Вихлюпнувши вологу, небо вбралося бензиновими вальорами, і якби оператор дивився не лише у своє вічко, а й навколо нього, то зафіксував би неодмінно чолов'ягу, чиї очі потроху взялися, засяяли такою ж, як і на небі, по хмурою веселкою.
Прозирнув захід й отетеріло відкотився за видноколо. Червонаве його проміння довершило гаму мітингового дійства, тепер до діяння взялися ртутного сяйва ліхтарі, на цьому зібрання почало зеленіти й меншати, з'ясувавши усі загадки, але було й багато таких, хто принципово хотів добути кінця, а хто не бажав тут мокнути, то побачить це з хронік, які донесе Іван та його камера, інструмент оприлюднення. "Цей чувак вартий кастета", — подумав Іван № 2, — "спасибі партії за ето", — йому стало радісно, бо він посміхнувся. — "Хто йо зна, може й він й мене тут зняв? Кому воно нада?" — подумав він, що усі ці тут повернуться до сцени, аби збагнути, що ж тутки було насправді, і його пальці влізли наче в персні, наче в каблучки, немов у залізну рукавичку, бо саме на трибуні оновився оратор і вся загальна увага вмить зосередилася туди, наперед.
Оператор крізь вічко побачив химеру: неймовірне небо завбільшки з дівоче око, лише чорніше й проблиск сонячного зору, який прохопив юрбу. Іван не подумав зняти такий загальний план, бо він не влазив весь в об'єктива, тому хутко од ступив подалі од спин, туди, під дерева, лише якийсь дядько, хто рушив просто на нього, псував кадр.
— Я тобі, сука, зніму! — плюнув він просто в картинку і вдарив.
Іван дуже побачив, що кастет фотогенічний, з шипами, рвучко вдихав мізерне своє повітря, а встигав пригадати, що зброю слід тримати в рукаві під манжетою, а не в різних кобурах, як інші деякі оператори, от і камера побачила, як кадр по діагоналі знизу перекреслила рука з пістолетом. "Я тоді був дуже здивувався, що той так легко перекинувся на спину, но сознанія не втеряв, але й, лежачи, продовжував мене знімать, червоний його вогник зирив, я був озирнувся — весь майдан стояв до нас спиною, бо слухав дуже важного оратора. Це добре, що цей сука так зручно впав, щоб камера була не побилась, голова йому ковзалася, непогано б її добить, подумав я; навіщо, щоб він запам'ятав мене навіки? Ми те навіки вкоротим йому сильно, встиг подумати я, почав нагинатися, що й побачив себе в об'єктиві знизу, я тобі познімаю — замахнувся кастетом, не на камеру, звісно — хороша річ, варта путчу, піднімав я кастета, бо він хотів затулитись камерою. А знизу побачив ще й вічко пістолета, звідки він тут взявся? Може, дасть Бог, газового? Подумав я про Бога, однак вирішив спершу вибить з руки зброю, но не встиг, устиг лише побачити постріл, але не почути, бо...".