Оришка. Буду хоч смерть, а прилину, мій орле!
Пішли.
ЯВА 4
Кукса виходить засмучений і сіда на лаві.
Кукса. Втомився! Не так від ходи, як від тих думок, від того клопоту! Куди не піду, так думка ноги й поверта додому. (Співа).
Чи мені ж хоч марилось,
А чи у сні верзлось,
Щоб отак на старість
Сумувати пришилось?
За що ж, за що, за що
Ти мене караєш,
У землю вганяєш,
Сили відіймаєш,
Господи! за що?
Доти я був щасливий,
Доти я й не журивсь,
Доти й не знав смутку,
Доки я не женивсь.
Нащо ж, нащо, нащо
Жінку собі взяв,
Дітвори придбав,
Клопоту зазнав,
Господи! нащо?
Сумую я й нудюся,
Світ мені остогид,
Бідкаюсь та б'юся,
Як та риба об лід.
Куди ж, куди, куди
Подінусь з журбою,
З тяжкою нудьгою,
З такою сім'єю —
Господи! куди?
Гай, гай! Не поможе, милий боже, і воскова свічка! І за які гріхи покарав мене господь отим нікчемним зіллям? Ну нехай би сказать одна, нехай би вже й дві… Ну ще й три сяк-так! А то аж п'ять! Оришка, Палажка, Оксана, Тетяна, ще й Івга! Ну, як ти даси їм ради? Це ж не те, що там, як, бува, у млині що-небудь поламається, кулак чи порплиця: цюк раз, цюк удруге — і полагодив! А тут щоденна, щохвилинна біда!..
Кукса. Засип жидове. З жида швидш гроші виправиш, а з дяка попоправиш!
Антон пішов.
(Оглянувся). Як це Антон постеріг, що я переховував гроші? Добре, що я після того ще раз їх переховав!
Антон підкрався ззаду і дивиться з-за плечей.
(Думає, що то собака спинається, кричить). Пішов, Рябко!.. Скільки ж це у мене бракує до п'яти тисяч? З собою приніс сорок сім рублів. (Знов кричить). Пішов, Сірко!.. Та у малій скрині під замком шістсот тридцять чотири, та в глечику на леваді чотири тисячі…
Кукса (хова гроші). Чиє хочеш!
Антон пішов.
Ні, мабуть, як ляжу спати, тоді й полічу; нема кращої доби лічити гроші, як уночі, ніхто не мішає! (Помовчав). От старша дочка, Оришка, та вже й зовсім приспіла, до парубків аж горить… А за нею вже й менша пнеться вгору, як той будяк! А вже, звісно, коли це зілля пристигло, то швидш випихай його з двору, бо як перестигне, то ніхто й не поквапиться… А женихів, як на злість, нема та й нема! Тут би, мовляв, віддав би й за півня, коли б тільки срібне пір'я… Ну що, якби до Антонової вроди та грошей хоч рублів п'ятсот, та волів пар зо три, та земельки… От би зятем був би!.. Чи й справді ж Антон так ненавидить бабів? Як він постеріг мене з Оксаною?.. Здається, так вже оберігаєшся, отже ж і постеріг! Мабуть, недаром чоловікові дано два ока… Одначе я думаю, що на бабу мало й двох очей, то вже таке проклятуще зілля, що за ним і в чотири не потрапиш! Хоч би сказать і про мою покійну жінку…
Оришка (з хати). Тату! а де я візьму муки на вареники, чи у млині, чи…
Кукса. Кортить тебе у млин? Тьфу! Все забуваю, Що у мене Антон служить; ну, з цим навряд чи пожиркує! (Гука). Піди у млин, нехай Антон візьме коряк з якого там купецького лантуха. Піди, піди та поцілуй його! (Регоче).
Оришка. З якої речі? Цілуйтесь самі з ним, коли він вам так до вподоби! (Пішла).
Кукса (сміється). Мабуть, вже коли-небудь впіймала від Антона облизня!
ЯВА 5
Кукса і Дранко.
Дранко (кричить у себе на дворі). І слухати не хочу! Знаю, які печериці підеш збирати! Сиди мені в хаті, як пришита! Що?.. Ну, ну, ти в мене поговориш! Що? Підеш-таки? То й не вертайся до двору!
Кукса. Чого то мій сусіда так розлютувався?
Дранко (виходить). Це кара господева! Ні вдень ні вночі і ока не заплющ, так і зори, як той пес!..
Кукса. Добридень вам, сусіде!
Дранко. Ні, вже, мабуть, мені доки й світ сонця — доброго дня не бачити!
Кукса. А що там таке трапилось?
Дранко. Відчепіться ви від мене! Раз поз раз липнете до мене, мов смола до підіска; щодня лізете мені в вічі з своїми питаннями, як пил з вугілля?.. Здається, добре вже знаєте мій клопіт!
Кукса. А, то ви все про теє?
Дранко. Та вже ж не про онеє! Он у вас від п'ятьох клопоту того повен міх, аж голова облізла, а в мене їх аж сім… Я вже не раз кажу, що краще б мені кувадло надесятеро тріснуло, ніж отака щоденна гартівля!
Кукса. Та хай би мені щодня потоки трощило в цурки, опуст засмоктувало!
Дранко. Та що вам?
Кукса. Як що? От тобі й здрастуйте!
Дранко. У вас же їх тільки п'ять!
Кукса. Але ж і п'ять…
Дранко. Але ж не сім…
Кукса. Але ж і п'ять, кажу!
Дранко. Але ж і не сім, кажу! Гапка, Пріська, Горпина, Хотина, Секлета, Ялина, ще й Хівря!
Кукса. Оришка, Палажка, Оксана, Тетяна, ще й Ївга… Воно конешне!..
Дранко. То-то ж бо й є! Ціла вармія!
Кукса. Цілий шкадрон! Та адже ж, кажу, і п'ять в рощот треба взять!
Дранко. Але ж, кажу, й сім по бублику всім… Хоч візьми забирай на віз, притягни рублем та й вези на торг! Отакого жигала достань у печінки!
Кукса. У голові неначе у десятеро ступ товче!
Дранко. Нехай би товкло, чорт його побери; а тут серце спересердя перепалило тобі, мов на жужелицю!..
Кукса. Чи не хочете понюхать свіженької? (Підносить тавлинку).
Дранко. Добре! Вже я чхаю і без табаки. (нюха).
Я ж кажу: нехай би була одна!
Кукса. Ну й дві ще нічого!
Дранко. Та воно й три невелика ще печаль!
Кукса. Ще й три сяк-так!
Дранко. То ж не сім?
Кукса. Або ж і не п'ять?
Дранко. Але ж не… Атчхи! (Чхає).
Кукса. На здоров'ячко!
Дранко. Дякую! Міцна табака!.. У кого купували?
Кукса. У Свирида.
Дранко. У того, що чотирьох дочок має? Сердега, певно, нарочито робе таку міцну табаку, щоб занюхать своє горе…
Кукса. Еге ж. З кришталем. Кришталь з розбитих стаканів товче та підмішує у табаку, щоб… щоб… щоб щипало у носі! Бо так, каже, вже не берьоть…
Дранко. До всього добирають скуства!
Кукса. А так… Світ уперед іде…
Дранко. А що, як нове веретено?
Кукса. Черкає потроху.
Дранко. Черкає?
Кукса. Еге, черкає! Я вже інколи думаю собі: чи не стоять наші хати на такім грунті, що він такий плодючий на той баб'ячий рід?
З Дранкового двору чутно гавкання.
Дранко (хутко підбіга до свого тину і загляда у двір). Собаки загризлись! Он вже Василь повернувся. (Гука). Іди ж, іди до кузні, нічого там переморгуватись!
Кукса. А він хіба туди?
Дранко. Ні, тепер вже не помічаю, а перш трохи стріляв… Тільки моя Горпина до нього…
Кукса. Горить?
Дранко. Аж пашить.
Кукса. Отак моя Оришка до Антона, тільки що Антон не таківський…
Дранко. Не вірте!
Кукса. Ненавидить бабів!
Дранко. А я вам кажу: не вірте! От за Василя, то голову покладу під кувадло! Як тільки котра з дівчат навернеться до кузні, то він зараз розігріє жигало та так у вічі й штрика!
Кукса. Не вірте!
Дранко. Розказуйте!
Кукса. Не вірте, кажу вам!
Дранко. Говоріть собі!
Кукса. Ох-хо-хо! Так за що ж, за що ж на мою голову звалилось таке горе? Воно, мов на пшоно, потовкло мою душу, мов на крупчатку, подерло моє серце!
Дранко. Нехай би там дерло, то пусте діло!.. А тут мов обценьками здавило тебе і ріже тобі душу, як крицю тупий терпуг!..
Кукса (співа).
За що ти, боже,
Струїв мій вік?
Дранко.
Безщасний на світі
Я чоловік!
Кукса.
Ой чи вже ж мені щохвилі
Клопіт той тримати?
Дранко.
Чи вже ж мені супокою
І хвилі не мати?
Кукса і Дранко (разом).
О-о-о-о-о-о!..
Згляньсь надо мною!
Дай хоч хвилину
В день супокою!
Дранко.
Ой чи думав ти, Степане,
Що така біда настане?
Кукса.
Чи гадав вже ти, Максиме,
Що така біда настигне?..
Дранко.
Хоч повісся,
Хоч вдавися!
Кукса.
Хоч здурій
Або ж сказися!
Кукса і Дранко (разом).
Або сядь, мовчи та диш,
От тобі, Гандзю, книш!
Кукса.
Коли б знав те лихо,
То зроду б не женивсь!
Дранко.
Коли б гадав горе,
Краще б удавивсь!
Кукса.
Як п'ять дочок мати,
То краще здуріти!
Дранко.
Ні, з сьома дочками
Віку не дожити!
Дранко і Кукса (разом).
Ох-ох-ох-ох-ох-ох-ох,
Безщасна доле!
Яке я терплю
Тяжкеє горе!
Дранко.
Ой чи думав ти, Степане? "' т. д.
Кукса.
Чи гадав же ти, Максиме? і т. д.
Єсть же в світі люди,
Що горя не мають.
Дранко.
Замість сьома дочок,
Одну собі мають.
Інший одну має,
Та й ту проклинає.
Кукса.
Ох, правда, сусіде,
Що і так буває.
Дранко.
Дранко і Кукса (разом).
Ох-ох-ох-ох,
Згляньсь надо мною,
Дай хоч хвилину
В день супокою.
Дранко.
Ой чи думав і т. д.
З дворів чути регіт.
Ій-богу, вже Горпина викрадається кудись! Де б мені дубину зачепити? Постривай же, я тобі дам печериці! (Витяга з тину кілок і біжить в подвір'я).
Кукса. Піти ще у млин, чи не засну хоч трохи?.. Та, може, заспокоюсь.
Антон (постерігши його, кричить на Оришку). Убирайся, убирайся з млина, нічого тобі тут засиджуватись!
Кукса. Ай, молодець Антон! (До Оришки). Поцілуй його, Оришко, то він зараз подобріша! (Регоче).
Антон. Як ви, хазяїн, отак будете повчати її, то я й рощоту попросю!
Кукса сміючись пішов у млин.
Кукса (тихо). Та то я нарочито…
ЯВА 6
Оришка виходить усміхаючись.
Оришка. Ну, та й не хитрий же Антон? Як достомітно удає з себе сердитого, ніби й справді ненавидить мене… А вже як він мене любе, як кохає, то й не знаю, чи зможе який інший парубок кохати так дівку! І цілує, і пригортає, і щебече!.. І так же то любо тоді стане на серцеві та весело! (Співи).
Любий Антоне,
Мій ти соколе,
Ти ж мій коханий,
Ти ж мій жаданий!
Як мені любо
Вкупці з тобою!
Не зрадь же мене,
Мій ти соболю!
Моя ти думко,
Мій ти кришталю,
Тебе ж, серденько,
Щиро кохаю.
Як мені любо і т. д.
(Пішла в хату).
ЯВА 7
Дранко і Горпина.
Горпина (ідучи через кін). Я ж вам кажу, що зараз вернусь!
Дранко. А я тобі кажу: вернись! Вернись зараз мені, бо ноги поперебиваю!
Горпина. А я вам кажу: не вернусь-таки. (Пішла)
Дранко. Ах ти ж анахтема! (Кидає вслід їй палицю і попади в Скакунця).
ЯВА 8
Дранко і Скакунець.
Скакунець (підняв палку). Ну що ж, як оцей документ та представлю я до особи мирового судді?
Дранко. Вибачайте, то я ненароком!
Скакунець. Що мені з вашого "вибачайте"? Ви моїй особі могли оцією особой ноги поперебивать.
Дранко. Вибачайте, будь ласка!
Скакунець. Знов "вибачайте"! Чудний народ!
Дранко. А чого ж вам ще?
Скакунець. Не доводя до особи мирового судді, предлагаю вашій особі заплатить моїй особі руб серебра.