І поява його у сні була навіяна Я-та-Gun-у скандинавською музикою... (Таке у мареннях буває часто.) Тому й машина – чудернацька. Кермо справа, збоку до вітрового скла причеплено клаксон. І уся вона вугласта, довга з заокругленими крилами.
Той чоловік гукав його, Я-та-Gun-а. І хоч слів його було зрозуміти, втім ясно було одне – він просив про допомогу. Але машина несла його усе далі і далі. І там вже не видно було дороги. Там тільки чулися голоси, що вплутувались у простір Нески сіро-жовтими серпанками, вистеляючи шлях у безмежність. І тоді стих скандинавський піснеспів. І пролунало те клацання, що розбудило його. Воно було схоже на постріл… Хоч насправді "прокинувся" й гуркнув кулером його "ноут"…
Щоб остаточно прийти до усвідомлення, де ж він перебуває, Я-та-Gun опустив віконце чорного кросовера, у якому сидів на задньому сидінні, і виставив руку під нічну осінню мряку. Рука була наче його власна – ліва і ціла. Він точно знав, що у сні машина відбила йому саме ліву руку. І зараз у дійсності вона була на місці і стирчала з вікна. Хіба що від мряки намокла більше за праву. На мимовільний помах вистромленої з вікна руки до брівки під'їхало синє "BMW". Сяйливо-синє у спалахах сотень фар і ліхтарів, воно контрастувало з сірою мигтливою автомобільною тягучкою дніпровської набережної.
— Тобі треба допомогти, – швидше ствердив, аніж запитав у костюмі з дорогою краваткою незнайомець з кущистими бровами, примружуючи очі й зиркаючи крізь спущене скло у правих передніх дверцятах. Хазяїн дорогого "BMW" так проникливо дивився на Я-та-Gun-а, ніби знав його і те, чим він займається. Це дуже насторожувало.
— А-а… нє… нє… Все рулєз! – відповів Я-та-Gun, думаючи, чому саме до нього звернувся той чоловік українською. Що йому відомо?.. Хоч і сам хакер ледве здавав собі справу, чого він тут.
"BMW" поїхало, тихо рикаючи двигуном, і він нарешті пригадав до найменшої деталі, чому і як опинився у чорному кросовері, що стоїть неподалік метра "Дніпро" на Дніпровській набережній. У Сущому він вже добу готується зламати особистий рахунок українського багатія у одному швейцарському банку. І робить це вперше у своєму житті. Бо до цього він лише зламував веб-ресурси, "запаролені" програми і комп'ютерні мережі, і то – для себе. І грошей, звісно, ніде і ні в кого через інет не крав. А кросовер "KIA Soul", в якому він сидить, викрадений не ним, а групою злодіїв на чолі з їхнім босом Педіатром. Саме таким прозвищем з маніакальною наполегливістю той тип вимагав себе називати. У команді Педіатра усі були слизькі, злодійкуваті і жорстокі. Я-та-Gun бачив лише трьох: Ляпарта, Валєру80 і Акцеса. Справжні імена йому були невідомі. У світі хаку і зламу ходили тільки прізвиська і вигадані історії життя. Хоч насправді дізнатися біографію будь-кого йому, хакерові сновидінь і дрімвидів було неважко. Відчути пульсацію чужої думки він міг навіть на гамірній вулиці. А потім лишалося тільки одне – не забути її ритм у Несці і твій сонн, як пес, сам приведе до того соннища, у якому б'ється відчута у Сущому пульсація.
Студена мряка блискала у світлі фар і ліхтарів, сіялася на лобове скло. Люди, що спускалися у метро, підпилі рибалки у дутих камуфляжних куртках і ґумових чоботах біля рибальського ринку, що в народі називався "Бухарою", темними неоковирними силуетами виникали у забризканих мрякою вікнах машини. Їхні рухи були ламкими і неприродними, схожі на переміщення механічних ляльок на шарнірах. Руки і ноги їхні смикалися у патьоках дощових цівок, що соталися на склі чорного авто, у назву якого втиснули слово "душа".
І Я-та-Gun-ові раптом стало холодно і соромно. Сьогодні щось змінилося у ньому після повернення у яву. Там у Несці він, можливо, востаннє жив справжнім життям. Бо там, у просторі всесвітньої підсвідомості не можна було брехати. Там можна лишень перебувати тим, хто не бреше і в першу чергу собі. І якщо ти негідник, то у Несці ти мусиш це визнати. І після цього, вертаючись назад у Суще, ти позбавлений захисних бар'єрів підсвідомості і чітко усвідомлюєш, що мерзотник. І це багатьох зі слабкою психікою часто призводить до божевілля.
Найпростіше у Несці безвинним і молодим, які ще не нахапалися хиб і гріхів. Їм під силу нищити чужі сірі гнітючі сонни з паскудними задумами, знімати з них заскорузлі сувої вад і підступів, надавати їм нової форми, якщо це ще було можливо. Якщо ж ні, то трощити і рвати, нищити, як хворобу. Однак число сірих соннів незмірне. Їх не до порівняння більше, аніж світлих. І нищення підлих задумів вимагало від Я-та-Gun-а і таких, як він, неабияких сил. Але коли йому вдавалося поквитатися зі злом, він відчував себе – надзвичайно сильним і до краю чистим. І чимось схожим на чарівника. Одне слово – зайняття хакінґом сну переносило його у вищий вимір самого себе й дарувало безмежно вільне відчуття надреальності і всемогутності…
А у реальності у Сущому у той вечір він знову повернувся до себе справжнього – загнаного, розтерзаного відчаєм і чеканням батькової смерті двадцятирічного юнака. І тут у дійсності Я-та-Gun-а за якихось півгодини чекало найгірше – він уперше вкраде по-справжньому, не віртуально. Поцупить, привласнить чужі гроші з чужого банківського рахунку. І хоч свій майбутній злочин він вже кілька тижнів, поки готувався до нього, намагався виправдати тим, що грабує грабіжника – нового українця, мажора і крадія, однак чим ближче підходив час до початку зламу мережі швейцарського банку, тим більше зростала переконаність у ганебності його замірів. А ще більше парубкові ставало страшно, яким він після такого прийде у Неску і, чи прийме вона його?
Розтривожений і замучений внутрішніми боріннями Я-та-Gun мимохідь зачепився поглядом за екран ноута, на якому усе ще розливалася мокра пляма, й автоматично "клікнув" по струмінцях води курсором. Зненацька монітор спалахнув іще сильніше і на сторінці інтернет-браузера виникла сторінка сайту, яка неспинно і миттєво мінялася. Поміж "www" та "com", відділенні з обох боків крапками, миготіли літери, які раз у раз на мить застигали, утворюючи слово "eternity", а потім знову швидко мелькотіли, прокручуючи увесь англійський алфавіт. І хоч хакер Я-та-Gun, для незнайомих aka* Sean O'Kovelok, хоч ще й не завершив навчання у київській політехніці, проте мав непогану пам'ять і знав, що слово "eternity" має багато значень. Англійською – це і "вічність", і "нескінченність", і "вічне життя", себто — безсмертя.
"Муть якась! Ламери* приколюються", — подумав хакер. Будь-який сайт має конкретну фізичну адресу. І завжди можна знайти будинок з сервером та вінчестером, де розміщено ненависний тобі веб-ресурс, витягти його з комп'ютера і бабахнути по ньому молотком.
До 19.00, тобто, до призначеного Педіатром часу атаки по мережі швейцарського банку через інтернет-провайдера Peoplenet у Я-та-Gun-а ще лишалося 35-ть хвилин 31 секунда. І, щоб заглушити муки сумління, яке нашіптувало йому, що ще трохи і він пошиється в собачу шкуру і стане крадієм, хлопець недовго надумуючись, натиснув клавішу "Enter*". На екрані враз вискочила сторінка, з якої крізь сріблясто-синє мокротиння, що все більше нагадувало мокрий сніг на шибі, проглядав схожий на велетенський примітивно витесаний у гігантській скелі камінний барельєф чоловіка у гостроверхій шапці зі спрямованою уперед лівою рукою, який танцює чи біжить, чи кличе когось за собою. У рядку веб-адреси замигтіло безліч інших латинських літер, які на цей раз вишукувалися тепер вже у два слова, розділених крапкою: "www.eternity.penetration.com". На слові "eternity" – "безсмертя", хакера Оковелка знову, буквально, повело, тим більш, що до нього додалося ще й слово, що з англійської перекладалося, як "проникнення". "Для вічного життя потрібне вселенське здоров'я… І до чого тут penetration?" – зміркував, гірко осміхаючись, Я-та-Gun, згадуючи хворого тата, і захвилювався, тамуючи у собі слабку надію. Йому запала підозра, що хтось, хто добре знає його біду, навмисне дражниться з ним по інтернету. Але, щоб вийти на його ноут, треба знати багато чого: і номер ще одного його старого "молільника", і його електронну пошту, і реєстрацію на провайдері Peoplenet. А це було майже неможливо. Це хіба міг зробити тільки той, хто запропонував йому сьогоднішню роботу зломщика… Навряд чи це жарт хакерні…
І це таки був не жарт – бо кам'яний чоловічок у повній тиші спочатку повернув до нього камінну голову, а потім поволі почав танцювати чи бігти на поверхні гігантської скелі. Він задирав догори руки, підплигував, крутив у повітрі ногами, знову приземлявся і знову підплигував. Над ним беззвучно пролетів чорний ворон. І Я-та-Gun-ові навіть здалося, як той ворон грізно зиркав на танцюючого чоловіка.
Значить сайт існував насправді і блискавична зміна латинських літер, що завмирала періодично на двох словах "eternity.penetration", говорила тільки про одне, що розташований він фізично на тисячах, якщо – не на мільйонах серверів. І щоб його зламати потрібен не один молоток!..
І поки Я-та-Gun напружено шукав пояснення такому феномену, барельєф чоловіка разом зі скелею почав збільшуватися, наближатися. Ще трохи і тріщини з гострими краями скелі присунуться, наскочать на хлопця. Так, немовби він сам падав на неї, летів з неба униз головою…
— Бредня! – вигукнув Я-та-Gun, котрого аж замороч взяла. І він вже збирався був закрити ноутбук з химерною сторінкою, як раптом зрозумів, що розпізнає її вміст вкарбований у текстуру каміння. І саме там, де погляд його торкався поверхні екрану, одна за одною вирізнялися, наче брижі на воді, наче застиглі хвильки каміння – літери:
. . . н е с п о д і в а н и й. . .
Ледве він усвідомив слово "несподіваний", як воно зникло і за ним, там де ковзав по камінній скелі і танцюючому чоловікові його погляд, по черзі повставали на екрані (чи у його свідомості) такі слова:
"…Несподіваний поштовх був сильним. Його кинуло уперед. Лобом об лобове скло. Скло витримало. Пояс безпеки теж. Не витримав він. Він закричав. Голосно. Боляче. Вперше у цей день. Вперше за багато днів.
Нога спорснула з педалі "газу". Двигун рикнув і замовк. Чоловік обернувся. Позаду нікого. Ніяких авт. Тільки імла. Жовта із чорним.