ІІІ
Лише середина грудня,
А бруньки на магноліях
У саду Palm Springs
Набубнявіли і так нагадують
Наших "котиків" на вербових гілочках.
Невже скоро весна?
Сонети для тебе, написані в Пекіні
І
Ми знову вдвох в цій дальній стороні
За сімома морями, за горами.
Любові світло й злагода між нами,
А наші дні розважливі, ясні.
О, як хотілось написать мені
Щось елегійне, щось, про що роками
Я мріяла. Та маєм інші карми –
Жага дерзань засвічує вогні
Нам знову й знову. Й знову ми у дії!
Лише вперед, лиш до вершин, до мрії
Не думкою, усім єством злетіть,
А потім у незнане з головою
І знов у небо, до зорі, якої
Нам навіть в снах ще не вдалось зустріть.
Стоять сади в оранжевих плодах.
Осінній день, мов повна чаша. Тихо.
Спадає лист, земля потужно диха,
Світ змінюється просто на очах.
Стає прозорим, ніби золотим,
Стає, мов казка, трохи загадковим.
Ставок лежить, мов золота підкова,
І золотавий парк сія за ним.
А ми рушаєм пагоді назустріч.
Вона сія на пагорбі чи кручі,
Чи в небесах пливе. Не в тому річ.
Важливо те, що ми удвох, як завжди,
І, що довкруг небачені пейзажі,
І що у небі журавлиний клич.
ІІІ
Невдовзі осінь нам махне крилом.
Позолотіли гінко вмить і ранком
Я не впізнала сад і ту альтанку,
Що помороззю сяє, ніби склом.
Цей ранок — між реальністю і сном.
Ледь видно у тумані: китаянка
Займається тай чі і пахне п'янко
Зопріле листя під моїм вікном.
Коханий мій, рушаймо в тиху осінь…
Вже досить боротьби, гонитви досить.
Поглянь, яка краса вдалечині!
О люба, ні, нам рано спочивати.
Майбутнє наше славне і крилате,
Попереду у нас найкращі дні!
Свято ліхтарів віщує щастя
Це свято, напевно, вигадали
Художники, музиканти, поети.
Стільки кольору, краси, фантазії,
Музики і поезії в ньому.
Світ стає сяючим від світла
Ліхтарів, посмішок людей,
Веселих мелодій і яскравих салютів.
В Sihn Kong купую цілий пакет
Як сядемо з тобою при столі,
Загадаємо мрію про велике щастя
І будемо смакувати вперше в житті
Солодощі дивовижної сили.
Готуємось до зустрічі року Тигра
Сьогодні ми прикрашаємо Посольство
Новорічними символами.
Що за чудова забава видобувати
З величезного глянцевого пакета
Неймовірної краси червоні витинанки
Зі золотими ієрогліфами,
Що нагадують казкові квіти.
Ось "чхуань хуа" – їх кріплять на скло вікон.
Тож Радість, Любов і Достаток
Одразу побачать тих, хто
Вже готовий до зустрічі гостей,
А значить – обов'язково
Навідаються і до нас.
А ось три пари розкішних "дуй лень",
Ними прикрашають двері з тією ж метою.
Всі вони про одне – прекрасне майбуття,
А, точніше, Щастя.
"Фу дзи" — так воно зветься по-китайськи.
І сьогодні, напередодні Нового року,
Всі ми говоримо мовою Щастя,
Бо кожен з нас прикріплює своє Щастя –
Хто на стіні, хто на шафі,
А хто прямо на екрані комп'ютера.
"Так багато щастя ніколи не було в моєму житті", –
Кажу я, щасливо всміхаючись,
Бо вірю, ні – знаю: тепер воно
Залишаться зі мною назавжди!
Перша новорічна ніч в Пекіні
Всю новорічну ніч в Китаї
Відганяють злих духів від осель.
Канонада, кулеметні черги,
Вибухи, салюти…
Закуповуються тони,
Ні, сотні тисяч тон піротехніки,
Адже процес буде тривати кілька днів,
А, може, і довше.
Що не кажіть,
А на боротьбу зі злом
Людство витрачає значно більше,
Аніж на утвердження добра…
Cайт стає реалією мого життя
Кожного разу, коли проїзджаю повз
Стародавню Пекінську обсерваторію,
Згадую мото мого сайта : "Ad Astra"
В передчутті весни
Холодна, довга, безкінечна
Чотиримісячна зима
Втомила мене.
Прагну дії!
Радію весняним квітам
Цей вірш про півонію
Ніжну, пухнасту,
Таку і в Китаї
Зустрінеш нечасто.
Рожеві пелюстки,
Смарагдові стебла
І посмішка тиха,
І погляд у небо.
Неначе принцеса
У перлах і шатах.
В ній ніжності стільки
І стільки принади,
Що кожного ранку,
Проходячи поряд,
Я дякую Господу,
Дякую зорям.
Качка по-пекінські у ресторані ДаДунг
Ми завернули за ріг
І зупинились вражені –
Це що, той самий, описаний в усіх гайдах,
І путівниках, в усіх журналах і книгах з кулінарії,
Розрекламований і десятки разів нагороджений ,
Неперевершений у приготуванні качки по-пекінські ДаДунг?
Сказати, що ресторан був забитий відвідувачами –
Це не сказати нічого.
Жодного вільного місця і жодних перспектив.
Аж ось чарівна китаянка
Лагідно посміхається нам – звільнився столик.
Ми "падаєм" на стільці і замовляємо її,
Відгодовану горіхами, вимочену у меду і оцті,
Смажену на дровах ароматних порід дерев,
Її, про яку ходять легенди у Пекіні.
Але спершу суп, гарячий ароматний,
В апельсинових горнятках,
Чудесна і смачна увертюра.
Хвилина чекання і вона в'їзджає до зали,
Мов імператриця до палацу,
Бездоганна і дорогоцінна.
Ось-ось її розріжуть так,
Аби золота і хрумка шкоринка
Покривала кожен шматочок і випромінювала
Дивовижний аромат таємниці,
Яку знає лише він – Великий Дунг.
Розмірковую про пана Ма Юня і його "Алібабу"
Яким чином вирахувати IQ цієї людини?
Як збагнути суть цього проекту,
Де знайти пояснення?
Чи підлягає його шлях законам логіки?
Нічого не розумію, але ясно відчуваю,
Що тут не обійшлося без допомоги небес.
China beyond the dreams
На цій землі, на цій землі вродливій
Співають люди, бо вони щасливі.
На цій землі, на цій землі прадавній
Щасливі люди, бо вони зугарні.
На цій землі, на цій землі священній
Люди щасливі, тож благословенні.
На цій землі, мов надихом зігрітій,
Щасливі люди і талановиті.
На цій землі нежданій, наче диво,
Щасливий ти – це значить, я – щаслива!
Духовний простір
Як добре, що у світі ще й досі будують театри
Тут, у найбільшому театрі планети,
Неподалік площі Тяньаньмень,
На початку 21 сторіччя,
У сімнадцятий місячний день жовтня
Я дивлюсь і не знаходжу слів, аби
Висловити свій захват
Від краси цієї – ні не споруди,
Не будівлі і не палацу,
А якогось невимовно прекрасного творіння
Людського генія і людської величі.
Звідки ці рожеві, брунатні, сірі, чорні
У маленьких панцерниках мушлів,
Бордові, охристі і усіляки інші мармури і граніти,
Онікси і халцедони, яшми і діорити.
Як, яким чином ідея цього космічного горіха,
Що так нагадує мозок людини,
З'явилась на світ і була віртуозно втілена у життя.
Чому так пронизливо звучить монгольський спів
У залі, подібній на східну піалу...
Захід і Схід…Між ними відстань збільшується щомиті.
Адже гряде ера Духу...
Захоплена китайським ціпао
Що за казковий одяг!
Досить одягнути ціпао
І за мить зі звичайної жінки
Ти перетворюєшся на персону
Небаченої краси, точніше,
Ти прикрашаєш землю,
Мов квітка весняний сад.
Ці потрясаючі яскраві кольори,
Ці винахідливі узори вишивки,
Ці гармонійні витончені моделі…
Скільки часу існує це вбрання?
Скільки століть у нього попереду?
Ніхто не знає точно,
Але важливо інше –
Ціпао, так само, як китайський шовк,
Чи фламандські гобелени,
Бухарські килими,
Чи флорентійські розписи,
Українські вишиванки,
Чи андалузькі мережива,
Родоські мармури,
Чи золото скіфів
Нагадуватимуть завжди
Про прекрасну сутність
Людської душі –
Потяг до краси!
Милуюсь вазою "цзинтайлань"
Ніхто не знає віку цієї красуні,
Витонченої, елегантної, вишуканої,
Прибраної в золото і кобальт,
Розмальованої дивовижними драконами
Теракотового кольору.
Вона належала якомусь з імператорів епохи Мін,
Може була улюбленицею,
А може просто скромно стояла
На різьбленій тумбі у куточку якоїсь зали.
Хто знає? Зрозуміло одне –
Якимись загадковими шляхами
Вона дісталась до нас,
Як прекрасне поетичне послання –
Лаконічне і безсмертне…
Згадую зустріч з Ваном І
Ось він іде по червоній доріжці фестивалю –
Засмаглий красень у смокінгу,
З чарівною супутницею у чорних вечірніх строях.
Він, усміхнений і впевнений, як людина,
Котра знає для чого вона з'явилась у цьому світі.
Він випромінює оптимізм і енергію,
Він улюбленець мільйонів,
Він, що зіграв великого Мао.
А лише тиждень тому я сиділа з ним поряд
Кілька годин під час чайної церемонії
І розмовляла як з випадковим супутником
У купе залізничного вагону,
Трохи втомленим, трохи сумним,
І не здогадувалась, хто це насправді.
Відвідую антикварну лавку
Ця чаша епохи Мін,
Ця бронза епохи Тан,
А той під вікном жасмин?
Він сам собі кум і пан.
Відвідую виставку "Пам'яті перших героїв КНР"
I
Синьоока українка підводить мене
До портрету товариша Ху.
Це її робота –
Могутня, талановита, енергетична.
В далекому краї вона знайшла свою долю
І стала панею Лю,
Членом дивовижної родини,
В якій трагічне і світле переплелось,
Мов чорне і червоне
На українському рушнику.
ІІ
В оранжевій танжуан , з кучерями до плеч,
Усміхнений, мов Хотей,
Він розгортає "Женьмінь жибао"
Зі статтею про себе
І говорить, говорить, говорить…
Ніби хоче розказати мені
Усе про своє колишнє життя,
Про свої майбутні плани,
Про цих видатних бійців партії,
З якими зустрівся, яких фільмував,
Яких обожнює…
Він знає, що зупинив мить істини назавджи.
ІІІ
На червоному килимі
Партійної виставки
Мене зупинив цей милий чоловік
З сором'язливою посмішкою,
І простягнув свій альбом гохуа –
Гліцинії, риби, пташки і бамбук…
Він малює те, що не зникне ніколи.
Відвідую виставку Fine Art, Beijing, 2009
В останні дні прекрасної пекінської осені
Блукаємо залами виставки,
Саме під час обіду,
Насолоджуючись французькими пейзажами
І запахом свинини у кисло-солодкому соусі.
Fashion Week 2009 в арт-районі 798
Я стільки читала про цей пекінський Монмартр,
Стільки чула захоплених відгуків
Від міжнародної богеми,
Стільки разів збиралась відвідать
Цю зону андеграунду,
Що стала однією з найдорожчих у Пекіні.
І от нарешті запрошення на Fashion Week…
Ніч, труби, цехи, залізниця,
Вагони, цистерни, майстерні,
Галереї, кафе, бігборди, реклама.
Одним словом, нелюдський кайф постмодерну,
Бенкет вседозволеності і розкутості,
Апогей безумства напродаж.
Вражає, але не моє…
Діалог про "Ластівку"
— Чому саме ця пісня
Залишила в твоїй душі
Такий солодкий спомин? –
Мабуть тому,
Що я почула в ній
Палку любов…
– До кого? –
А хіба це має значення?!
Вірші з нагоди знайомства зі скульптором Юанем Сікунем
І
З мого вікна видно парк Чаоянг.
Я бачу озеро, на ньому безліч човнів,
Довкола озера алея, здається безкінечна…
Саме на цій алеї, але з тамтого боку озера,
Стоїть пам'ятник Шевченку – один з найкращих в світі.
Поет іде супроти вітру в потужному пориві,
І, здається, не має такої сили, що його б зупинила.
Прекрасне творіння Юаня Сікуня!
ІІ
Великий Ден Сяопін, що пройшов
Вже більшу половину свого життєвого шляху,
Присів відпочити перед новим ривком у майбутнє.
Вірна супутниця-сигарета – у правій руці,
Ліва – велично лежить на бильці фотелю,
Очі ледь примружені…
Здається, він задоволено посміхається…
Хто зна, може саме в цю мить
Народжується проект великого майбутнього
Нового Китаю!
ІІІ
Як передати суть олімпійського рекорду
І чи можливо це взагалі?
Адже людина перетворюється
На енергетичний згусток
І навряд чи зможе сама пояснити,
Що з нею відбувалось хвилину тому
На біговій доріжці.
Але для Юаня Сікуня неможливого не існує.
Портрет українського Бубки –
Підтвердження цьому.
IV
У рік Тигра вперше відвідую
Потрясаючий зоопарк у Пекіні
І зупиняюсь вражена:
Найбільший тигр світу –
"Тигр" Юаня Сікуня –
Неодмінно принесе щастя
Китайцям цього року.
V
Цей дім – чи музей, чи скульптурна майстерня,
Чи вернісаж, чи артистичне ательє,
Чи штаб-квартира всесвітньо відомого майстра,
Куди летять листи і нагороди, дипломи і призи,
Запрошення і пропозиції з усього світу.
Не знаю як назвати цей дім –
Житлом, храмом чи павільйоном мистецтв?
Все тут говорить про головне –
Працю, працю, працю…
Титанічну працю красивої людини.
VI
Це Конфуцій…
Так-так, я впізнала його відразу ще здалеку.
Самотня постать серед осіннього саду.
Листя облетіло з дерев і лежить в ногах філософа,
Як золотий ореол слави.
Учора до пізньої ночі я читала "Чунь-цю"
І захоплювалась роздумами великого мудреця,
А сьогодні підхожу до нього і кажу: "Спасибі".
Вулиця Люлічан — ще один подарунок Пекіна
І
Колись тут стояли майстерні…
В них вирувало життя вдень і вночі.
Тут робили черепицю для імператорських покоїв,
А, значить, найкращу черепицю у світі.
Вдень і вночі палали печі,
Снували робітники, рікою лилась глазур.
Мануфактура розрослась і переїхала за місто,
А вуличка перетворилась на букіністичну Мекку
Для вельмож імператорського двору.
Книгарня "Жунбаозай" — це своєрідне ядро,
Довкола якого розрісся
Космос китайських скарбів –
Живопису, каліграфії, порцеляни…
Стою біля "Жунбаозай" і розумію:
Мудрість лежить в основі
Цієї країни прекрасного
Так само, як і в основі,
Прекрасного Китаю.
ІІ
Якщо хочете зрозуміти
Витоки рукотворних мистецтв Китаю,
Ходіть на Люлічан
І годинами блукайте
З дворику у двір,
З крамниці до крамниці,
З поверху на поверх,
Від стелажа до стелажу,
Від полиці до полиці.
Пробуйте на дотик
М'які рулони паперу
Для каліграфії,
Перебирайте пензлики,
Гортайте пожовклі фоліанти,
Вдихайте запах старовини,
Вдивляйтесь у прекрасні розписи
Порцеляни Феньцай,
Потримайте у руках смарагдову
Вазу Лін Лун,
Оксамитова поверхня якої
Нагадує пелюстки півоній,
Розгорніть сувій
"Гори і води",
Занурюйтесь у цей
Безкінечний світ натхнення,
Наближуйтесь до істини,
Шукайте свій Шлях…
Шопен, Шопен, Шопен напередодні "Юань Сяо"
Ця затишна зала у хмарочосі на Фінансовій вулиці
Сьогодні зібрала палких прихильників
Божественної музики, що виривалась
З душі бентежного польського генія.
І ось вона полилась, як бурхливий весняний потік,
Пристрасна, ніжна, хвилююча…
Святкові вибухи за стінами зали нагадували про те,
Що Новий рік впевнено іде по землі Пекіна,
Але ми перенеслись у інший світ.
Наші душі на крилах любові летіли назустріч щастю,
Яке дарувала нам Клаудія Янг.
Дружба і поезія – великі радості людського життя
І
Коли зимове сонце
Заливає світлом мою кімнату,
Люблю розгорнути книгу Лі Бо
І читати, насолоджуючись кожним словом,
Вірші для друзів.
Бачу, як поет підходить
До альтанки Лао Лао,
Відламує вербову гілочку
І простягає на пам'ять другу,
Що від'їздить у далекі краї.
Так робили тисячу років до нього,
Так робитимуть і після.
Скільки поезії і ніжності у цьому звичаї!
ІІ
Чому поети не приживаються
Під крилом можновладців?
Чому свобода для них
Дорожча за славу,
А келих вина –
За золотий гаманець?
Чому Лі Бо так легко
Залишив розкіш імператорського двору
І розпочав життя подорожнього
Довжиною у цілих десять років?
Може тому, що якби він цього не зробив,
Він ніколи б не зустрів Ду Фу,
Великого поета, що
Став його вірним другом
Аж до останніх днів.
Немає сумніву, друзів нам посилають небеса.
III
Весняна ніч.