Нарешті демонстративно прочунявши, почав розбиратись з грошима, що полишилось на постоялому дворі під час нещасного вояжу по місту. Фінансової катастрофи не було, можна далі у мандрівку взяти двох слуг. Але полегкість аж ніяк не відбилась на його лиці, бо не входили до його плану особи, які прекрасно знали свого молодого пана до вселення у нього душі старезного діда. Жоден, хто знав його раніше, не повинен бути коло нього.
Тому почав негайно нібито заради суворої економії, відправляти назад, до Кракова усіх, ошаленілих від такого рішення, слуг і наказав передати батькам, що отримавши залізякою по голові та ледь оклигавшись, далі він буде надзвичайно обережним. Поки пахолки вирішували, чи не з'їхав від удару з глузду їх молодий пан, гепнутий по голові, прибігла якась гарнюня у перському синьому домашньому строї, молоденька графиня, полька теж, розібравшись, сказала, що також їде у Париж, у неї вистачить і грошей і прислужників, то Всеволодові не треба повертати по недостачі коштів, і його батьки хай не непокояться. Коли вона на хвильку кудись пішла, то молодий князь наказав слугам негайно вимітатися, не мішати графині бути його єдиною спасителькою. Подибавши до дзеркала, Всеволод побачив ставного хлопця у халаті гарбузового відтінку, все ж таки більш схожого на мамин рід Гедиміновичів.
Помахавши на прощання зовсім отетерілим і не чисельним своїм слугам, він ледь добрів до постелі і то за допомогою графині, яка заявила, що вони не менш чотирьох днів нікуди не поїдуть.
Служанки графині були їй під стать — молоденькі, грайливі, пашіли здоров'ям. Аметистові, бежеві, брунасті їх сукні зливались у мерехтіння в Всеволодових, ще не зовсім здорових очах. Він, ще вчора – старезний дід, купався у їхньому дзвінкому сміху, граціозних рухах, зовсім близькому декольте, коли вони його кормили з ложки або переодягали, пирскаючи та перекидаючі його, досить кістлявого, наче ляльку з боку на бік. Він трошки почав розуміти засланців, які замість держав намагались створити власні гареми.
Але тренована воля дуже престарілої людини навела порядок з гормонами і Всеволод швидко завоював прихильність старої мегери, яка завжди одягалася чи то в арсенові, чи то в мисливські кольори і була явно приставлена спостерігати за поведінкою графині. Дівчатами напряму розпоряджалась графиня. Слугами-чоловіками командувала ця аерокобра.
Почав довчати польську тутешнього часу. Взагалі князенко трохи кумекав і у польській періоду Речи Посполитої, бо впродовж безкінечних десятиліть пенсії, відпрацьовуючи час і систему створення України Середньовіччя, був абсолютно певен, що без контакту з ляхами це не можливо. Але вчив несистемне, то кидав, то повертався, розуміючи фантастичність мотивів. Тепер, виправдовуючись травмою, вчив систематично.
1691. У Парижі поступив на "артистичний факультет" (підготовчій факультет, що передує іншим: щоб вступити схоларієм на один з вищих спеціальних факультетів, потрібно отримати ступінь магістра in artibus). Потім пішов на канонічне і нецерковне право, що потрібне було для спекулятивних оборудок. Від студентів тримався також подалі, наскільки дозволяла існуюча корпоративність. Первинний капітал для господарських операцій отримав мультяшним методом "Дяді Федора", тобто знайшовши пару римських скарбів.
1692. У Парижі Зося швидко закрутила роман з якимсь герцогом, вискочила заміж. На весілля приїхали її батьки, нерозуміючі дивились на Всеволода. Здається вони були готові воювати з якимось напів голодранцем із знатної та занепалої родини, який претендує на їхню красуню. Поїхали задоволені зятем, але нічого не второпавши щодо князя.
З чоловіків усього шляхетного стану світу, Зося чомусь найбільше довіряла князенкові. З'являлась за порадами, прийшлось розрулювати неприємні ситуації. Але потреби битися на дуелі жодного разу не було! І це у забіякуватій Франції! Тому Всеволод у душі ніжно ставився до неї, як до своєї правнучки, добродушно радіючи її появам. Герцог, людина, помітно старша за них, придивившись до нього, сказав, що це рідні брат і сестра, які це чомусь приховують. І не непокоїв підозрами.
Єдине, чим князя допікала панянка, а потім і пані Зося, були танці. Герцогиня вважала втратою шляхетного гонору танцювати польські танки з кимось не з Речі Посполитої, тому мазурки, полонези, краков'яки, а то і напів пристойні та ще тоді маловідомі польки (хоча, здається, це чеський танець) були авансом ангажовані нею у Всеволода на правах білого танцю і якщо передбачалось, що ні рутенців, ні литвинів, ні поляків на асамблеї не буде, то посилали за князем. Слід сказати, що у першому своєму житті, навіть по молодості, той боявся танців як дідько ладану, бо не мав відчуття рими і точності рухів. Але коли все та ж графиня якось кинулася зі ним танцювати, вияснилось, що той може досить пристойно рухатись. І взагалі, все, за що відповідає (хоча б в певній мірі) спинний мозок, у нього у новому тілі виходило куди якісніше.
1693. Через рік князенко почав швидко багатіти, тримаючись подалі від зборищ молодих дворян, де можна було запросто і по дрібниці влетіти у дуель. Попри щоденні бойові вправи замість фіззарядки, він не претендував на лаври забіяки. При дворі ще були дами, які прекрасно пам'ятали Шарля Ожьє де Бац де Кастельмора, графа д'Артаньяна. То він із задоволенням слухав про походеньки та дійсні подвиги того. Але вважав, що таке реноме потребує сил, часу та й не дуже відповідає іміджу суверенного глави держави.
Вписався поступово у коло знатних та багатих людей віком куди старших. Як він користувався післязнанням, найменшими порухами у політичному і господарському житті, зарані знаючи їх результати, для власного збагачення, колись автор напише книгу. Але тут викладати не буде. Це тема особистого збагачення, в дечому — крутійський роман, а тема цієї повісті – державотворення, правда тренувальне, на мінімальному рівні. Достатньо сказати, що у кінці четвертого року князь П'яст був нуворишем, найбільш швидко збагаченою людиною у Франції.
Негайно по переносу він почав займатися українською тематикою.
2
1693. Коли генуезькі та венеційські кораблі привозили дівочий та чоловічий ясир для продажу у Західну Європу, то Всеволод потихеньку скуповував тих, хто не впав у відчай, тримався своєї віри, мови, не забував помітити роботящий характер відкуплених українців.
Працювали ці дівчата і хлопці і на полі, і у виноградниках придбаних ним маєтків. Гнули спину тяжко, як і французькі селян довкола, тільки мали деякі поблажки при хворобі, при одруженні. Свого пана, князя П'яста не любили. І варто ж, пройшовши через татарсько-турецьке поневолення, у Франції попасти до такого ж польського пана. Всеволод також кожному своєму хлопові у приятелі не наривався, вважаючи, що всьому свій час.
Тому коли пан пообіцяв землю і волю всім, хто поїде за його рахунок на острови Америки колоністами, стався цілий шарварок, згодились практично всі. З них були взяті бездітні пари, або хто згодився поки лишити дітей у французьких володіннях пана (князь завжди викуповував людей повними сім'ями, якщо ті були). Також обрані повинні були мати схильність до сільськогосподарської праці, особливо – землеробства, або дуже потрібного у побуті ремесла. Записані для поїздки також були вольні чоловіки, чиї батьки після немилосердного утиску всього українського у Наддніпрянщині, втекли та тинялись по Заходу.
Додатково, доволі масово були закуплені україночки, що там-сям працювали у господарок, часто за мотивами потенційного заміжжя за холопом пана П'яста. Інколи дійсного, частіше – надуманого. Останнім поки нічого не обіцяли, сказали, що повезуть за океан, де ті будуть працювати на плантаціях. Але дівчата, попавши у коло придніпровців, відчули себе серед своїх, швидко знаходили сердешну приязнь та надіялись на краще.
4
1695. — Тепер слід було вирішити династичну проблему, — розсудив Всеволод.
Необхідно було знайти юну представницю якоїсь правлячої і потенційно дуже потужної династії, яка знаходиться у таких екстремальних обставинах, що кинеться у обійми будь-якого авантюриста, який допоможе з них вибратись. Уточнення того, що Всеволод вже знав до появи у цих роках, зайняло декілька місяців і, цур йому, витребувало пристойну купу грошей.
Нарешті на руках у князенка зведена довідка і він ще раз її перечитує. "Романова Єлизавета Олексіївна, 1675 року народження, жовтень. Остання дитина царя Олексія Михайловича, що народилась місяців за чотири до його смерті. Мати — Наталя Кирилівна Наришкіна. Росла непосидючою та рішучою дівчинкою. Особливо доставалось від неї Петру, який був на декілька років старший і якого вона недолюблювала. Свідоцтва про якісь жорстокості підростаючого Петра до неї не знайдені. Але й глибокої поваги, як до трохи старшої від Лізи Наталки у царевича наче не було. Під час боротьби за владу, дівчинка рішуче підтримала Софію, хоч та відносилась до ненависного матері клану Милославських. Разом з поваленою царицею була відправлена під строгий нагляд у Путивль, біля Чернігова. Там знаходиться новозбудований і особисто відданий цареві Духів дівочий монастир. Бо будувався десятиліття і тільки молодий Петро настояв, щоб цей довгобуд завершили. Взнавши про те, що зовсім юна царівна підбурює військо проти Петра, Наталя Кирилівна вперше в житті схопилась за серце, хворіє на нього і зараз. Зрада Єлизавети, останньої дитинки, так ударила керівницю уряду Московського царства, що здається вона, а не Петро запроторила у холодну келію, на хліб і воду неповнолітню, наймолодшу з царівен. Царицю Софію чи то перевели, чи то переведуть у Москву, у Новодівочий Богодухівсько-смоленський монастир. Про царівну таких відомостей не виявлено."
Внизу, по інтернетівській пам'яті, він намалював цю обитель, з означенням, де келія інокині Євлалії.
Потім Всеволод, використавши свої знання, зліпив доволі поганеньку, але все ж діючу повітряну кулю, апробував у своєму маєтку, отримавши зауваження від католицького попа, та ще виклик до єпископа. Поклав її розібрану на воза та подався на Московщину.
Насильно пострижена царем Петром молодша його сестра Єлизавета не спала у своєму помешканні. Тихий, але настирливий стукіт у слюдяну шибку налякав царівну-монахиню.