А для того, щоб не відкривать давновідомих Америк, треба знати, що в сьому напрямкові зроблено — читати нових поетів, навіть таких, що майже нічого не дають своїм змістом, але старанно розробляли форму, аби ужити цієї зброї, розробляючи вже свій зміст — словом, ознайомитись зі знаряддям праці буржуазної поезії (деякі течії футуризму, імажинізм то що) щоб тим певніше утворити поезію нового віку — комунізму.
Є ще один ґатунок асонансу — його висуває теж поезія останнього часу.
На каторгу пусть приведет нас друЖБА
Закованная в цепи ПЕСНИ
О день серебряный
Наполнив века ЖБАН
За край перепЛЕСНИ.
А. Мариенгоф
Цебто наголошений склад одного слова "песни" римує з ненаголошеним складом другого — "переплеснИ", якби наголос був такий "переплЕсни" — це була б звичайна собі рима, в цьому ж разі це асонанс, але такий, що ще менше натякає на попереднє слово, аніж той, якого ми перед цим розглядали. Треба сказать, що якраз для російської мови цей асонанс є дуже штучним, бо в ній велика ріжниця поміж наголошеним складом (ненаголошені майже пропадають в вимові) отже, він повинен зістатись лише іграшкою імажиністів. Навпаки, в українській мові, де ріжниця наголошених і ненаголошених складів в силі видиху значно менша, де темп розмови повільніший, ці асонанси можуть дуже придатися поетові. Часто їх подибуємо в Семенка:
...біля піаніна — два товариша з ФРОНТУ
сьогодня для бурь,
і молодого ЗАХВАТУ
Іноді в М. Хвильового:
...І шлях той бурЬОВИЙ
що нас ВИХОВУВАВ
(це б то (іще раз), як би наголос стояв так: бурьОвий — то це була б проста рима жіноча з дактилічною).
Асонанси є переходом від римованого рядка до неримованого (білого вірша). Поезія останнього часу, що, відбиваючи хаос економічних відносин старого світу, розкувала до того часу одностайний і тривалий метр (розмір), разом з тим відмовилась і від правильної рими, яко єдиного засобу завершити період — вона вершить період найчастіше асонансом або й зовсім лишає його незавершеним (як і той хаос думок і почувань, що викликаний умовами часу). Футуризм — типова поезія цього часу як раз плекає асонанс поруч з вільним метром (Семенко). Переходимо до розміру.
II. Розмір
Подивімось но ще раз на наведений в початку тої глави вірш. Кожен, хто прочитає його в голос, почує на вухо, що він дуже часто чув вірші, що писані тим розміром; як що він трошки подумає, то знову уяснить собі, що він навпаки сливе ніколи не стрівав того розміру в народних піснях. Той розмір був теж колись і розміром пісні, але — старогрецької — побіденним кроком пройшов він через середньовіччя і запанував в європейській поезії XVIII і XIX віку, а за нею і в московській; лише в кінці XIX віку він вкорінився і в українській поезії; рідко подибуємо його в Шевченка.
Реве та стогне Дніпр широкий.
Далеко частіше в Олеся і подальшій поезії. Це чотиристопний ямб. Чотиристопним він зветься, бо має звичайно (але не завжди) чотири наголоси (див. рядок із Шевченка). Ямбом зветься такий розмір, в якому чергуються ненаголошений склад з наголошеним, інакше сказати наголос іде через склад на другий, при чому перший склад обов'язково без наголосу. Якщо відзначимо ненаголошений склад рисочкою _, а наголошений рисочкою з наголосом _', то схема цього розміру буде така: _ _' _ _' _ _'. Посліднє слово може мати ще один ненаголошений склад (коли має жіночу риму) або два таких склади (коли рима дактилічна). Вище я сказав, що він може не завжди мати чотири наголоси, саме іноді подибуємо ямб з трьома наголосами, іноді навіть з двома. Ось ямб з трьома наголосами.
Я хОчу вОлі і освІти.
Третього законного наголосу немає — це вносить в розмір деяку ріжноманітність, робить його гнучкішим. Може не бути першого наголосу:
ЗареготАвся дІд наш дУжий
Шевченко
тоді темп вірша стає ніби швидшим. Може не ставати другого наголосу — це робить вірш повільнішим. Може не ставати першого й третього наголосу через що вірш стає ще швидшим, як коли немає самого першого:
То виринАв, то потопАв
Шевченко
Нарешті може статися, що в віршові немає другого й третього наголосу, що навпаки як найбільше задержує темп вірша. Теорія 4-стопного ямбу докладно розроблена А. Бєлим "(символізм)" і я на ньому більше не спинятимусь. Скажу лише, що вказана гнучкість його й була причиною того, що він так поширений був у російській поезії, де наголос в порівнянні хоч би з українською мовою різчий, отже, більше б'є на вухо, надає віршеві з однаковими наголосами більшої одноякости, значить, такий вільний характер ямбу був дуже потрібним, аби якось позбутися такої одноякости. Потреба в цьому для вкраїнського слова значно менша, отже, й розмір цей не є характерним для вкраїнської поезії, тут він може бути вжитий в тих випадках, коли є потреба в рухові, в силі швидкости — отже, бачите, в Шевченка двічі цим розміром характеризується — неспокійний Дніпро. Це розуміється, не стоїть на перешкоді тим, хто, не знаючи нічого за існуючі розміри, просто з мосту співають на перший ліпший розмір, що впав на думку, подібно тому, як ми несвідомо тягнемо якийсь невідомо звідкіль пригнаний мотив — власне найчастіше такий, що ми його найбільше чули. Ясно, що московська поезія мала великий вплив на нас усіх, отже, кожен, хто не розуміється на цій справі, співатиме просто на московський штиб — відсіль і те почуття давно знайомого і таки обридлого, що обіймає нас, коли таке чуємо.
Які ж ще бувають розміри. Подивіться на цей.
В таку добу під горою
Біля того гаю
Що чорніє над водою.
Шевченко
Цей розмір також має чотири наголоси, як і попередній, лише послідовність їх відворотна — починається вірш з наголошеного складу.
Отже, схема його, користуючись умовними знаками, (див. вище) така:
_' _ | _' _ | _' _ | _' _
Зветься він в такому (своєму звичайному) вигляді — хореєм. У Шевченка він носить ще сліди старовкраїнського силабичного віршу — цебто такого, де кількість і порядок наголосів майже не має значення, а лише число складів (такий вірш зараз є в польській і французькій мові). Подивіться, справді, на перший з наведених віршів. Наголос замість першого складу стоїть на другому (В таку...). Те ж в другому рядку (Біля...).
Таким чином в даному віршові його ритмичність, розміреність залежить не від числа й порядку наголосів, а просто собі від числа складів в рядку — силабічний вірш. В звязку з указаною в українській мові невеликою ріжницею наголошених і ненаголошених складів маємо змогу уживати такого силабичного віршу, аби надати йому ритмічного руху, зокрема, аби позбавити хоч би хорей його настирливого стукання, зробити його мнякшим і гнучкішим. Українські поети доби Миколи Вороного, Олеся Чупринки, переспівуючи московські зразки, забули за цю прикмету вкраїнського хорею, останній навіть довів хорей до найвищого ступня стуканини, сухого чергування правильних чотирьох наголосів, тим, що раз у раз ділив його римою на дві половини (див. ст. Я. Можейка про Чупринку).
Отже, й такий тарабанний розмір потрібний майстрові для деяких звукових ефектів і в руках майстра може звучати чудово. Навожу приклад, де він навпаки псує авторові тему.
По перлині
По краплині
Скрізь розсипав ранок роси.
В. Алешко
Цей розмір дає враження максимуму швидкости, навіть похапливости, уривчастости і до наведеного твору очевидно ніяк не пасує.
Хорей, як і ямб, може бути не тільки чотирьостопним, але мати п'ять, шість, або знову три, дві стопі, словом, скільки завгодно.
Думами, думами,
Наче море кораблями переповнилась блакить
Ніжнотонними.
П. Тичина
Тут середній рядок є восьмистопний хорей, перші дві — двохстопний дактиль, останні дві двохстопний урізаний анапест (про ці два розміри буде мова нижче).
Я хочу тільки сказать, що немає жодної потреби в тому, аби завжди отих чотирьох "законних" наголосів додержувати, але так само нема й потреби додержувати весь час однакової довжини рядка. Навпаки дуже часто буває, що тема вимагає скорочення рядка до одного, двох слів, на які в такому разі падає більше логичної ваги. Слухайте:
На майдани пил спадає
Замовкає річ...
Вечір.
Ніч.
П.Тичина
Тут скороченням рядка поет уповільнює темп віршу і дає малюнок засипання. Ось другий ужиток скорочення:
Упивайтеся славою, винами
Взивайтесь жерцями краси
Та не плачте, не вийте, над домовинами
Як пси.
П. Тичина
Тут через скорочення рядка кладеться більший логичний наголос на два слова "як пси". В попередньому ж віршеві вставлено два слова "не вийте" проти звичайної схеми 4-стопного хорею, і від цього вірш стає настирливішим. В другому рядкові не стає першого складу до правильного хорею. Тим не менше вірш справляє враження цілком ритмічного. Підходимо тут до першого способу розкувати вірш, розтягти його, аби він міг бути врізаний на думку, а не думка на нього — це є нерівне число наголосів і складів в рядках. Тут додамо зайвого складу, тут обріжемо двох непотрібних, тут лишимо в рядкові всього два наголоси і поведемо ритм вірша за думкою — в цьому майстерство поета. Тоді нам не треба буде мучитись, підшукуючи рядок, якого ще не стає до канонічної форми в чотири рядки — ми обійдемось без такого рядка. В иншому випадкові залишимо неповний рядок — це все ж буде краще, аніж забивати в нього яке-небудь слово, абись тільки його заповнити. У віршах можливі павзи, прискорення й уповільнення темпу, можливі менші й довші періоди, всього цього не слід забувати.
Перейдемо до дактилю й анапесту. Схема першого буде _' _ _ схема другого навпаки _ _ _', цебто дактиль має один склад з наголосом і два ненаголошених, анапест навпаки починає з двох ненаголошених, кінчається складом з наголосом. Приклади: дактиль:
Слово повстання таємне
Чув я, як в тирсі давно
Вечір збентежений темний
Скиглив "повстання" зерном.
М. Хвильовий
Анапест:
Перед нами сиділо троє
І в губах стримів жах.
.......................................
І заблимає чадний огонь.
М.