З одного боку нам пощастило: потрапили до планети нашого типу, на якій іде такий самий процес еволюції, дарма що з помітним відставанням у часі — автохтони ще тільки започаткували свою цивілізацію. Водночас нам і не поталанило: Центральне Світило, як показують спостереження, починає втрачати сталість, змінює свої характеристики, що виявляється в зниженні інтенсивності радіації в кількох ділянках спектра. Особиста помилка спостерігача тут виключається, статистичні дані, на превеликий жаль, надзвичайно точні. Отже, в перспективі — обледеніння планети, загибель біосфери…
Репліки із залу. — Антиперспектива!
— Катастрофа!
Капітан Імпет. Так, це космічна катастрофа. І хоч вона не загрожує безпосередньо нам, але нашим нащадкам — напевно. Попросимо Астрофізика поінформувати нас про її ознаки.
Астрофізик. Уже першого року спостережень діаграми показали зниження максимумів активності Центрального Світила, зменшення емісії променевої енергії. І це як у рамках циклічних змін, так і в значенні так званої постійної зіркової величини. Деякі ділянки дають спектр жовто-червоних зірок, ілюструючи доміну-ючу тенденцію…
Астрофізик демонструє діаграми, спектри хромосферних спалахів, супроводжуючи все це сухими коментарями.
Репліка із залу. Чи означає це початок замикання Світила на себе?
Астрофізик. Говорити про колапс, може, ще зарано. Процеси, що відбуваються на Світилі, дуже складні і, я б сказав, надзвичайно своєрідні, примхливі. Зверніть увагу на діаграму інтенсивності радіохвиль Світила. О шостій годині дев’ятнадцять хвилин восьмого квітня інтенсивність раптово знизилась удвічі. А на одній ділянці — в десять тисяч разів! Далі. Можливо, внаслідок послаблення космічного магнітного поля, пла-нета пришвидшує обертання навколо своєї осі. Зараз воно становить 0,00164 секунди і темп його зростає. За сто років сягне 29 секунд.
Репліка із залу. За століття — двадцять дев’ять секунд?
Астрофізик. Так. І це відчутна величина. В астрономії сто років — як мить.
Репліка Кені. Всі ці дослідження, можливо, становлять теоретичний інтерес. А який стосунок ма-ють вони безпосередньо до нашого життя?
Астрофізик. Я, власне, тільки поінформував про наші спостереження, а який стосунок… це вже, пробачте, поза рамками астрофізичних досліджень.
Капітан Імпет. Стосунок безпосередній. Планеті загрожує екологічна криза, на біосферу в цілому насувається небезпека. Звичайно, деякий час біосфера компенсуватиме енергетичні втрати…
Репліка Кені. Деякий час? Чи не можна уточнити?
Капітан Імпет. Астрономи і геофізики визначають період у п’ять тисяч років…
Кені. Це просто грандіозно — програма на п’ять тисяч років!
Капітан Імпет. Іронія сюди не вписується. Йдеться про відповідальність за долю планети, яка при-хистила нас. То хіба не мусимо відповісти їй синівською вдячністю? І якщо маємо перед собою час, то за це треба тільки дякувати долі. Були ж зареєстровані випадки, коли отакі зорі колапсували протягом сорока секунд. Ніхто не висуває тут програми на тисячоліття, а от робочу гіпотезу слід обміркувати… хоча б у теоретичному плані. Я подаю на обговорення ідею: планеті слід обрати інше світило. Залишити її населення на загин ми не можемо, а по сусідству сяє зірка подібного спектрального класу, з відповідними параметрами.
Астроном. У нас є підстави припускати, що ця зірка має планетну систему. Не виключена можли-вість, що там виникло життя.
Еколог. Це ускладнює ситуацію. Включення нової планети до установленої системи не пройде без на-слідків… може, навіть катастрофічних. Як для тієї планетної сім’ї, так і для нас.
Капітан Імпет. Траєкторію буде розраховано оптимальну. А щодо небезпечних несподіванок… Для того ж ми й зібралися, щоб усе обміркувати, в тому числі й нову модель тієї планетної системи.
Репліка із залу (Ботанік). Переміщення планети? Нечувано! Грандіозно! Але нездійсненно. Такого втручання у світобудову ще не було.
Капітан Імпет. Може, й не було, це не аргумент. Ми не повинні сидіти склавши руки. Інакше життя втрачає всякий сенс.
Еколог. Нас небагато, і на час довгої мандрівки, — якщо, звичайно, вдасться зрушити планету, — зможемо скористуватися системою життєзабезпечення нашого корабля, вона функціонує. А як з місцевим насе-ленням? Адже автохтонів на планеті не менше півмільйона!
Геолог. Поселити їх у теплі печери. Там же влаштувати іонітні оранжереї, підключивши внутріпланетні джерела тепла.
Еколог. Вони недавно тільки вийшли з печер, і тепер — назад? Це регрес! До того ж ще треба одержа-ти їхню згоду.
Капітан Імпет. Насамперед, мусимо самі дійти згоди. А тоді вже поведемо переговори… Обов’язково, без цього обійтися не можна. Хоча я не знаю, як наші спеціалісти по контактах зможуть порозумі-тися з магами щодо цієї проблеми. їхнє мислення… надто відмінне.
Репліка. Чиє мислення — спеціалістів?
Капітан Імпет. Магів. І спеціалістів, якщо хочете. Різні рівні.
Фахівець по контактах. Завдання важке — і рівень мислення, і їхня логіка дуже далекі від на-шого мислення і нашої логіки. Але точка співдотику є, і можна сподіватись на взаєморозуміння.
Представник варти. А навіщо їх питати? Змусимо їх виконувати приписи — та й уся дипломатія.
Капітан Імпет. Це суперечило б нашим переконанням і, звичайно, було б порушенням букви і духу обов’язкової Інструкції по міжпланетних стосунках.
Представник варти. Так для їхнього ж добра! Інакше-бо загинуть.
Капітан Імпет. Це так, але для досягнення мети не всякі засоби годяться.
Астрофізик. Я підтримую ідею переведення планети до іншого світила. Мусимо попрацювати для наступних поколінь. Але щодо печер… тут я заперечую. Нам треба запустити один або два плазмові супутники, які хоча б наполовину компенсували втрату радіації Центрального Світила. Це забезпечило б функціонування біосфери в широкій екваторіальній зоні, куди змушені були б перекочувати усі племена аборигенів. Я знаю, що зараз нам не під силу виготовлення і запуск штучних сонць, але ж проект буде розрахований не на кілька років, а на цілі століття! Геологи, треба сподіватися, відкриють поклади радію та й інших необхідних елементів. Чи не так?
Репліка. Так! Щодо мінеральних запасів оця друга наша кулька незмірно багатша за першу. Немає сумніву, що ми тут знайдемо все потрібне. Але добре пристосовані до життя печери…
Еколог. Печери, хоч які б вони були впорядковані, — це не практично. Припустімо, що жителів можна було б розмістити, а тваринний світ? Уся багатюща фауна загине!
Капітан Імпет. Гаразд. Потрібно ще обміркувати проблему рушія. Це серцевина всього проекту. Яким способом перевести планету до іншого світила? Які ідеї висунуть енергетики та інженери-конструктори?
Інженер. Якщо розглядати планету як великий космічний корабель, потрібно спорудити силовий від-сік, в якому встановити рушій такої потужності, щоб подолати силу тяжіння Центрального Світила. Це по-перше. По-друге, для колекції траєкторії необхідно буде встановити принаймні два бокові рушії меншої, зви-чайно, потужності. Спроектували ракетні двигуни потрібної тяги справа не важка, а от виготовити їх…
Репліка. Використати наш корабель!
Інженер. Я теж про це думав. Не вистачить потужності.
Репліка. Підірвати вулкан!
Інженер. Щоб викликати неконтрольовану силу? Ні, доведеться починати з нуля. Треба буде створити металургію, без цього з таким завданням не впоратись…
Капітан Імпет. Звичайно, не впоратись… якщо прийняти таку схему. Більше того, навіть при наяв-ності високорозвиненої металургії, яка дала б нам потрібні засоби, транспортування планети на відстань чоти-рьох світлових років здається мені чистою фантастикою. На таке механічне переміщення не вистачить усього часу існування планети! Хто не вірить — нехай полічить.
Репліка. Яка ж альтернатива?
Капітан Імпет. Більшість із вас, напевне, пам’ятає експерименти з гравітацією, які проводились у нашому Центрі Наук…
Репліка Кені. І які закінчилися катастрофою…
Капітан Імпет. Стежка фундаментальних досліджень в’ється поміж колючих терпів. Так, стався нещасний випадок, були жертви. Але відтоді наука вилущила не одну зернину із того стручка гравітації. І тепер ми стоїмо на порозі великих, може, найбільших в історії відкриттів. Гравітація — всеохоплююча конструктивна сила тієї динамічної системи, яку звемо Всесвітом. І якщо нам пощастить розгадати її шифр…
Інженер. Якщо пощастить…
Капітан Імпет. Я вже маю деякі теоретичні розробки. Якщо мобілізуємо на це всі наші наукові си-ли, то, безперечно, досягнемо успіху.
Астрофізик. Маєте на увазі гіпотезу "Гравітаційної хвилі"?
Капітан Імпет. Так, саме цю гіпотезу, що обіцяв нам необмежені можливості для використання фу-нкції протяжності простору-часу, гіпотезу, що наблизить "верхню межу", до якої можливі кількісні зміни прос-торово-часових структур.
Астрофізик. Захоплююча перспектива!
Репліки. Потрібен конкретний план і — за роботу!
— Це окрилює!
— Усі обчислювальні світловоди — на розробку Проекту!
Кені. А про Мага забули?
Репліка. Включити Кені до групи Контакту. Як психолог, вона стане в нагоді.
Капітан Імпет. Чи хто заперечує? Ніхто. Отже, астрономи продовжують патрулювання Централь-ного Світила, інженери приступлять до створення надійних і точних інерційних систем керування — таких сис-тем, що забезпечать рух планети на гравітаційній хвилі до іншої, стаціонарної зорі… Енергетики мусять сконс-труювати надпотужні гравітаційно-магнітні рушії… Робота знайдеться всім — адже починаємо новий акт істо-рії.
Кені підвелася, певне, бажаючи щось сказати, але тільки змахнула рукою і рушила до виходу.
Розмова із Сонцем
Маг вийшов із свого приземкуватого палацу, складеного з тесаного граніту, саме в ту мить, коли над об-рієм зачервоніла вузенька смужечка Сонця. Поважно ступаючи, ніс напівголе сухорляве тіло до чорних сходів, прокладених на схилі крутої гори. Обличчя, густо вкрите червоною фарбою, було урочисте і грізне. Наче в про-різах маски, поблискували чорні, як антрацит, очі. Від поперека до колін його прикривала шкура пантери, голо-ва якої із кривавими рубіновими очима хилиталась на животі, а плямистий хвіст бив по п’ятах, ніби підганяю-чи. Капітан, підтягнутий і стрункий у своєму білому костюмі, зустрів Мага біля підніжжя гори, там, де почина-ються сходи.
— Хвала Повелителю Духів! — сказав звичну фразу і пішов поруч.
— Нехай ніщо зле не наближається до тебе! — відповів Маг, торкнувшись правою рукою ошкіреної го-лови пантери.
Чим вище викочувалось на небо Сонце, тим вище вони піднімались по сходах, що вели до Обсерваторії.