою мощно так же поразити
і, як огненною стрільбою, умертвити.
І дивная річ стріли, кгди їх витягають
вгору і високо, так нічим не досягають.
Же которий знайдеться козак здорових рук,
то такий кріпко, моцно і добре тягнет лук,
Же аж может на версту воздух зачепити
і хмури воздушнії стрілою пробити.
І то по правді тому тако бити можно,
кгди і било на світі тоє то не ложно,
їж некгдись стріла вгору козаком пущенна
суха, а з висоти в дол мокра возвращенна —
Знать то, же скрозь дождевну хмуру стріла пройшла,
тілько що щось облаков небесних не дойшла.
Било то на сівері, в писця сього віку,
при людєх многих, а не при єдном чоловіку.
І тогда ж хмури частка на землю ізпала,
величеством, яко чловічая глава,
В подоби льода, і там же і ізтаяла
і водою світлою на землі зостала.
Прето дивуватися і зась стрілам треба,
же мало самого не досягають неба.
А ви, козаки, лук здорові потягайте
і з огненних оружій сміле випаляйте,
Бог вам нехай побіждать врагов помагаєт,
а вас од врагов в войськах і в домах сохраняєт.
Я всім милостям вашим сердечно прияю
а пришедших з войська миле поздоровляю.
* * *
О УБОГИХ І О БАГАТИХ
Що далій на світі горш біда наставаєт,
же убогий чоловік во всім погибаєт.
Хоч может бідний в людей що і заробити,
то багатий не хочет слушне нагородити.
І що їм за користь, іж мзди удерживають,
а з того удержання пожитков не мають,
Бо стокротний їм за то ущербок биваєт,
кгди за сльози убогих бог таких караєт
Альбо громовим огнем, або теж водою,
аж виходять їм тії вдержання з бідою?
Зачим работникам, прошу, нагорожайте,
і єдним шелягом, кгди заробять, не вкривжайте,
Бо за милостиню і тоє ся вміняєт,
кто трудникам, як слушне годним, заплачаєт.
А написавшаго мя се слово простіте
і здраво і спасенно в довгий вік живіте,
Бо написах укор, іж неба вам прияю,
і паки милость вашу о ласку впрашаю.
* * *
О УБОГИХ ЛЮДЕХ
О горе бідним людем убогим на світі:
же не могут скутечно радости іміти.
А богатому аще і скорб часом ткнется,
то в том же єму часі рихло і минется.
Бо багач судам очі мздою забиваєт
І тоєю до конца оних осліпляєт.
А убогий неборак хоч мало споткнется —
певне побіденному дармо не минется.
Або будет к здоров'ю бідний шанковати
іли которим іним лихом торговати.
І єсли од богатих милости не получит,
то хоч рад або не рад з душею розлучит.
О Боже, чему ж то Ти вбогих опущаєш,
на скорб і на слези їх оком не сматряєш?
Чи тим же богач царство может куповати,
а Ти яко Бог можеш і нендзному дати?
А поневаж судія єстес справедливий,
сотвори ж і на землі в панов суд правдивий.
Аби Тя судію больш юж не оскорбляли
і жеби безвинне душ больш не погубляли.
Але даруй властем мир і любов в їх серца,
молим Ти ся, Господи наш, од всего серца.
* * *
О УПАДАЮЧИХ ХРИСТИЯНЄХ В НЕВОЛІ БАСУРМАНСЬКП
Чтущи мні книги, в єдин час так начитав-єм
слово, і, где оно єст, ах, запам'ятав-єм,
Же жиючих в неволях вельми похваляєт
і блаженними оних людей називаєт.
Ми ж речем: не дай боже тих блаженств нам міти,
але, жеб не дождали їх наші і діти.
Бо в неволях і віру часом повреждають,
кгди і басурманами іниї ставають,
А которий не станет, терпить зле неволю,
покуль умрет або бог визволить на волю.
І що там за розкош, і якоє блаженство,
же на всяк день в роботах злое окрутенство.
Разві котрий щасливий, будет жить поволі,
і жону поймет вірну, єднак же в неволі.
Поневаж в наш край і тих турці не пущають,
аж кром фортелями котрими вихожають
І, вишедши, тогда ся блаженним назвет,
кгди без скорбі з багатством бог його пронесет.
А єднак нечестивих юж нравов набрався,
когда меж невірними людьми розживався —
Смісиша-сь бо в язиціх, навикша їх ділом,
іж оскверниша-сь мнозі душею і тілом.
Зачим не давай, боже, вірних в ту неволю,
леч храни, да будуть зде творить твою волю.
* * *
О УРЯДОВИХ ЛЮДЄХ, СЛУХАЮЧИХ ЯБЕДНИКОВ
Що то, панове, у вас єст такії за звичаї,
же то оскорбляєте слуг своїх над звичаї,
А найпаче слуг вірних і юж заслуженних
і жадною мірою в чім неподозренних,
Кгди ж мерзським клеветником віру імаєте,
аж оні лгуть, яко пси, ви і не знаєте.
На вет кажіть тим лгарям довод доводжати,
а собі того часу всяко розсуждати.
А не міли би слушних доводов давати,
то зволяйте киями таких частувати,
їж би не сміли в другий раз того чинити,
да жеби і іному могли запрітити.
Прето ж, прошу, тих лгаров нікгди не слушайте
да дубовії почестки таким давайте.
* * *
О ЧАСАХ ПОРОДНИХ І О НЕПОГОДНИХ
Єжели прилучиться в котрий час погода,
тогда людєм биваєт особна вигода,
Бо в погоду і смутний веселим биваєт
і в той час змало скорбі своєй забиваєт;
І работающим ліпш тогда работати —
чисто за всякую річ руками ся взяти;
Паче ж подорожнім безскорбна дорога,
котрії тогда безпреч о то молять бога.