А тоді за кулями неприбраного з осені кукурудзиння з'явилося троє дядьків. Вони тягли за вуха товсту свиню. Свиня пручалася і голосно кувікала. Зненацька один з дядьків смикнув її за задні ноги і вона повалилася на бік. Один з дядьків тут же упав на неї, а інший швидко змахнув рукою і в ній зблиснуло щось довге й тонке.
Розпачливий свинячий зойк злетів аж до неба. Потому свиня випірнула з-під дядька, що навалився на неї, і кинулася у бік нашого саду. Вона швидко-швидко перебирала своїми короткими ніжками і кувікала майже людським голосом.
Дядьки погналися за нею і один з них закричав до мене:
— Тікай, а то вона загризе тебе!
Що свині здатні на таке, я вже знав. Стьопко Садовий на власні очі бачив, як їхня свиня вигризла гузку зі зв'язаної курки. Стьопко казав, що вона гризла тій курці гузку, а та тільки роззявляла рота, бо кричати про допомогу вже не мала сили.
Але у цієї свині був такий переляканий вигляд, що мені здалося, ніби вона біжить у мій бік не для того, аби загризти мене, а щоб я заховав її від тих дядьків. Та якщо вона й справді збиралася загризти мене, як оце кричав один з них, то навряд чи їй вдасться швидко дістатися до мене. Таку товсту свиню навряд чи втримає крига, яка вчора тріщала навіть під нашими ногами. То ж доки вона вибереться на мій берег, я встигну втекти без всякого поспіху. Не просто втекти, а піти додому з таким виглядом, наче то не свиня до мене бігла, а мале кошенятко. І тоді Толя Тонківський всім розказуватиме, який я хоробрий.
І справді, свиня провалилася майже одразу, як збігла з берега. Все ж знайшла сили, аби знову вибратися на кригу. Проте посеред озера її ноги роз'їхалися на всі боки, і вона завмерла. Тепер свиня вже не кувікала, а якось тихо й жалібно схлипувала. Як мій братик, коли після довгого крику мама брала його на руки і притискувала до циці.
А потім я побачив, як крига навколо свині почала швидко червоніти. І чим більше крига червонішала, тим тихіше скімлила свиня. Зрештою вона зовсім замовкла, а її майже людські очі, що були звернені у мій бік, почали застигати, доки зрештою не втупилися непорушним поглядом кудись позад мене. А до берега вже підбігав перший з трьох дядьків. В його руці виблискував довгий і вузький ножака.
І лише тоді мене пройняв жах. Мало того, що на моїх очах скоїлося страшне вбивство — так цей вбивця біжить простісінько до нашої хати...
Якась сила зірвала мене з місця. Я кулею обминув ріг будинку, злетів на ґанок і увірвався в сіни.
— Синку, що з тобою? — сполошено зойкнула мама. — Тебе хтось налякав?
Мама стояла у барвистому халаті з Вікториком на руках. І була вона така вже тепла та гарна, така вже рідна та близька, що я з розгону охопив її коліна і, захлинаючись, закричав:
— Ой, мамо-матусю, не виходьте на ту вулицю! Я не хочу, щоб ви виходили! Не хочу, щоб у вас очі були, як у тієї свині!
А може, я кричав не це. Може, то кричав взагалі не я. Бо поруч хтось моїм голосом пронизливо виводив одне й теж: "А-а-а-а!"
І тут з моєю пам'яттю щось трапилося. Вона покинула мене.
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ