І что в етом інтересного! Посмотрелі би тєлік лучше!
ДІД МИКОЛА (не відриваючись від комп'ютера) Олька каже на нього – "зомбоящик"!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ето єщьо что такоє – "зомбоящік"! Нікагда нє слишала ат нєйо!
ДІД МИКОЛА. Слухайте, Владіміровна, може в двері будуть стукать…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А што такоє, Пєтровіч?
ДІД МИКОЛА. Так сьогодні ж одинадцяте! Поштарка пенсію принесе!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно) Што ви, Пєтровіч, гаварітє? Поштарка прідьот? Дєйствітєльно, сєгодня пєнсія!
ДІД МИКОЛА. Треба слухать, як стукатиме, та одчинить, щоб людина не чекала довго…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Да, канєшно, канєшно! Будєм слушать!
БАБА ДУСЯ. Стукають, стукають… Грюкають, грюкають… Западетеся ви крізь землю…
ДІД МИКОЛА. Дуся, успокойся! Не кляни їх, люди на роботі! Щас поштарка прийде… Треба паспорти приготовить… Принеси паспорти краще!
БАБА ДУСЯ обертається і виходить за паспортами.
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно) Мнє, кстаті, расказивалі старушкі, кагда я єзділа к своєй пріятєльніце… І пріятєльніца тоже… Так ані всє палучают дєньгі нє ат пачтальйона, а із банкомата… Ані в банк пєрєвєлі свою пєнсію… Там проценти нарастают! Очєнь вигодно…
ДІД МИКОЛА. Та ви мені вже всі вуха прожужжали тими банкоматами…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Вот імєнна! Я тоже рєшила проконсультироваться с аднім маладим чєлавєкам… Знакомим… Плімянніком знакомой… Валєчкі… Какіє докумєнти нужни… Может он сегодня і прідьот… Тоже пєрєвєду…
ДІД МИКОЛА. Ой, сомніваюсь я… Ці банкомати… Стоять на вулиці! Ненадьожно!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Так у вас же дєньгі на карточкє! Прічьом тут банкомати! Грабанут адін, а ви прічьом? Пашлі в другой, і снялі дєньгі!
ДІД МИКОЛА. Та ну, грабануть… Не чув я, шоб банкомати грабили!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Вот відітє! Там же всьо прадуманно! Гаварят, в Кієвє етой карточкой с банкомата можна в магазінах расплачівацца!
ДІД МИКОЛА. Чим – карточкою з банкомата?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Карточкой с банкомата!
ДІД МИКОЛА. Так то ж в Києві! А тут – хоч би гроші знять!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ето сначала сложно! Мнє пріятєльніца паказивала нєсколько раз… Пару раз пасмотрітє, і самі сможете!
ДІД МИКОЛА. Ну, не знаю… Ненадьожно!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Так ти ж нє прівязян к почтальйону – прідьот, нє прідьот, прінєсьот, ілі єго там гдє-нібудь в тьомном уголкє пріб'ют і сумку с пєнсієй забєрут…
ДІД МИКОЛА. Ну це так…
БАБА ДУСЯ заносить паспорти.
БАБА ДУСЯ (бурмоче) Стукать, їм треба стукать! Прокляті!
ДІД МИКОЛА (застережливо) Дуся!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно) Да, кстаті… Пайду і я за паспартом, штоб патом нє бєгать… Вот! Сплошниє нєудобства!
Виходить.
Ява 4
Ті ж, Поштарка Віта
Лунає стукіт в двері.
ДІД МИКОЛА. Заходьте!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (повертаючись із паспортом) Захадітє!
ПОШТАРКА (заходить) Здрастуйте!
ДІД МИКОЛА. Здрастуй, Віта! Проходь, сідай ось за стіл!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Заждалісь вас, Віта! Пєнсію прінєслі?
ПОШТАРКА. Ваші паспорта!
ДІД МИКОЛА та ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА квапливо подають паспорти. ПОШТАРКА перевіряє паспорти і дає на підпис відомість. Потім довго відраховує гроші.
БАБА ДУСЯ розписується, бере гроші не рахуючи і мовчки виходить.
ДІД МИКОЛА (перерахувавши гроші) Дякую, Віта!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (перерахувавши гроші) Спасібо, Віточка! А можно у вас спросіть… Проконсультіроваться…
ПОШТАРКА. Ну! Тільки скоро, бо в мене ще біганини й біганини з вашими пенсіями…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Вот ми, Віта, рєшилі пєрєвєсті пенсію в банк… Чтоби получать в банкоматє…
ПОШТАРКА. То й переводьте… Мені яке діло!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А что для етого нужно?
ПОШТАРКА. Ідіть у пенсіонний, там вам все розкажуть!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А в банк?
ПОШТАРКА. І в банк ідіть! Там вам тоже все розкажуть!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Может бить, документи какіє-нібуть…
ПОШТАРКА. Які докумети! Ізвєсно які – паспорт, ідінтіціонний код! Копії ще, бо точно потребують! Та й переводьтеся! Зараз багато хто переводиться… І мені роботи менше! А то ходиш із цими грошима, і душею скнієш, аби хто по голові не дав…
ДІД МИКОЛА. Та шо ти, Віта!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Што ви, Віточка, такоє гаварітє!
ПОШТАРКА. Робота опасна, самі понімаєте… В наше врем'я!
ДІД МИКОЛА. Дякуємо, Віта! Ось тобі на морожене! (дає їй гривню)
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Спасіба, Віточка! (також дає гривню)
ПОШТАРКА (скрушно зітхає, ховає гроші) Спасіба й вам! А шо це у вас за стройка в дворі? Не мішає?
ДІД МИКОЛА. Як це – не мішає?! Он палі забивали, хата тріщинами пішла…
ПОШТАРКА. Ага, ага…
ДІД МИКОЛА. А це кажуть – ми вам по квартирі дамо, а ви нам – хату, бо тут у нас стоянка запланована!
ПОШТАРКА. Та шо ви таке кажете? Стоянка? На місці хати? Так у вас же номер!
ДІД МИКОЛА. Ну! А я про шо? Номер то одне, а жить де, га?
ПОШТАРКА. А вони шо?
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Трі квартіри, гаварят, дадут!
ДІД МИКОЛА. Ага, доженуть і ще раз дадуть!
ПОШТАРКА. Три квартіри?! Та ви шо?
ДІД МИКОЛА. Та кому зараз можна вірить, Віта?! Які три квартіри? Хату забрать, то заберуть, не сомнівайся, а от квартіри! Це – вопрос!
ПОШТАРКА (захоплено) Але ж, три квартіри… Да… Це – да…
ДІД МИКОЛА. Не вірю! Нікому не вірю! А цим, шо стукають з ранку до смерканку, жить не дають – і потІм!
ПОШТАРКА. Може ви й праві, Петрович… (встає) Допобачення! Бувайте!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Пака, Віточка! Спасіба вам!
ДІД МИКОЛА. До побачення, Віта!
ПОШТАРКА (біля дверей зупиняється, обводить критичним поглядом кімнату, до себе захоплено) Три квартіри! Хто б сказав…
Проводжають ПОШТАРКУ до дверей, потім, задоволені, розходяться своїми кімнатами.
Ява 5
Ольга, Ярослав, потім – Віталя
ЯРОСЛАВ. Неймовірно! Відчиняєш вікно, а там – вишня цвіте!
ОЛЬГА. Що ж тут неймовірного? Квітень надворі!
ЯРОСЛАВ. Але ж… Можна просто руку простягнути, а там – гілка в цвіту… А, тобі цього не зрозуміти!
ОЛЬГА. Ну чому ж… Я не забула про твій дев'ятий поверх!
Лунає стук в двері.
ОЛЬГА. Хто це ще? (йде відчиняти)
ВІТАЛЯ (заходить, вітається по-діловому) Здрастутє…
ЯРОСЛАВ (здивовано) Здоров!
ВІТАЛЯ (приглядається, трохи розгублено) О, прівєт… Ярослав?
ЯРОСЛАВ. Ярослав!
ВІТАЛЯ. Нє забил! Память на імєна – ісключітєльная! Сколька лєт, сколька зім! Е-е… Ти тоже здєсь?
ЯРОСЛАВ. Як бачиш…
ОЛЬГА (до ВІТАЛІ) А ви… Ти…
ВІТАЛЯ. Я к вам по дєлу… К Єкатєрінє Владіміровнє…
ЯРОСЛАВ (до ОЛЬГИ) Я мушу йти! (до ВІТАЛІ, мимохідь) Як ти? Де зараз?
ВІТАЛЯ. Е-е… В банкє работаю! А… ти гдє?
ЯРОСЛАВ. В Києві… Вже на п'ятому курсі, юридичний… Жаль, треба йти! (подає ВІТАЛІ руку) Ну давай, щасливо!
ВІТАЛЯ (до ЯРОСЛАВА) Пака…
ОЛЬГА (проводжаючи ЯРОСЛАВА, тихо) Ти його знаєш?
ЯРОСЛАВ (до ОЛЬГИ, тихо) Вчились в одній школі… У нього батько – якесь велике цабе, типу – місцевий олігарх… (цілує ОЛЬГУ в щічку) До завтра! (до ВІТАЛІ) Бувай!
Виходить.
ВІТАЛЯ у відповідь щось хмикає.
ОЛЬГА (повертаючись) Як дивно… Ви знайомі з Ярославом?
ВІТАЛЯ. Учілісь када-та вмєстє…
ОЛЬГА. То ви, кажете, до Катерини Володимирівни?
ВІТАЛЯ. Ну пачєму так афіциально – на ви? Мєня завут – Віталя! А тєбя…
ОЛЬГА (трохи розгублено) Оля… Але…
ВІТАЛЯ. Очєнь пріятно, Олінька… Да, я прішол по дєлу к Єкатєрінє Владіміровнє…
ОЛЬГА. Я… її погукаю?
ВІТАЛЯ. Ну канєшна! Хотя… Сначала, может, я с табой пасавєтуюсь…
ОЛЬГА. Про що?
ВІТАЛЯ. Відіш лі… Інтєрєсний у вас дом…
ОЛЬГА. Ага…
ВІТАЛЯ. Нє мєшаєт стройка?
ОЛЬГА (підозріло) До чого тут будівництво?
ВІТАЛЯ (нервово сміється) Да раслабся! Ето я так, штоб разгавор завязать!
ОЛЬГА. А радитися хочеш про що?
ВІТАЛЯ (діловито) Відіш лі, я в банкє работаю… У нас – акция для пєнсіонєров… Штоб ані пєрєваділі пєнсію в банк… Харошиє проценти… Ну а еті пєнсіанєри… Такіє пуглівиє… Для ніх слово – банкомат, ето смєрть! А ето же вигодно, Олєнька! Ето ж нє завісіш ат пачтальйона! А єщо проценти нарастают!
В кімнату заходить БАБА ДУСЯ, грізно дивиться на ВІТАЛЮ.
ВІТАЛЯ (якомога люб'язніше) Здравствуйте, бабушка!
БАБА ДУСЯ (насупившись, грізно) Стукаєте? Грюкаєте?!
ВІТАЛЯ. Што? Я здєсь ні прі чом! Бабушка, ви што-то путаєтє…
БАБА ДУСЯ. Стукайте! Грюкайте! (грозить кулаком угору)
ВІТАЛЯ (здивовано дивиться вгору, і раптом розуміє. До ОЛЬГИ, тихо) Бабушка нєдовольна властью?
ОЛЬГА. Бабушка недовольна павуками!
ВІТАЛЯ (полегшено) А-а-а…
ОЛЬГА (до БАБИ ДУСІ) Бабусю, ідіть у кімнату! Це наш знайомий! Прийшов до Катерини Володимирівни!
ВІТАЛЯ. Аднакласнік, мля! Ізвінітє…
Ява 6
Ті ж, Дід Микола
ДІД МИКОЛА заходить, сідає за комп'ютерний столик.
ОЛЬГА. Діду, у нас гості…
ДІД МИКОЛА. О, драстуйте! А я й не бачу!
ВІТАЛЯ. Прішол к Єкатєрінє Владіміровнє…
ДІД МИКОЛА. Олько, гукни!
ОЛЬГА виходить.
ВІТАЛЯ (підходить ближче до ДІДА МИКОЛИ) Я віжу, ви владєєтє компьютером…
ДІД МИКОЛА. Та, хе-хе… Включить вмію інтернет, виключить… Тут мені на моніторі внук виставив новини почитать… Дуже інтересно часом почитать! Мені лучче, як газета!
ВІТАЛЯ. Сколько хожу, впєрвиє віжу такого образованного чєлавєка в вашем возрастє, мля… Ізвінітє…
ДІД МИКОЛА. Ой, тут таке цікаве, часом, інтересне пишуть, шо вам сказать!
Ява 7
Ті ж, Єкатєріна Владіміровна
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (заходить, награно) Ах, Віталя! Я заставіла вас ждать?!
ВІТАЛЯ. Єкатєріна Владіміровна! Здраствуйтє… Нічєго, нічєго… Я вот сматрю, какой образованний чєловєк в таком нємаладом возрастє! Как владєєт компьютером! Впєрвиє віжу!
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно) Я єму гаварю: пасматрітє лучше тєлєвізор! Нєт, гаваріт! Кампютєр інтєрєснєє!
ВІТАЛЯ. Так ета же наш чєлавєк! Соврємєнний, я імєю ввіду… Єкатєріна Владіміровна, у мєня мало врємєні…
ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Да-да! Я панімаю… Прісядєм! (до ДІДА МИКОЛИ) Нікалай, вот Віталя, плімяннік маєй харошей пріятєльніци Валєнтіни, раскажет нам о свайом банке, о банкоматах, нє хатітє паслушать?
ВІТАЛЯ.