Коли немає задля чого жити.
* * *
Ми розумні, доки не пече нам.
Уяви – для прикладу – собі,
Що чужа кохана й наречена
Заступила сонце і тобі.
Божевілля, хвилювання трясця
І рішуча, неповторна мить.
Маєш право ухопити щастя?
Зробиш, як обов'язок велить?
Утечеш за море пароплавом,
Чи, чужу, пригорнеш до грудей?
Вибір між обов'язком і правом —
Головна ділема для людей.
* * *
У твоєму саду,
де гілки обважніли від яблук,
Де лиш сонце і тиша,
де зовсім не чути людей,
Я хотів би спочить,
як пошарпаний штормом кораблик
Спочиває в порту,
поспускавши вітрила із рей.
У твоєму саду,
де висока трава зеленіє,
Де одні чорнобривці
до осені вперто цвітуть,
Я хотів би спочить
від безумства, що скрізь шаленіє,
Наодинці з природою
тихо закінчивши путь.
Та не може людина
обрати останній притулок,
Передбачити щастя,
відчути завчасно біду.
І коли я піду,
ти не плач, а постав краще вулик,
Де хотів я довіку
лежати в твоєму саду.
* * *
Прийшла мені мелодія вві сні,
Мелодія прекрасна і печальна,
Висока і прозора, мов криштальна,
Що нібито лунала вдалині.
І стало вільно й хороше мені,
Немов за нею вслід і я злітаю…
Прийшла колись мелодія вві сні,
Якої я уже не пам'ятаю.
* * *
У плавнях всохли комиші,
Трава пожовкла.
Замовкла музика в душі,
Навік замовкла.
Сіріють сутінки, мрячить,
Гризе турбота,
Та ще здається, що звучить
Остання нота…