Змінився світ, змінилися і ми;
Покаже час – на гірше, чи на краще?
* * *
Хоч доля смертного гіркіша полину,
Творцеві марно дорікати не почну:
Як президент розумний на прем'єра,
Всевишній звалить всю вину на сатану.
* * *
Засуджені до вічної пітьми,
Чому завчасно мучаємось ми?
Думки мої бредуть, як арештанти –
За колом коло у дворі тюрми.
* * *
Географічний атлас не гортай:
Не ждуть тебе ні Куба, ні Китай.
Потік життя несе тебе, як тріску.
Куди? Навіщо? Краще й не питай.
* * *
Уперто вибудовуючи "вілли",
Даремно ми розтрачуємо сили.
Бо що людині в підсумку потрібно? —
Лиш два квадратних метри для могили.
* * *
Відрадно милуватися з веранди,
Як розцвіли під вікнами троянди.
* * *
Над морем, заохочуючи лінь,
Сиджу я і вдивляюсь в далечінь:
А чи не так на вічний берег смерті
Накочуються хвилі поколінь?
* * *
Той співчуття, напевне, заслужив,
Хто всі свої бажання пережив.
Щасливий той, кому хоч щось, та треба,
Хто до життя іще не збайдужів.
* * *
Воювати за владу, посаду, звання,
Здобувати знання чи міняти вбрання –
Чим заповнити пустку свого існування –
Це вирішує кожен для себе. Щодня.
* * *
Своє життя у кожної людини.
Ми живемо для себе і родини,
Байдужі до оточення, аж поки
Лихої не діждемося години.
* * *
Любити жінку? жлуктити вино?
Чи слухати у опері Гуно?
Усе життя шукаємо ми щастя,
Не здатні зрозуміти – що ж воно?
* * *
Не знаю я – повірите чи ні
Тій правді, що відкрилася мені:
Нічому не навчають перемоги,
Навчають лиш поразки у війні.
* * *
Не ображаймось на народний глас,
Що часом позбавляє нас прикрас:
Нас гудять ті, котрі самі ще гірші,
Бо тим, хто кращі, зовсім не до нас.
* * *
В житті ми атеїсти безнадійні,
Коли новини дивимось медійні,
Але коли сідаємо в літак,
Стаємо забобонні й релігійні.
* * *
Прибережімо слово запальне,
А надто час, – багатство головне, –
Бо поки ми картаємо сучасність,
* * *
Не розслабляйся, друже, ні на мить,
Якщо ти справді хочеш щось змінить:
Усе, що відкладаєш ти на потім,
Тобі уже ніколи не здійснить.
* * *
Ти – догматичний і прямолінійний,
Якщо в переконаннях ти постійний.
Коли ж ти сумніваєшся в собі,
То для суспільства ти – не безнадійний.
* * *
Не зневажайте правила простого:
Якщо найменший привід є для цього,
Слова любові говоріть живим,
Бо мертвим ці зізнання ні до чого.
* * *
Слова любові, хоч вони й невмілі,
Дорожчі, аніж клятви запізнілі,
Які ми у розпуці даємо
Людині найріднішій на могилі.
* * *
На світі так одвіку повелось –
Усе скінчиться, як розпочалось:
Якщо про нездійсненне мріє юність,
Оплаче старість те, що не збулось.
* * *
Ніхто не вірить в молоді роки
У те, чого навчають старики.
Потрібно впасти і розбити носа:
Навчають тільки власні помилки.
* * *
Коли зусилля розуму невдалі,
Щоб визначити – як нам жити далі,
Насамперед потрібно пригадати
Божественної мудрості скрижалі.
* * *
Честь здобувають змолоду в труді,
А гідність не втрачають і в біді.
Як продаси за гроші честь і гідність,
Із чим же ти залишишся тоді?
* * *
Той, хто себе за когось видає,
Нерідко безпідставно виграє.
"Здаватися" і "бути" — різні речі.
Вирішуй сам: хто ти насправді є?
* * *
Хто хоче досягнути усього,
Той ладен відцуратися свого.
Та, зрадивши свої переконання,
Він без вагання зрадить будь-кого.
* * *
Якщо людина – Господа подоба,
То звідки ж узялась оця жадоба?
Усе їй треба і всього їй мало,
Мов стала ненаситною утроба.
* * *
Любов, що розбиває нам серця,
Підштовхує нерідко до кінця,
Хоча вона, як глянути тверезо,
Не варта і протухлого яйця.
* * *
Не кожен небезпеку уявляє,
Яку кохання для людей являє.
Ти хочеш знати, що воно насправді?
Це – почуття, що душу спопеляє.
* * *
Не той сміливець, хто не знає страху
І ладен в пику заліпити з маху.
Сміливець той, хто бачить небезпеку,
Але за правду піде хоч на плаху.
* * *
Релігія в покорі люд тримає,
Хоч долі і характери ламає.
Але за релігійний фанатизм
Нічого більш потворного немає.
* * *
Чи варто в запалі міжконфесійних кпин,
Ганьбити ближніх, як невірних сарацин?
Той вірить у Христа, а інший – у Аллаха,
Та Бог, якщо він є, – для всіх людей один.
* * *
Чесноти й благородство молоде
З роками зникли невідомо де.
Лише людська гординя залишилась,
Та до добра вона не доведе.
* * *
Скипіти і усе розбити вщент
У сварці – не найкращий аргумент.
В стосунках, особливо міждержавних,
Розсудливість – надійний інструмент.
* * *
Свої рядки віршовані я звик
Заносити негайно в записник.
Та як же рідко в голову приходять
Відточені думки, без заковик!
* * *
Вода чорніша там, де глибина,
А у думках глибоких – таїна,
Бо зайвих слів вони не потребують:
Чим більше слів – тим нижча їм ціна.
* * *
Хоч лиха час із пам'яті не стер,
Було раніше краще, ніж тепер.
Не знати ще – кому поталанило:
Тим, хто живе, чи тим, хто вчасно вмер?
* * *
О Боже! Кар для нас не обирай.
Людей безсмертям краще покарай.
Ми на землі таке створили пекло,
Що після нього справжнє пекло – рай.
* * *
Всі корупційні схеми і процеси
Не переможеш викриттями преси:
Існують для політиків лишень
Партійні й особисті інтереси.
* * *
Когось критикувати й викривати
Простіше, аніж чесно працювати.
Коли ж впрягтись потрібно і тягти,
Дарма на попередників кивати.
* * *
Москву за третій Рим, за свій оплот
Вважає церкви руської синод,
Немов би ці мерзотники й п'янчуги –
Єдиний богообраний народ.
* * *
Ми розірвали пута вікові,
Щоб вийти на простори світові.
Ми всі тепер бандерівцями стали –
Не хочемо коритися Москві!
* * *
Чи думав хто радянської пори,
Що дух наш піднесеться догори?
Коли почуєш: "Слава Україні!",
"Героям слава!" — щиро говори.
* * *
У різні для історії моменти
Трапляються безглузді прецеденти.
Світ шокував недавно й наш народ,
Невігласа обравши в президенти.
* * *
Хай вибачать мені за прямоту:
Не вірю у безгрішність я святу.
Наш світ загрузнув у таких пороках,
Що де вже відшукати чистоту?
* * *
Хоч я давно не мучусь, не зітхаю,
Кохай мене, як я тебе кохаю:
Для мене ти і досі молода,
А старість я твою не помічаю.
* * *
І справді, роки старості сумні:
Так гірко усвідомлювать мені,
Що, марно витрачаючись, минають
Безрадісні й одноманітні дні.
* * *
Лишилося півкроку усього,
Щоб досягнути фінішу свого.
Біда не в тому, що життя коротке,
Біда, що ми прогаяли його.
* * *
Лише одне засмучує й лякає,
Що небуття на кожного чекає.
Людське життя, немов зимовий день:
Ледь розсвіло, дивись, уже й смеркає.
* * *
Зимовий сірий день на землю сипле сніг.
З кімнати, із тепла, не тягне за поріг.
Ліпить сніговика, кататись на санчатах,
Напевне, саме час, та Час давно вже збіг.
* * *
Іще один прожитий рік минає,
Мов камінцем у вічність поринає.
Чи ще багато в тебе їх в руці? –
Ніхто свого майбутнього не знає.
* * *
Думок моїх розсипалось зерно
І в рубаї формується воно.
З мозаїки оцих чотиривіршів
Складається життя мого панно.
* * *
Хоч іноді в коротких рубаї
Вмістити важко роздуми свої,
Під силу їм відобразити Мудрість.
Та де мені позичити її?
* * *
Надумав я писати рубаї,
Та бачу, спроби кинувши свої:
Вони у порівнянні із Хаямом –
Як на гранітній скелі лишаї.