Але й Ющенко між Кучмою та Януковичем міг поламати цю тенденцію, але, мабуть, не зрозумів важливості моменту. Та й ніхто не сподівався, що Росія попре війною на Україну.
Тепер ситуація ускладнювалась, і генерал інфаркту чітко це бачив. Якщо кореспонденти на телебаченні відверто говорять про те, що незабаром ми звільнимо Донецьк і Луганськ, то цю інформацію вони могли дізнатися лише від військових. Невже там, у міністерстві оборони та Генеральному штабі, взагалі з глузду з'їхали? Вони що, думають, Путін ось так просто віддасть сепаратистів з усіма їхніми територіями? Якби ті були одні – нема проблем. Оточили, а хто не здався – знищили. Але ж щодня повідомляють, що через відкриті ділянки російсько-українського кордону із Росії йде поповнення сепаратистам у живій силі й техніці, а західні політики криком кричать і повідомляють про ймовірність введення регулярних російських військ на територію України. Невже цей довбаний Гелетей без стратегічного мислення і взагалі мислення в голові цього не бачить, а лише хизується перед телекамерами своїми сучасними білосніжними зубами?
Генерал інфаркту лютував, але розумів, що у цій ситуації нічого вдіяти не зможе. Мав наочний приклад, коли написав листа Турчинову, а у відповідь отримав відписку.
Зрештою, вони всі там мудрі, мають оперативні донесення, та й українські розвідники повинні в Росії працювати або російські патріоти, які ненавидять Путіна і розуміють, до чого може призвести його авантюра в Україні. Не повинні хлопці допустити трагедії. Але ж по їхніх фізіономіях видно, що це обмежені й самовдоволені особи, без критичного мислення й реального оцінювання ситуації. Хіба можна тому ж Гелетею чи Муженку довірити керувати армією, та ще й у такий складний час? Але що дивуватись, якщо сам Порошенко на цьому не розуміється, та й в кадрах, мабуть, теж не тямить.
13
Студент переконував сам себе, що він мусив затриматись у батьків Вовка, аби морально їх підтримати після загибелі єдиного сина, але ж розумів, що це не так, а всьому виною очі сусідської дівчини, яка допомагала під час похоронів. Ось як глянула на нього – здається, все всередині випекла. І усмішка в неї особлива – суміш грайливості й печалі. Коли говорить, не відразу й второпаєш, чи це серйозно, чи вона дражниться, підбурюючи його розсердитись.
Ніби знав, як поводити себе з дівчатами. Чимало з них перейшло через його руки в університетському гуртожитку Дрогослава. А тут – дурень дурнем, дивиться на неї, кліпає очима, а не знає, що сказати у відповідь. Вона ж не насміхається з нього, а ніби підбадьорює поглядом: нумо, сміливіше, хлопче! Чи ти лише на війні такий героїчний?
Ніби вже й нема приводу йти до сусідів, але часто вигулькує на своєму подвір'ї, треба чи не треба, аби він бачив. І він розуміє, що всі ці викрутаси заради нього, і на серці стає тепліше.
Навіть мати Вовка це помітила:
– Щось сусідка наша для тебе, сину, старається.
Студент мовчить, бо оте її "сину" – дуже відповідальне для нього, нікого більше так не кличе, ніби він замінив їй Вовка.
А сусідка то в одному вбранні вискочить, то в іншому. Мружить очі Студент, усміхається. А вночі стає йому сумно, бо ж до матері треба ще заскочити, а потім знову на війну. Не до кохання тут.
14
Чим більше Дональд пізнавав китаянку, тим глибше йому хотілося пірнути в її душу. Якби ж то вона просто притягувала до себе, як магніт. Можна було той магніт відірвати – і все. А то ніби зрісся з нею пуповиною. Щоправда, йшло до голови й інше порівняння – Дамоклів меч, який висить на волосині над його головою. Поринаючи в душу китаянки, Дональд усвідомлював, що може вже й не винирнути звідти, але все одно прагнув звідати незвідане.
У китаянці його цікавило все: від п'ят до кінчиків волосся на її голові. Він наче здурів, коли, скажімо, з маніакальністю науковця досліджував фізіологічні властивості її піхви. Це дуже розважало китаянку, і вона сприяла, аби він докопався до суті. Ще в жодної жінки Дональд не зустрічав подібного екземпляру, хоча міг похвалитися понад п'ятьма сотнями завойованих жіночих тіл. Він входив у китаянку важко, ніби в тому місці простір й час були спресовані воєдино, а потім його великий пеніс вільно плавав і губився в її маленькій піхвочці, буцімто простір уже втікав від нього у різні боки, і час теж розширювався не лише вперед, а й біг назад, і було незрозуміло, чи маємо більше часу попереду себе, чи все-таки за кількістю його було більше позаду. Коли Дональд займався коханням з китаянкою, то ніби одночасно знаходився у лоні матері й у стані невагомості в космічному просторі. То було дивне відчуття. Нічим подібним він у своєму житті ще не насолоджувався.
Дональдові подобалась її дивна англійська вимова. Він не знав китайської, але ця суміш акцентів приводила до вибухонебезпечного результату. Здавалося, в голові у нього хтось перемикає невидимі кнопки і він чує голос самого Бога. Але це говорила китаянка, яка заворожувала його, і він тягнувся поглядом не лише до її очей, а хотів зазирнути всередину неї. Спочатку Дональд подумав, що китаянка напомпувала чародійним зіллям оту пляшку червоного вина, і тому в його голові відбуваються дивні перетворення, але ж жінка пила теж, можливо, менше, ніж він, і в її голові, мабуть, не було подібних метаморфоз. Значить, причина в іншому, і її треба шукати в собі, а не назовні.
Дональд міг довго слухати розповіді китаянки про свого сина, якого вона обожнювала, і він уже розбирався в тонкощах його хвороби і знав, що потрібно, аби ця хвороба не прогресувала.
Час, відведений самому собі для перебування на цьому курорті, вже давно минув, і Дональд розумів, що треба чимшвидше розлучитися з китаянкою, доки прив'язаність до неї не привела до біди, але не міг нічого поробити з собою. А коли вже хотів серйозно переговорити з нею, аби якимось чином узаконити стосунки чи розбігтись назавжди в цьому житті, китаянка несподівано зникла разом із сином.
15
Хоч вони були не розписані, але декілька років жили разом. Не можна сказати, що колишня дружина Ореста Бориславського була закохана в директора Дрогославського лікеро-горілчаного заводу. І вік уже не той, та й почуття, які одного разу згасли до іншого чоловіка, не могли відродитися з новим. Але щось спільне у собі, що незримо притягувало їх, вони таки знайшли. У ліжку їм теж було добре. Не потрібно вдавати з себе у сексі не знати що. Мали те, що було, – і це їх вдовольняло. Нічого особливого, але прийнятне для двох.
Якби колишня дружина Ореста Бориславського знала, що з наближенням ювілею директора Дрогославського лікеро-горілчаного заводу його хвилює те ж, що й її, була би здивована, – але з іншої причини. Все крутилося навколо фігури секретаря міської ради. Вона знала, що вони суперники у ратуші й поводять себе, як нерозумні козлики, не вступаючи одне одному місця на вузькій кладочці. Зрештою, це чоловічі забави – і вона в це не втручалась, хоча інколи підсміювалась, коли думала, як мало чоловікам треба для щастя. Зараз її найбільше турбувало інше.
Колишня дружина Ореста Бориславського була коханкою секретаря міської ради. Здається, їхнє зближення сталося випадково, хоча вже давно слід затямити, що нічого випадкового в цьому житті взагалі ніколи не відбувається. І коли вже трапилася ця оказія, і вони відчули взаємне задоволення від, здавалось би, банального сексуального акту, колишня дружина Ореста Бориславського враз зрозуміла, в яку халепу вскочила. Звісно, жодного кохання, а тим паче взаємного, у них не було і не могло бути. Був якийсь незрозумілий потяг один до одного. Можливо, якби вони мали можливість більше спілкуватися між собою, не криючись, то й не треба було би підпільно зустрічатись, причому кожна така зустріч неодмінно закінчувалася сексом – коротким за часом, але тим більше солодшим. Отже, було так, а не інакше – і секретар міської ради з колишньою дружиною Ореста Бориславського чудово розуміли, що довго так тривати не може. Ніхто з них, звісно, не хотів розголосу. Перестраховувалися страшенно, аби їхні інтимні зв'язки не стали надбанням гласності.
Найбільш винною у цій ситуації почувала себе колишня дружина Ореста Бориславського. Жінки завжди почувають себе більше винними, ніж чоловіки, коли мова йде про інтимні стосунки на боці. До всього додавалося те, що вона відчувала себе ніби зрадницею. Живе з директором Дрогославського лікеро-горілчаного заводу, а інколи займається сексом з його головним політичним супротивником – секретарем міської ради. Втім, яка там політика у провінційному містечку, хоча мексиканську мильну оперу можна було би настругати і з цього сюжету. Але це був лише один бік медалі. Всієї інформації не знали ні з цього, ні з протилежного боку барикад.
Чим ближче був ювілей директора Дрогославського лікеро-горілчаного заводу, тим більше нервувала колишня дружина Ореста Бориславського. Їй здавалося, що коли секретар міської ради з'явиться серед гостей у ресторані "Калина", вона якимось чином видасть себе, і всі зрозуміють, що є коханкою цього чоловіка. Що буде після цього – важко собі уявити.
16
Підполковник СБУ зателефонував Нишпорці й запропонував зустрітися. Це дещо його насторожило. У Нишпорки не було підстав не вірити його дружині, що чоловік не вбивав маму і дружину Олега Чернишова. Він і сам так думав, судячи з характеру злочинів. Але це емоційна оцінка, не підкріплена фактами. Тепер, коли він забув про підполковника СБУ і вивів його із кола підозрюваних, а намагався вийти на слід імовірного убивці, той сам нагадав про себе, збуджуючи у підсвідомості Нишпорки зайву підозрілість.
Їхня зустріч тривала буквально декілька хвилин, але виявилась продуктивною, на що Нишпорка, чесно кажучи, не розраховував. Думав, що підполковник СБУ банально все заперечуватиме, звинувачуючи Олега Чернишова у наклепі. Але той насамперед сказав, що його не буде в Дрогославі півроку, а може, й більше.
– Служба у нас така. – Він був загадковим і усміхненим, ніби давно хотів змінити місце перебування й поринути в інший світ.
А далі підполковник СБУ повідомив, що займався справою убивць рідних Олега Чернишова і накопичив певний матеріал.
– Ось тут, – сказав він Нишпорці, передаючи тоненьку папочку, – є декілька цікавих напрацювань, а також особи, які могли вчинити ці злочини.