Вона там, де я до флоту жив.
Боцман приглядається: чи то кров прилила до Фединого обличчя, чи призахідне сонце, що лежить на воді у мереживі хмаринок, пофарбувало його щоки в рожевий колір?
— Он як!.. Ну, то добре, коли є дівчина. Люблять не за красу, а за щире серце,— підсумовує боцман розмову і, йдучи собі, радить Феді: — Ти грай далі. Я не заважатиму.
Але Федя вже не може грати. Він обхопив руками зігнуті коліна і, погойдуючись з боку на бік, думає про розмову з боцманом.
* * *
Після літніх походів, готуючись до зимової кампанії, "Мисливець" став на стапелі на ремонт. Роботи підкинуло всім, але разом з тим команда дістала змогу частіше бувати на березі. Це особливо радує Бориса Усика. Він щодня заводить нові знайомства, одержує листи від дівчат і хвалиться ними перед матросами, перечитує, не соромлячись, всім, хто хоче слухати, регочеться :
— Ой, дурна ж! Вона й не знає, що я учора в її сусідки, у Катьки, був.
— Як же ти можеш так?..— запитує його Федя, болісно морщачи обличчя.— Адже ти, може, хорошу людину ображаєш!
Борис Усик пригладжує долонею свої густі чорні, що аж вилискують, кучері, в які закоханий до безтями, і самовдоволено посміхається.
— А вони самі до мене липнуть. Я їх притягую очима, наче удав кролика. Вже вона не володіє собою, вся в моїй владі, мов загіпнотизована.
Він помічає боцмана, який іде по палубі з мідною дудкою на грудях, по-змовницькому підморгує чорною, наче намальованою, бровою і змовкає. В присутності боцмана він не насмілюється погано розповідати про дівчат. Так обріже, що тільки держись. А то ще й на берег не пустить. Усик швидко відходить від Феді, але ще встигає шепнути:
— Ти ж віддаси свою чергу сьогодні? Тобі на берег ні до чого, а мені позаріз потрібно.
— Добре,— погоджується Федя, хоч у думці сам себе кляне за ще раз виявлену слабкість. Скільки разів давав собі слово не слухатися Борисових теревенів і не поступатися йому своєю чергою на берег, але все ж не відважиться просто у вічі сказати про це Усику. Так уже повелося здавна, що Борис Усик поводиться з Федею, як із залежним.
Боцман Волощук зупиняється біля дверей камбуза, суворо зиркає вслід Усику.
— Що, знову той пустомолот умовляв тебе?.. Ніякої згоди не давай. Сьогодні ввечері сам підеш до міста.
— А мені не треба, товаришу боцмане,— відповідає Федя.
— Не гуляти посилаю, а за ділом,— говорить Волощук значущо.— Казав начальник матроського клубу, щоб ти прийшов до нього з гітарою. Виступатимеш на сцені.
Федя широко, здивовано відкриває очі.
— Звідки ж він мене знає? І хто йому сказав, що я граю на гітарі?
— А це вже у нього запитай, братику мій.— Ледве вловима посмішка заіскрилася в боцманових очах і одразу ж погасла.— Тільки дивись, не підведи нашого корабля.
* * *
Тепер Федя майже щодня йде до клубу. Повертається звідти веселий, радісно збуджений, гомінкий. Розповідає хлопцям про те, що на вечорі художньої самодіяльності йому доведеться співати і виконувати соло на гітарі. Керівник каже, що в нього тепер кращого гітариста за Федю немає.
Вранці він, як завжди, встає раніше від усіх і, коли матроси вибігають на палубу на зарядку, зустрічає їх веселою,співанкою чи хорошим жартом.
— Розтьохкався наш Соловейко,— радо сміються матроси, і кожен з них намагається хоч чим-небудь стати Феді в пригоді. Один, якщо має вільну хвилину, біжить на камбуз допомогти чистити картоплю. Другий добровільно візьметься драїти каструлі і вже подбає, щоб вони і зверху, і зсередини горіли, як сонце. Третій помиє посуд, почистить ножі. Все ж легше Феді. Все ж у нього більше часу лишиться, щоб зайвий раз пограти та поспівати. Кожному хочеться, щоб Федя зайняв перше місце в гуртку самодіяльності.
Боцман Волощук ставиться до Феді з якоюсь зворушливою турботою. Коли надворі холодно, ніби мимохідь кине, проходячи повз камбуз:
— А ти, Карпенко, голі груди не виставляй. Ще, чого доброго, голос захрипне. Як співатимеш?
Один тільки Борис Усик ходить по кораблю, як темна ніч. По-перше, йому, як кажуть матроси, "увірвався бас" щодо берега. А по-друге, його гризе заздрість. Як це так, що кок Федя, якого Усик вважає за ніщо, опинився в центрі уваги всієї команди? Як це так, що всі Федю мало на руках не носять? Подумаєш, артист знайшовся!..
Матроси сміються з Бориса Усика:
— Що ж тепер бідолашні дівчата роблять без тебе на березі? — хитро запитує один і підморгує іншим.
— Даремно ти, Борисе, свої кучері кохаєш,— піддає жару другий.— Нікому ними любуватися, так і посивієш на самоті. .
Матроси такий народ, що їм тільки попади на зуби: перетруть з кісточками.
У Бориса аж у грудях клекоче від злості. "Ну, нічого, стривайте, ще на кутні засміється з своїм Федею!" — погрожує він в думці, хоч і сам не знає, що він може зробити, щоб ущемити чи принизити чимось Федю.
А Федя увесь віддався своїй гітарі та своїм пісням. Тільки випаде вільна хвилина, сідає десь у тихому куточку і підбирає на струнах якийсь новий мотив. А потім програє та проспіває його і всім на кораблі.
— Це там, у клубі, навчився? — питає боцман Волощук, намагаючись надати своєму голосові якнайбільше ласкавості.
— Ні, сам склав,— говорить Федя.
— Невже сам? — щиро дивується боцман.— То ти, братику мій, може, справді артистом станеш?.. І як же воно в тебе виходить? З чого ти береш оту пісню?
— Я й сам не знаю... Отак, буває, щось роблю чи просто лежу, а мені всякі мотиви вчуваються. Наче хто на вухо нашіптує.
Боцман зачудовано крутить головою.
— Дивна ти людина, Карпенко. Якийсь не такий, як всі... А одного разу Федя, червоніючи на виду, звернувся до боцмана:
— Можна мені сьогодні трохи довше на березі побути?
— А що там у тебе?
Федя переступає з ноги на ногу, хоче щось сказати, але ніяк не наважиться.
— Та кажи вже. Чого ж мовчиш?
Але Федя ще збирається з силою, груди його схвильовано дихають, він опускає голову й тихо говорить:
— Я... одну дівчину додому проведу... Маринка... Вона у нас в хорі співає.
Боцман здивовано округлює очі.
— Маринка?.. А ти ж казав, що в тебе є дівчина.
— Нікого в мене немає.
— Як-то немає? Сам же розказував!
Федя заперечливо крутить рудою головою,
— То я вигадав ту дівчину.
— Навіщо ж вигадав?! Таки дивна ти людина, ось що я тобі скажу, братику мій... А може, ти й цю вигадав? Може, ніякої Маринки і немає?
— Ця є... Вона така привітна, ласкава...
Обличчя Федине вже не здається боцманові таким некрасивим, як раніше. Воно осяяне якимсь внутрішнім вогнем знайденого щастя, схвильоване новими, ще ніколи не переживаними почуттями. Боцман в душі страшенно радий за Федю, йому хочеться притиснути оцю руду голову до своїх грудей. Але він стримано і роблено суворо говорить:
— Тільки дивись мені. На кораблі бути вчасно.
* * *
На кораблі справжнє свято. Закінчено ремонт. "Мисливець" погойдується на синювато-зеленій воді бухти, красується свіжо-пофарбованими бортами, вилискує чистою палубою. На кормі знову полощеться прапор з блакитною смужечкою, біля якого в урочистій позі застиг вахтовий матрос з гвинтівкою в руці.
Після ремонту знову почнуться морські походи. Вітри, шторми, важка ходова вахта. Але все це приносить тільки радість справжньому морякові. Є на чому показати свою силу й відвагу!
Федю хвилюють дві події — день закінчення ремонту збігся з днем його виступу в клубі. Виступ відбудеться ввечері, але Федя з самого ранку не знаходить собі місця. Неспокій володіє ним. Для своїх товаришів на кораблі він уже звик грати й співати, але ніколи ще не доводилось йому виступати зі сцени перед сотнями глядачів.
А разом ще одна тривога ятрить серце. Вчора на співці чомусь не було Маринки, і Федя не посмів ні в кого запитати, що з нею трапилось. Може, захворіла?.. Може, вона й сьогодні не прийде?.. Тільки тепер зрозумів Федя з усією силою: з того часу, як познайомився з Маринкою, вона увійшла в його життя назавжди. Саме для неї нечуваними ще звуками забриніла його гітара. Саме для неї по-новому зазвучав його голос. Він ще ні слова не сказав Маринці про свої почуття, але вона й сама все бачить.
Та й не тільки вона. Кому на кораблі не видно, як змінився Федя з тих пір, як у його життя увійшла Маринка! Майже з усіма її познайомив і кожного дня розповідає про неї своїм друзям з по-дитячому довірливою, неприхованою радістю. Ім'я Маринки стали вимовляти на кораблі з такою шанобою, як і Федине.
Тільки з Борисом Усиком не познайомив Федя Маринки. Навіть думка про те, що вони можуть знати одне одного, викликала у Феді якусь неясну тривогу. Але одного разу, коли Федя з Маринкою йшли сонячною вулицею міста, Борис Усик сам підійшов до них. Власне, він вдав, що підходить до Феді, як до близького товариша, але Федя знав, що то був лише привід. Усик перший простяг руку дівчині, посміхаючись своїм рожевим ротом:
— Будьмо знайомі,— і назвав себе.
Вона відповіла, цього вимагала звичайна чемність.
Феді страшенно хотілося, щоб Усик пішов собі геть, але він уперто не відставав і сипав, як із мішка, заяложеними жартами. Нарешті, він відстав. Але Федю ще довго не залишало таке відчуття, нібито Борис Усик незримо стоїть між ним і Маринкою.
Того ж вечора, вже на кораблі, Усик, масно поблискуючи очима, сказав Феді:
— Гарну діваху ти собі відчикрижив. Федя зблід, зробив рішучий крок уперед.
— Не смій так про неї!.. Чуєш?
Борис злякано відсахнувся, не чекав такого від Феді. Але зараз же опанував себе, негарно засміявся:
— Ха-ха!.. Боїшся, щоб не відбив?.. — і пішов геть своєю хитлявою ходою.
Кілька днів після того Федя носив на серці гіркий намул. Потім усе забулося, стерлося з пам'яті, як поганий сон.
Зараз інше тривожить його: чому вчора не прийшла Марин-ка? Мабуть, сталося щось несподіване, бо якби вона знала, що не зможе прийти, то сказала б йому.
"А що, як і сьогодні її не буде?" — думає Федя, і серце йому холоне.
Вечір наближається повільно. А тривога зростає. Думки про Маринку, про виступ сплуталися в один тугий клубок, і Федя майже втрачає владу над собою... Йому видиться велика зала, битком набита людьми, чується гомін голосів. Вони вдвох з Маринкою на сцені, співають пісню. Таку, якої ще ніхто й ніколи не чув. Вони дивляться одне одному у вічі і розуміють, як їм гарно. І всім стає радісно та легко від тієї пісні, бо вона розповідає про їхнє кохання...
Федя ніби прокидається від сну.