Головне щоб не довелося тужить.
Ми всі люди, а не доль палачі.
Не потрібні нам більше мечі.
Наша зброя — це розум та дух.
Бо вони є тепер світу рух!
***
Людина — істота жорстокості.
Вона пізнала всі її тонкості.
Несе всю ту лють із думок.
Та робить до крові свій крок.
Льє ріки з жахів та зі злоби.
Не зважаючи на будь-які умови.
Карає весь світ та себе.
Куди ж дух людей все пливе...
***
А що слова... а що слова?
Від них лише ганьбиться голова.
Вони — зрадники усіх довір.
Що світ бентежать та руйнують мир.
Вони нас водять за носи.
Й заводять в мороку ліси.
Однак без них — лише ми прах.
Що десь вітає в загадках.
***
Скажи, що є для тебе віра?
Це Бог? Любов? А може міра?
Що ти очікуєш від неї?
Що являться волхви та в вікна завітають феї?
Невже вона є лиш слова?
Що все літають, як сова.
Невже вона дешевше срібла?
Вона не є промінням від чаклунства.
Й тим більше джерелом віщунства.
Вона — є ти... в єдинстві із душею.
Твоє життя знаходить спокій з нею.
***
Ми всі по різному вбачаємо життя.
Сам світ та промені його буття.
Однак бажаємо спільного:
Щоб все було зовсім не строго.
Щоб сонце просто посміхалось.
Щоб щастя часто всім траплялося.
Щоб біль як попіл полетів.
Щоб кожен благо в ближньому вгледів.
Ми можемо усе змінити.
Лише нам варто захотіти.
За себе ми живем, а не за когось.
Ми вільні всі — а це вартує чогось.
***
Цей світ не раз топили у крові.
Й палили в мить у том вогні.
Однак він біль всю ту знімав.
Та наче Фенікс повставав.
І знову він з колін повстане.
Й на довго зла близь нас не стане.
Готові будем ми до його вороття.
Щоб захистити благо нашого життя.
***
Ти присягай лише Богам.
Будь вірним вічним небесам.
Немає на землі гіднішого твоєї віри.
Лише для них душа не є об'єктом міри.
Адже Ти вільний, наче птах.
Лети до неба і забудь про страх.
***
Любов підступну звичку має.
Вона так часто від усіх втікає.
Біжить від тих кого не знає.
Ховається від тих хто спритно так її шукає.
Вона неначе вільний вітер.
Що бродить вправно між тих літер.
Вона за носа водить світ.
На всіх залишивши свій слід.
Куди наш час усе тікає?
Хто в далині його чекає?
Невже ми з ним не як брати.
Згубили що свої світи...
Він йде від нас із кожним днем.
Неначе палимо його вогнем.
Та молодість зникає разом з ним.
Так ніби є він нам чужим...
Однак він благу нас навчає.
Та крізь віки заповідає:
Що плинний він і є йому ціна.
Як те життя під маревом добра.
***
Ты луч в моём рассвете...
Ты звон в моём брегете...
Ты зов моей судьбы...
Ты свет моей мечты...
Огонь моих угасших глаз...
Ты блеск моих не спалахнувших страз...
***
Ми всі єдині є під Божим зором.
Ми є його чарівним твором.
Що він явив для чар любові.
Щоб люд весь жив в жазі до волі.
Щоб світло вічно гріло дух.
Та ми зійшлися в блага круг.
В якому кожен пізнає добро.
В мить увібравши радість та тепло.
***
Життя так марно не минає.
Воно продовження ховає.
Ми всі прийшли з пітьми до світу.
Й нового дня підемо ми шляхом розквіту.
Де нас зустрінуть й привітають.
Де всі до всіх лиш благо мають.
Де все не зводиться з кінцем.
Де світ не трощиться слівцем.
***
Ми всі знайдемо власний ірій.
Що нас прийме, як вільних птахів вирій.
Нам дарувавши мить надій.
Котрі прийдуть до нас з добром нових подій.
В ту мить ми новий світ відчуєм.
Та шепіт спокою почуєм.
У вічних пристрастей той час.
Добро покою загартує нас.
***
Ми блукачі між вільних душ.
Всіх тих, що повзають по світу, як той вуж.
Ми всіх у чомусь провиняєм.
Однак в своє чоло не зазираєм.
***
Ми всі зустрінемся з кінцем.
Зійдеться в мить лице з лицем.
Забудуть все... і благо й зло.
Тепер в пітьмі усе воно.
Неначе лють, що прибрала життя...
Неначе світ, що промайнув крізь все життя...
***
Людина всюди така ж сама:
Бажає випивки й доброго сала.
Забутись потім довгим сном.
Й щасливим будеш наче слон.
Розквітнути у чарівних світах.
Та плисти лиш в своїх думках.
Плисти по чарівних річках.
Кохатися у загадках.
Шкода, що вранці буде важко...
Бо то була остання пляшка.
***
Нас всех роняют с самых разных гор.
Забив в личину тёмных нор.
Чтоб мы забыли про блаженство света.
Забыв любовь заката и тепло рассвета.
Чтоб знали мы лишь чувство тьмы.
Забыв о всех дарах судьбы.
Чтоб мы цвели в тоске... покорстве.
Бытуя в каре и притворстве.
Нас всех желали подчинить.
На веки души покорить.
Но мы продолжили борьбу.
За правду и любовь свою.
***
Ми рівні всі під дотиком проміння.
Від королів та звичайного звір'я.
Під вічним прихистком небес.
Забули ми про мир та дар його чудес.
Коли весь світ ховається від люті влад.
Чому ніхто із нас не рад.
Ти пам'ятай: Ми ходимо під спільним небом.
Його не підкупити жодним медом.
***
Ти від життя і краплі, друже, не благай.
Бо кожен творить власний рай.
Тобі дихання дарували та вікно у світ.
І не кори у невдачах власний рід.
Бо ти — творець своєї долі.
То ж наберись до свого шляху мужності та волі.
***
Ти хоч весь світ пройди з усіх боків.
Й зроби по ньому мільйон кроків.
Ти все одно не знайдеш місця ліпше дому.
Добро та щастя ти зустрів в якому.
***
Як друг втече відчувши дрож.
Ціна йому нікчемна грош.
Бо він залишив у біді,
Того із ким стоятиме близь Бога на кінцевому суді.
Того чию довіру зрадив.
Та честь на віки свою втратив.
Бо друг — сім'я, що ти обрав.
Й у єдності оберігав.
***
Ми всі приходимо неначе чистий лист.
Котрий забув, що має хист:
До пізнання, добра, любові.
До блага духу й жаги до волі.
Цей лист прийшов не маючи нічого.
Лише один... це дуже строго.
Однак прийшов він щоб шукати:
Тих кого боляче втрачати...
***
Життя — це місце перешкод.
А не, нажаль, для насолод.
Однак ми в ньому для того.
Щоб віднайти шлях до свого.
Того, що серце буде гріти.
Від чого не захочеться тужити.
Те що всім ближнім допоможе.
Та кару будь-яку незложе.
Що в світ блаженний полетить.
Й добром всім зможе услужить.
Що дух у вічність наш внесе.
Й із вітром миру віднесе.
***
Що є для тебе вічна мука?
Буття у розпачі або ж розлука?
Чи світ захоплений пітьмою?
Чи пекло створене твоєю власною рукою?
Не знаю... що ж є воно для тебе.
Однак я відаю, що мука є для мене.
Це світ без щирого кохання.
Й життя без блага й сподівання...
І я колись був серед Вас…
І я колись був серед Вас.
У свій цікавий, добрий час.
В добу краси та щирого кохання.
Відчув життя й забув про сподівання.
Я просто був... таким як Ви.
Не зная болю та журби.
Так само ріс чаруя мрії.
Й оберігав свої надії.
Жив як людина, так як знав.
Без лестощів та без дурних забав.
Одвічно щось я все шукав.
Однак пізнав лиш те, що вподобав.
Цей світ прийняв із зовом світла.
Із ним душа моя розквітла.
Але одне на вік впустив.
За що не бився... отпустив.
Я просто жив... я просто був...
Однак красу кохання не відчув.