Босмінка сіла на неї і постукала ніжкою: чи міцна?
— А хто там пустує? — почувся сердитий голос.
Від несподіванки Босмінка мало не впала з трубочки. А звідти показалася маленька голова, висунулося шестеро довгих ніжок.
Угледівши непрошеного гостя, голова миттю сховалася назад.
Босмінка здивувалась: "І чого б це лякатися?!" їй стало смішно. Підпливла до отвору трубочки й закричала:
— Та не бійся! Це я, Босмінка!
Голова висунулася знов.
— А я й не боюсь!— ображено відказала вона.— Нам, личинкам Волохокрилів, ніхто не страшний: тільки щось трапиться — в хатку сховаємось...
— А що, коли й звідти витягнуть?
— Витягнуть? — розсміявся майбутній Волохокрил.— Кого, мене? Ану, спробуй!
Босмінка вхопила його за ніжку і стала тягнути. Та хоч як вона силкувалася,— нічого не виходило. Волохокрильчик тільки реготав так заливисто, наче його лоскотали.
Нарешті, безнадійно зітхнувши, Босмінка пустила ніжку.
— Ну, то як? — вдоволено мовив Волохокрильчик.— Силоньки не стає? Ех ти-и! Та в мене ж на тілі гачечки: зачеплюся ними за трубочку — нізащо в світі не подужаєш!
— От би мені таку хатку! — захоплено вигукнула Босмінка.
— Хороша, еге ж? Ось тільки ремонт їй потрібен: учора об камінчик ударився — стінку пошкодив.
Босмінка глянула на трубочку: на ній і справді була малесенька щербинка.
Перебираючи ніжками, Волохокрильчик опустився на дно. Босмінка попливла слідом.
Волохокрильчик відшукав піщинку і, піднявши її ніжками, приміряв до щербинки. Завелика! Він сердито жбурнув піщинку і вхопив іншу. Ця якраз підійшла. Тоді він облизав піщинку і міцно приклеїв її до трубочки.
Тут Босмінка зовсім втратила спокій.
Чим вона гірша від цього хвалька?! Вона теж збудує собі хатку!
До роботи ж! Мерщій!
Для підлоги Босмінка уподобала гладенький шматочок кори. Лягла на нього і переконалася, що спати буде зручно. Тепер треба мурувати стіни. Знайшла маленьку черепашку і поклала на кору.
Волохокрильчик насмішкувато стежив за її роботою.
Уважно оглянувшись, Босмінка помітила ще одну черепашку — круглу, велику. Вона підпливла до неї і спробувала підняти. Ого, ну й важка! А що, коли підкотити?
Босмінка поставила черепашку на ребро і почала штовхати її вперед.
Але що це? Вода зруйнувала всю будівлю. Шматочок кори віднесло далеко вбік.
Побачивши, як засмутилася Босмінка, Волохокрильчик аж зайшовся од сміху і разом з хаткою перекинувся на спину.
— Ой, держіть мене! Ой, не можу! — реготав він, качаючись по піску.— Та хіба ж без клею збудуєш?! От що потрібно мати!
І Волохокрильчик випустив з рота тоненьку клейку шовковинку.
Босмінка похнюпилася: "Що ж мені робити?"
Волохокрильчик раптом сховався в свою трубочку. Босмінка здивувалася: кого це він злякався? Вона озирнулася — і все зрозуміла.
З найближчих заростей викотився червонястий, завбільшки з горошинку жучок. За ним гналася довга, схожа на чудернацьку безкрилу муху, істота. Це була личинка Бабки.
Зроду не бачила Босмінка, щоб хтось так плавав. Ось із черевця личинки вирвався струмінчик води — і грізну хижачку наче хтось штовхнув уперед.
Швидко посуваючись, личинка знову викинула струмінчик — і знову ривок уперед.
Босмінка кинулася до водяної сосонки і причаїлася.
Погоня швидко наближалася. Жучок щосили загрібав ніжками, однак личинка вже наздогнала його.
"Ой-ой, зараз схопить! — аж пересмикнуло Босмінку.— Що робити?"
Тим часом червоняста горошинка порівнялася із сосонкою.
— Сюди! Сюди! — одчайдушно писнула Босмінка. Вона рішуче витягла хоботок і смикнула жучка за ніжку.
Личинка промчала мимо. Викинувши вперед губу з двома гострими гачками, вона з розгону встромила їх у струнку комишинку. Гачки зімкнулися, ніби кліщі, й застрягли.
— Тікаймо! — скрикнула Босмінка.
І вони швидко-швидко попливли. Невдовзі кровожерлива личинка зосталася далеко позаду. Переконавшись, що за ними ніхто не женеться, втікачі зупинилися перепочити.
Жучок зовсім змучився. Від пережитих хвилювань у нього дрібно тремтіли вусики. Знесилений, він присів на якийсь корінець і з вдячністю сказав:
— Без тебе я пропав би... Будьмо друзями!
— Будьмо! погодилася Босмінка.— А як же тебе звати?
Жучок підозріло глянув на неї і нерішуче промовив:
— Пузанчик.
* * *
В ПОЛОНІ ПУХИРНИКА
Босмінка ніяк не могла заспокоїтися:
— Ну й смішно ж тебе звуть! Пузанчик!..
Жучок хотів образитися, але згадав, що вони ж тепер друзі, і розсміявся й собі:
— Авжеж, Пузанчик. Що вдієш, коли маєш таке кругленьке черевце!
Босмінка розповіла про свою біду.
— Мама, кажеш, і тато? — перепитав Пузанчик.— Та їх, мабуть, течія понесла. Пусте, знайдемо!..
— Справді?!
— Авжеж! Сказав, знайдемо — отже, знайдемо. Пузанчик не обманює! Босмінка повеселішала. Оце справді друг! З таким не пропадеш!
Попоївши, вони рушили в дорогу. Пузанчик перший помітив на поверхні води тонесеньку трісочку. її повільно несло за течією.
— Під'їдемо? — запропонував Пузанчик.
Вони видерлися на трісочку і зручно вмостилися на ній. Пузанчик на передньому кінці трісочки ніс дозор. Босмінка, спустивши у воду хоботок, правила ним, ніби веслом.
Настрій в обох був чудовий. День випав теплий, погожий.
Легкий вітрець ледь шелестів у прибережному комиші.
У просоченій сонцем воді пустувала зграйка дрібних рибчинок. Одна з них пристала до трісочки і, відкопиливши губу, дурнувато роздивлялася Босмінку. Видно, ніяк не могла вирішити: їстівне воно чи ні?
Босмінка, про всяк випадок, відсунулася назад.
Нарешті, задовольнивши свою цікавість, рибка відстала.
На завороті річки друзям довелося пережити кілька неприємних хвилин.
Коли трісочка порівнялася з заростями очерету, на поверхні раптом з'явився жук Гладиш — справжнісінький живий човник з довгими ніжками-весельцями. Плив він — так уже в Гладишів заведено — догори черевцем. Опущений на груди хоботок був гострий, мов жало.
— Водяна бджола! — придушено скрикнув Пузанчик і позадкував на середину трісочки. Босмінка завмерла.
Та, на щастя, все обійшлося. Гладиш покружляв біля трісочки і пірнув на глибину.
Мандрівники полегшено зітхнули.
Незабаром їх прибило до берега. Трісочка застряла між рослинами, і хоч як силкувалися друзі зіпхнути її, це їм не вдалося.
— Доведеться пливти своїм ходом,— з жалем промовив Пузанчик.
Вони рушили далі, роздивляючись на всі боки: чи не видно десь Босмінчиних батьків?
Надвечір дісталися до великої мілководної затоки. Тут було дуже гарно й затишно.
Вся затока поросла високою рогозою та стрілицею. Над водою стирчали голівки жовтого латаття.
Коло самого берега Босмінка помітила якусь дивну пухнасту рослину. На ній було безліч вузеньких листочків, з-поміж яких голубіли прозорі пухирці.
Нічого не підозрюючи, Босмінка підпливла до одного з пухирців і заходилася оглядати його. її увагу привернули малюсінькі дверцята. Босмінка обережно штовхнула їх — і провалилася в темряву.
— Ой-ой-ой...— пролунав її відчайдушний писк.
Пузанчик приголомшено вирячив очі.
— Пухирник!!!
Пухирник... Рослина-хижак, рослина пастка! Босмінку чекала неминуча загибель.
Пузанчик заметушився, не знаючи, що робити, як врятувати друга.
Нарешті придумав! Він квапливо попрямував до берега. Але вибратися з води було зовсім не просто. Берег у цьому місці був глинястий, слизький, і Пузанчик раз у раз зривався й падав у затоку.
Та ось він помітив очеретину. Кілька листків нависали над берегом. Пузанчик видерся на один і стрибнув на землю.
Невдовзі він знайшов те, що шукав. Під старою сосною лежала міцна довга голка.
Сяк-так завдавши її на плечі, Пузанчик поспішив назад.
От і берег. Жучок ліг на свою тверду, гладеньку спинку і з'їхав у затоку.
І тут виявилося, що легка, суха голка не тоне. Що тільки Пузанчик не робив: лягав на голку зверху, повисав на ній, наче на турніку,— голка не занурювалася.
Тоді Пузанчик здогадався: він ухопив неслухняну голку за кінчик — і потяг під воду.
Швидше! Кілька дужих гребків — і Пузанчик побачив Пухирника. Виставив голку вперед, ніби списа, й, улюлюкаючи, помчав на ворога.
...Отямившись, Босмінка зойкнула і кинулася до дверцят, але вони вже зачинилися.
Босмінка наразилася на колючі щетинки і відсахнулась. Виходу з пастки не було!
Вона почала кричати, благати, але пухирець не відпускав. Дихати ставало дедалі важче. У Босмінки запаморочилось в голові, і вона лягла на бочок.
Поступово її стала поглинати якась їдка рідина. Ось уже защеміло в оці, занив хоботок. Босмінка відчувала, що задихається...
Та раптом над головою щось тріснуло — і Босмінка побачила перед собою соснову голку. Хтось вправно орудував нею зовні, нещадно роздираючи пухирець. Ще трохи — і в його стінці утворилася здоровенна дірка.
Зібравши останні сили, Босмінка кинулася туди і... опинилася на волі.
* * *
ПОЛІТ НА ЧАПЛІ
О осмінка не знала, як і дякувати своєму визволителю. А той лише сором'язливо посміхався та примовляв:
— Пусте! Що ж тут такого!.. Я друга в біді не залишу.
Вода вже зовсім почорніла, і ночувати вирішили в затоці.
Добре обдивившись, друзі знайшли зручну місцинку. Майже коло самої поверхні плавала бура стеблина торішнього комишу. Зсередини вона зовсім прогнила і перетворилася на довжелезну трубку.
Пузанчик заліз у неї і потяг за собою Босмінку. Та пробралася в глиб трубки і, сказавши Пузанчикові "На добраніч", заснула.
А Пузанчик ще довго перекидався й кректав. Кілька разів він тривожно схоплювався, виглядав з трубки: чи хто не підкрадається часом? Але навколо запала німа тиша. Заспокоївшись, Пузанчик ліг знов і незабаром задрімав.
Уранці друзі залишили затоку. За ніч вони добре відпочили, і Пузанчик — бо ж не міг він, витівник і непосида, пливти собі спокійно й не втнути якоїсь штуки — раптом запропонував:
— Давай наввипередки, га?!
— Що ж, можна! — погодилася Босмінка і перша кинулася вперед. Та Пузанчик швидко випередив її, бо він був куди більший і сильніший.
— Зажди!..— гукнула захекана Босмінка.
Пузанчик зупинився і чомусь заховався у кущику. Висунувши з укриття голову, він насторожено за кимось стежив.
"Чого це він?" — не розуміла Босмінка. Вона наблизилася до жучка, але той збуджено повернувся до неї й замахав вусиками:
— Тихше!.. Там колючка!
Босмінка несміливо визирнула з-за Пузанчикової спини. Зовсім поруч вона побачила якесь кругле гніздечко. Воно було звите з рослин і мало вхід і вихід.