Тому в Китаї фарфор почали називати "тсені".
Білу глину назвали каоліном від назви місцевості, де її добували. Так називають її і тепер. І знаходять цю глину не тільки в Китаї, ай в інших країнах. Багато каоліну є і в нашій рідній землі.
Марко Поло
З давніх-давен в італійське місто Венецію припливали кораблі з багатьох чужоземних країн. Заморські купці привозили найрізноманітніші товари, а венеціанські купці купували їх, а потім перепродували, звісно, збільшивши на них ціну. Хто хитріший,— намагався купити якнайдешевше. Для цього і самі вирушали в далеку путь за товарами.
Особливо славилися своїми базарами країни Сходу: Індія, Персія, Китай. Туди й вчащали венеціанці.
Зібралися в путь-дорогу і два брати-купці на прізвище Поло. Один з них вирішив узяти з собою сина.
— Хай,— говорить,— мій Марко потроху призвичаюється до заморської торгівлі.
Та значно більше, ніж купівля-продаж, припали до души молодому венеціанцю мандрівки. Цікавило, як живуть люди в чужих краях. Понад двадцять років мандрував Марко Поло. І близько сімнадцяти прожив у Китаї. На той час, а було це наприкінці 13 століття, китайські майстри вже опанували всі секрети виробництва фарфору. Не дивно, що фарфор сподобався Марко Поло.
Ви, мабуть, читали казку Андерсена "Соловей". Пам'ятаєте, починається вона з того, що в Китаї всі жителі китайці і сам імператор китаєць.
І далі: "Палац імператора був найрозкішніший у світі, весь зроблений з найтоншого фарфору, але такого ламкого, що до нього страшно було доторкнутися..."
Я не зовсім впевнена, що цей палац дійсно був найрозкішніший у світі і що він весь був збудований з фарфору. В казках не все і не завжди буває так, як у житті. Проте в одному з китайських міст, у Нанкіні, справді височіла дев'ятиповерхова вежа, зверху донизу вкрита різноколірними фарфоровими плитками. її так і називали: фарфорова вежа.
Імператорові належали найголовніші, отже, й найбільші фарфорові печі. Печі менших розмірів — різним китайським панам, дуже багатим і дуже пихатим.
В імператорському палаці та й в палацах китайських вельмож було багато різних прикрас, виготовлених із тонкого і крихкого фарфору. Марко Поло пощастило їх побачити. Повернувшись до рідної Венеції, він частенько розповідав про бачене і почуте.
Одного разу зібралися в нього друзі. Марко й говорить їм:
— Багато цікавого пізнав я, коли їздив по світу. Але здається, найчудовіше, що я бачив, це тсені.
Ви вже знаєте, що китайською мовою "тсені" означає фарфор. Але гості Марко Поло цього не знали.
— Що воно таке — тсені? — питають.
Витяг Марко Поло зі скрині маленький пакетик, акуратно загорнутий у клаптик шовку, обережно розгорнув. І заблищала у нього на долоні крихітна біла фарфорова чашечка. Тонюсінька, майже прозора. Марко легенько вдарив по ній нігтем, і чашечка відповіла йому ніжним дзвоном: "Тсе-ні-і!"
— Яка маленька! — здивувався один з гостей.
— Не подумайте, що тільки такі крихітки роблять з тсені,— відповів Марко. — Мені довелося побувати в палаці самого імператора, гуляти в імператорському саду. І прикрашають його не тільки дерева і квіти, а й дивовижної краси вироби з того ж тсені. З нього зроблені лавочки, що стоять у затінку дерев. На лавочках намальовані квіти або дракони — казкові істоти, схожі на крокодилів, тільки ще страшніші, крилаті, вкриті лускою. У білих розмальованих діжечках з тсені зростають небачені рослини. І в таких самих клітках на всі голоси співають заморські птахи.
— У китайських палацах.— продовжував Марко, по декілька дахів. Один над одним. Кути дахів загнуті догори, і на них підвішені дзвіночки — також із тсені. Гойдаються вони від вітру, видзвонюють, наче пісню співають. Усі слова в тій пісні однакові: "тсе-ні-і! тсе-ні-і!" А посуд у багатих китайців також, звичайно, із тсені. Небаченої краси речі! Дещо я привіз. Ось, погляньте.
І Марко почав виймати із скрині та ставити на стіл одну по одній фарфорові чашки, а разом з ними — декілька черепашок.
На першій білій чашці синьою фарбою був намальований кумедний чоловічок у довгому халаті біля будиночка аж під трьома дахами. Друга чашка була червоного кольору і поцяцькована золотом. А поряд інша, зовсім не розмальована, вся пурпурно-червоного кольору.
Здивовані гості заніміли: такої краси їм ще не доводилось бачити. А Марко говорить їм:
— Надивилися? Зараз будемо чай пити.— І вийняв зі скрині ще дві чашечки. Одна зовсім простенька, сіренька. А про другу варто розповісти докладніше. Уявіть собі дві чашечки, вставлені одна в одну. Денця і вінця їхні склеєні. Та, що всередині, — менша і розмальована різнобарвними квітами. А зовнішня — більша — неначе зроблена з білого мережива. І крізь це фарфорове мереживо проглядають строкаті квіти з меншої чашечки.
З якої чашки дозволите пригостити вас, люб'язні гості? — спитав Марко. А сам посміхається.
Найвихованіший гість ввічливо відповів:
— Будь ласка, налий у сіреньку, простішу. Інші, мабуть, дуже дорогі, ще розіб'ємо...
Усміхнувся Марко Поло. І почав наливати чай з фарфорового чайника в сіреньку чашечку. І тут сталося щось неймовірне: на сірих стінках посудинки почали вигравати морські хвилі, з'явилися риби, водорості.
Перелякалися гості:
— Не треба, це якесь чаклунство... Забери цю чашку!
Марко Поло весело засміявся.
Це не чаклунство, творить, а велике вміння, майстерність.
— Якщо це не чаклунство, то ти хоч розкажи, з чого весь цей посуд зроблено? — питають у Марко друзі.
Обличчя господаря посуворішало.
— На жаль, цього я вам сказати не можу, хоч і прожив у Китаї багато років. Виробництво тсені в Китаї тримається в таємниці, особливо від чужоземців. Хоч як я цікавився, але навіть згадки про те, як і з чого виготовляється тсені, не почув.
Гості не повірили Марко. Вирішили: навмисне вводить їх в оману. А хтось кинув, що недарма тсені схоже на черепашки, що привіз із собою Марко. Мабуть, з них його і виробляють.
Подібні черепашки зустрічалися і в морі неподалік від Венеції. Їх називали "свинками", бо вони і дійсно нагадували поросят. А італійською мовою порося — "порчелла".
І пішов поголос з Венеції по всій Італії, а далі й в інші країни: мовляв, Марко Поло привіз із Китаю чудові посудинки, виготовлені з черепашок, тобто з порчелл. От чому цей посуд почали називати порцеляною.
У багатьох країнах і тепер говорять не "фарфор", а "порцелан" або "порцелін". І в нашій країні колись фарфор називали порцеліном. Пізніше персидські купці, що привозили до Європи китайський посуд, називали його "фегфур". Звідси і пішла теперішня, трохи змінена назва древнього тсені — фарфор.
В українській мові існують дві назви: фарфор і порцеляна.
Китайська таємниця
У Китаї фарфор коштував порівняно дешево. А в Індії чи в Персії значно дорожче. От купці і вирішили купувати фарфор у Китаї і возити на продаж в інші країни, щоб заробити багато золота.
У ті часи про залізниці або шосейні шляхи ніхто й гадки не мав. А що стосується літаків, то здіймалися в повітря лише герої казок.
Далеким і небезпечним був шлях з Китаю до Індії або до Персії. Найкраще долали його каравани верблюдів.
І рушали в путь каравани. Фарфор загортали в м'які тканини. Укладали у великі кошики або паки. Вантажили на верблюдів. Важкою і небезпечною була путь. Багато днів і ночей брели каравани, перетинали піски пустель, переправлялись через бурхливі, піняві потоки, кам'янистими стежками долали гірські перевали.
Спіткнеться верблюд, послизнеться, і від фарфору залишаться самі черепки. Траплялось і гірше: нападуть на караван розбійники, пограбують, а то й повбивають усіх.
Та ніщо не лякало купців. Сильніша від страху була жадоба наживи.
І, зрозуміло, чим трудніша, небезпечніша була путь, тим дорожче брали купці за свій товар. Траплялося, продавали фарфор на вагу золота. Скільки заважить посудника, стільки й золота мав віддати покупець.
Коли Марко Поло привіз до Європи фарфоровий посуд, він швидко увійшов у моду. Багатьом закортіло придбати чудові чашки й пишно розмальовані вази. Та не всім вистачало на це грошей. Тому фарфор купували тільки королі, царі та найбагатші, найвельможніші пани.
Проте і в королів не завжди ставало грошей на дорогі заморські дива. Як же зарадити справі?
Саксонський курфюрст Август Сильний (а курфюрст — це не абихто, а майже король), не маючи потрібних грошей для купівлі кількох китайських ваз, виміняв їх на... роту солдатів.
Солдати — люди підневільні. Довелось їм назавжди залишити рідний край, піти на чужину, воювати там за чужі землі. Плакали їхні матері та дружини, плакали осиротілі діти. А тим часом Август влаштовував пишні бенкети, вихваляючись перед гостями своїм надбанням прекрасними фарфоровими вазами.
Фаянс
І в країнах Сходу, і в Європі здавна були майстри, які виготовляли з глини гарний посуд, схожий на фарфор, але важчий, з товстими стінками. Називається він фаянсом. З тої глини, яку застосовують для виготовлення фаянсу, тонкостінного посуду не зробити. Фаянс оздоблювали ліпними прикрасами і різноколірною поливою.
Фаянсовий посуд виготовляють і нині. Він простий, дешевий. І у вас вдома напевно є тарілки і чашки з фаянсу.
Коли в Європі ще не вміли робити фарфор, були майстри, які виготовляли з фаянсу фігурки людей, звірів, вази, намагаючись зробити їх схожими на фарфорові. Вази вкривали білою поливою, розмальовували фігурками китайців та китаянок, драконами і будиночками під трьома дахами. Адже так розмальовували свій посуд китайці. Навіть фарби добирали такі, якими користувалися в Китаї.
Але ця схожість була тільки зовнішнього. Важкі, з товстими стінками фаянсові вироби не дзвеніли, як фарфор, коли по ньому постукати нігтем. А маленьких чашечок з фаянсу взагалі нікому не пощастило виготовити.
Серед майстрів фаянсу були великі митці. Витвори багатьох з них зберігаються в музеях.
Проте довгий, дуже довгий час жаданою, але вельми дорогою прикрасою королівських палаців залишався фарфор.
Хитрий Д'Антреколл
Чим дорожче коштував фарфор, тим більше грошей потрапляло до кишень китайських купців та власників фарфорових заводів. Китайці розуміли, що в той день, коли таємниця виготовлення фарфору перестане бути таємницею, припиниться потік грошей з Європи та країн Сходу до їхніх кишень.
У Китаї існував непорушний закон: хто викриє таємницю виготовлення тсені, тому відрубають голову.
Чимало завзятих іноземців, переодягнувшись купцями або видаючи себе за мандрівників, приїздили до Китаю з мрією вивідати заповітну таємницю.