01 — Потрібен Прометей (із книги "Якщо вже так судилося мені…")
* * *
Хто ми на батьківській землі,
Де в самоті старіють села,
Де наша молодість весела,
Як грак, ходила по ріллі?..
* * *
Хто ми на батьківській землі,
Де в самоті старіють села,
Де наша молодість весела,
Як грак, ходила по ріллі?..
* * *
Немає справедливості на світі,
Та не тому, що різні ми усі,
Що є дурні і є талановиті,
Що різнобій і в зрості, і в красі...
* * *
Не припиняй, любове, свій політ,
Поринувши в байдужість і буденність.
Згори вже краще в небі, мов болід,
Від пристрасті, що майже навіженість...
* * *
Все далеко: надії і муки,
Гамір торжища, гуркіт коліс.
Снігопадом приглушено звуки,
Снігопадом засипано ліс.
Йду один серед білої казки...
* * *
Вже час, напевне, сплачувать борги.
Дитинства роки — наші кредитори.
Які були незаймані сніги!
Які стрункі стояли осокори!..
* * *
Життя і смерть – одвічний поєдинок,
В якому не обходиться без втрат.
Ні збіг обставин, ні відважний вчинок
Не змінюють кінцевий результат...
* * *
Минає все. Щодня. Щомиті.
За щастям горе йде слідком.
Живу, як всі на цьому світі:
Серед людей одинаком.
Старий невдаха. В серці — грудень.
Терпи, не ремствуй і корись...
Гімн Україні
Рідна мати Україно!
Ми всі – твої діти...
* * *
Хоч мрійник я в душі, та знаю, що навряд
Поставить хтось мене в один з Хаямом ряд.
Але не знаю я: чи хоч почнуть читати,
Коли б я написав сучасний рубаят?..
* * *
Хоч би які діла творились,
Ми України не зреклись.
На цій землі ми народились,
У неї й ляжемо колись...