Зустріла, провела на кухню, поставила чай, повела поглядом на двері у вітальні.
— Там Петро, піди переговори з ним...
— А що вже зміниться...
— Ну так, уже нічого...
***
Ми вже редакторами не працювали, а знову рядовими журналістами, на зиму редакцію зігнали в один кут, не було чим палити й платити за комунальні послуги. Нам випав коридор, але столи впиралися в батарею, і не було претензій. Летящей походкой пройшлася Марта, поетеса і журналістка, зупинилася, процитувала мовою оригіналу.
— Как мало пройдено дорог, как много сделано ошибок…
Я відразу подумав, де вчора був, що міг ще начудити. Олексій ще писав, відклав ручку.
— Слухай, як ти думаєш, вона не про мене?..
— Думаю, ні, не про Вас…
Він був старшим, я звертався на "ви", навіть як був він підлеглим.
— Про нас…
І Марта стане редактором, і як і ми, каліф на час. Наївні люди, ці журналісти, кому вона потрібна, їхня правда.
…Свобода слова…
***
Перший номер, тоді ще, як на дорозі в умовах конспірації здибались ми з лікарем Біланюком, випав нам на 13-те. Дуже вже не хотілось святу справу починати з такого числа, а тому на газеті я написав 14-е. А по селах пошта рознесла газету 13-го. Через декілька років, 13 грудня, мене знову призначали редактором, вдруге я вступав в одну і ту річку. Та співав Білоножко "…не повертайте на круги своя, нічого це, крім болю, не приносить…" А вже у грудні 2013-го голова підписував розпорядження про призначення генеральним директором обласної державної телерадіокомпанії. Під старий Новий рік мене покликали до телефону, на іншому кінці був кадровик комітету телебачення і радіомовлення України, повідомив про процедуру офіційного представлення.
— На 13-те…
— 14-те…
— Та ні, 13-те...
Я розсміявся. Розсміявся і кадровик.
— А… Ну да… 13-те…
Він ще порадив.
— Якщо хочете щось поміняти, то передзвоніть голові, без нього ми не змінимо…
— Та ні, міняти ми не будемо нічого…
— Ну да… Ще засміє…
— Ще засміє…