Протестуйте одностайно, масово, бо індивідуально нічого не поробиш – у колективі сила.
Не забувайте Федька Гуски"...
Другого дня ми рушили в Жабокрюківку. Увійшли в село і не знали куди рушати. До холодної – не знаємо, де вона, до дядька Федьчиного – біс його знає, де ж він живе.
Стояли-стояли, а далі рушили навмання через усе село.
Потім нам показали сільраду, і ми подалися туди.
Враз Ягор зупинився й скрикнув:
– Ура, братці, найшли! – і показав у бік рукою.
Ми глянули й побачили недалечко від сільради невеличке приміщення з одним віконцем. Ми були певні, що Федя там, бо до віконця було причеплено пляток, а на ньому напис:
"Не забувайте Федька Гуки!"
4. Любов Федька Гуски
Ми сиділи на дубках біля сельбуду, і Федя, обнявши мене однією рукою й примруживши око, час-од-часу спльовуючи, розповідав мені сумну свою любовну історію:
– Спочатку наші дипломатичні взаємовідносини з Дунькою були досить добрі й нормальні – обніму, було, кріпко, цмокну в щоку, а вона лише солідарно підморгує та хіба коли-не-коли скаже:
– Федьку, не політиканствуй, куди ти ото рукою поліз? Ану зараз же вийми!
У Дуньчиній клуні я був як у себе дома, це було, так би мовити, моє повпредство. Прийду, ляжу на примістку й почуваю себе, як недоторкана особа на ворожій території.
Так було до тої пори, доки в наші справи не встрявали Дуньчині батьки й не мали ніякого впливу на її особу. Але якось (Федя зітхнув) Дунька підпала під вплив батька й матері і почала вірити їх брехливим наклепам.
Захопивши владу до своїх рук, батько Й мати – ці твердолобі консерватори – повели таку скажену агітацію проти мене, що я не знав, де й дітись.
От, уяви собі, одного разу в неділю виходить Дуньчина мати – цей міністер внутрішніх хатніх справ – на колодки і привселюдно на жіночому, так би мовити, парламенті виступає з провокаційною мовою, мовляв, Федько Гуска – барбос і падло, та я його, ракла, й у двір до себе не пушу, а не то що дочку заміж за нього оддам. На колодках у той час була тітка Мокрина, а ти ж знаєш тітку Мокрину – це ж не жінка, а чортова радіотрансляція. Через день все село знало про виступ і з усіх боків коментувало промову Дуньчиної матері – натякаючи на загострення взаємовідносин поміж нами та на розрив.
Я сам добре почував, що тут пахне розривом.
І не помилився. Одного разу я таки підмовив Дуньку піти погуляти і, залишивши піджак свій у клуні, пішов на леваду.
Через годину повернувся й побачив жахливу картину. На мій піджак Дуньчині батьки зробили ганебний наскок. Це був справжній розгром.
Як потім виявилося, батьки шукали якогось листа, що начебто я писав до Гапки Сапронової.
Це мене так обурило, та й справді, братушка, це ж було нечуване нахабство, що я тут же у Дуньчиному дворі помінявся з матір'ю гострими нотами. На другий дінь у селі тільки й розмови було, що про мій розрив. Ворожі до мене кола населення галасували, що, мовляв, так йому і треба, сучому синові, і побоювалися – коли б я Дуньчиним батькам вікон не побив.
Помірковані кола стояли на моєму боці.
– Ну, а як же ти, – не шкодуєш? – запитав я Федю.
Федя глянув на мене, усміхнувся, плюнув і гордо промовив:
– Мені хіба що – вони плакати будуть, а не я. Я ще вчора з хуторів двоє замовлень одержав: Хвеська Карпова – гуляти в неділю заклика, а Горпина Капронова на Покрову прохає прийти, – он як – поняв?
5. Федько Гуска про нові методи
Оця зустріч з Гускою відбулася в надзвичайному місці, а саме на печі.
Ніхто на селі не знав, де Федько. Тоді я пішов до його хати.
– А де ж це Федя? – здивовано запитав матір.
Вона вилаялась і нехотя хитнула на піч.
– Вилежується, барбос, щоб йому боки одлежало!
За комином хтось важко зітхнув, заворушився, і знайомий Федьчин голос спокійно буркнув:
– Киньте ви старі методи самокритики. Хто там?
– Я! Хіба не впізнаєш?
– А-а! – зрадів голос. – Чого ж ти стоїш – лізь сюди без докладу – я не бюрократ.
За хвилинку я сидів біля Гуски. Він лежав, як завжди, спокійно на гарячій черені, розкуйовджений і заспаний.
– Чого, Федю, лежиш?!
– А чого ти сидиш?! – спокійно відповів він.
Далі смачно чвиркнув кудись на комин.
– Слухай, що ти робиш, там же мати! – злякався я.
Федько гордо посміхнувся.
– Не бійся. В матір не попаду, я тепер за новою методою плюю, – лежачи. Плюну через комин і в помийницю попаду. Насобачився!
Тепер я посміхнувся.
– А хіба й ти за нові методи?
– Спрашуєш! – і Федько зітхнув. – Уже через них і постраждав. Позавчора із зборів вивели.
– Защо?
– Під час доповіді про нові методи роботи серед дівчат Химку Сапронову спробував за новою методою пригорнути, а вона в плач, – так вони й вивели. А ти ще питаєш, чи я за нові методи. Оце лежу, а спитай мене – чого я лежу? Лежу, бо по-старому робити не хочу, а от дай нові методи, тоді побачиш, що Федько зробить. Тільки, щоб дійсно методи. Щоб така – раз-раз і в дамках. Не така, як добровільницька. Оголосили – бери роботу, яку хочеш. Добре, а як я, наприклад, ніякої роботи не хочу. Так ні! На бюро звольте... От ти мені скажи, що це за добровільництво. Я за такі методи: от, приміром, я п'ю, а ти до мене так підійди з новою методою, щоб я враз пити покинув. Ото, я розумію, метода. Або ось конкретно: лежу я на печі, мені, ні вставати, ні робити не хочеться. А ти ось візьми нову методу, підійди з нею до мене так, щоб мені встати й робити захотілося.
Федько Гуска солодко позіхнув і сонно додав:
– А так звичайно, не подумавши, можна сказати: "мертва душа" Федько.
Гуска знову смачно чвиркнув через комин.
– Та куди ж ти плюєш, помийниці тобі мало? – скрикнула десь іздолу мати.
Федько несподівано моторно підвівся з місця і стурбовано гукнув:
– Хіба не в помийницю попав?
А потім, глянувши додолу, спокійно повернувся на своє місце й незадоволено промимрив:
– Чого ж ви склоку затіваєте? Пересунули помийницю на інше місце та ще й лаються. Попереджайте, як пересовуватимете.
Я почав прощатися. Гуска, чухаючи правою ногою литку лівої, байдуже запитав:
– Ідеш уже? .
– Іду.
– Ну й катись!
6. Федько Гуска "експонат"
Готувалися до "Свята врожаю".
Робота біля виставки експонатів аж кипіла.
Я влаштував відділ "Вороги врожаю", дістав самогонного апарата, діжку з-під барди, пляшки – розташував усе це, коли заходить Федько, – обдивився експонати, підійшов до апарата, далі подивився на мене й похитав головою.
– Чого, – кажу, – Федю, головою хитаєш?
Федько показав рукою на апарат і запитав:
– Що це?
– Апарат!
– Ех ти, "апарат", – обурився Федя, – насмішка це над апаратом. Хіба такі апарати та на виставку виставляти?!.. Ех ти, од життя одстав. Ти дай на виставку апарат новішої конструкції, щоб продукція його гар'ю не воняла, щоб навіть духу не чулося. Тепер, браток, боротьба за якість продукції, народ не дурак, ти йому дай продукцію чисту, як сльоза, щоб він не міг розпізнати, чи це первак першої стадії, чи сороківка. А ти апарат періоду громадянської війни виставляєш. Ех ти! Ти Федю Гуску попрохай – тому що Федя Гуска спец у цій справі.
Дивлюсь через годину – пре Федя до мене "апарат новішої конструкції" й бочку поперед себе котить.
– Це, – каже, – взамін твоєї, бо хіба в тебе бочка для закваски, – пародія якась, а не бочка; покажи бочки на п'ять відер, бо за одно відро й поганитись ніякого тобі рощоту.
На "Свято врожаю" знову Федька зустрів, та ще як зустрів.
Тільки рушили карнавалом – чуємо, гукає хтось:
– Підождіть, а я?!
Дивимося, летить до нас Федько, а ноги Федькові викрутаси найскладніші виробляють, то нога за ногу зачепиться, то як пружини розійдуться, а руки – як крила.
І до всього цього перев'язаний Федько, як дружко на весіллі, плякатом, а на тому плякаті літерами великими написано:
ДИВІТЬСЯ, ГРОМАДЯНИ, ЯК ЗЛІСНО ДІЄ
ПЕРВАК-САМОГОНКА НА ОРГАНІЗМ ЛЮДСЬКИЙ
Підскакує до мене Федько, обхопив руками й голосом
п'яним, як дим:
– Товариш, друг ти мій партійний, ти пойми – як, стерва, дєйствує, – від однієї пляшки ухили в ногах з'явилися. Держи мене, а то додолу брякну.
Схопили його ми під руки та від карнавалу, а він упирається:
– Одскоч, опозиція, не чіпай революціонера старого Федька Гуску, – він за революцію страждав!
Насилу вкоротали його та поклали під стогом від виставки недалеко.
Кінчили карнавал, приходимо виставку відчиняти, глянув я – немає Федька.
"Ну, думаю, – чорт із ним, пішов кудись".
Відкрили урочисто виставку – народу повно.
Почали оглядати експонати, коли – чуємо – гукає хтось у відділі "Вороги Врожаю".
– Сюди, товариші, "експонат" у бочці якийсь лежить. Що воно за "ворог врожаю"?
Так гуртом і посунули.
Дивлюся – лежить хтось у бочці з-під закваски, – самі чоботи видно.
Коли це звідти, наче з бовдура, голос знайомий Федьків:
– Який я тобі, заразо, експонат? Прочитай об'яву, тоді тріпай язиком!
Гульк, – дійсно, біля ніг Федькових паличка в землю встромлена, а на паличці папірець, а на папірцеві тому рукою Федьковою написано:
ОБ'ЯВА
Це не експонат лежить, а Федя Гуска, – не чіпай і рукою не руш, бо по пиці з'їздю
7. Федько Гуска в загсі
Далеко попереду нашої підводи білою блискучою дорогою прямувала вайлувата постать. Коли наші сани порівнялись з нею, постать сміливо сіпнула за повідки коней і гукнула:
– Стій, бюрократи, – підвозь Федька Гуску!
– А-а, Федю, – озвався я, – сідай!
– А що ж ти, думаєш, – не сяду? – і Федько з розгону стрибнув у сани.
– Де, Федю, був?
– У загсі. .
– Ти?!
– Я.
– А. де ж наречена?
Фадько поважно повернувся й показав руками назад.
– Кажись, – он – он чвалає...
Ми здивовано озирнулися, а Федько сів зручніше й пояснив:
– Важко тепер, братці, дівчину путящу знайти – дуже важко! Вже в загсі розглядів, що за пташка, а то б – пропадай молоде життя моє! Після отого конфлікту з Дуньчиними батьками я припинив з Дунькою всякі стосунки й почав ходити до Мотрі. Ходив я, ходив – горнеться дівчина до мене, а я візьми та й бухни:
– Ходімо в загс.
А вона:
– Ходім.
Зібралися й пішли.
Прийшли, а там черга, та така, як на гріх – і в хаті не вміщається. Стали ми на дворі й стоїмо. Стоїмо, а воно мороз, невесело стало мені, думки сумні заворушилися про життя молоде і т.