Навіть для повії Віри, яка стояла першою у списку маніяка, він знайшов теплі слова і викликав сльози в очах екзальтованих читачок.
Це був своєрідний виклик сайту "Дрогослав – Інфо", який спекулював на людських почуттях і лише роздмухував те нікчемне начало огидності людини як створіння, яке живе всередині кожного і час від часу пробуджується в серцях багатьох. Моралізаторство було відсутнє в статтях нового головного редактора "Дрогославської зорі". Читача ніби запрошували до розмови з газетою – і люди відгукнулися. Не можна сказати, що сайт "Дрогослав – Інфо" відразу втратив свою популярність, але його позиції суттєво похитнулись. Відбувався певний злам у настроях людей. Це співпало зі зняттям президентського правління у Дрогославі. Люди полегшено зітхнули, коли в "Дрогославській зорі" були спростовані чутки про буцімто перебування в місті та навколишніх лісах російського диверсійного загону. На вулицях знову з'явилися записні патріоти, які проводили різноманітні заходи і за щось агітували.
52
Нишпорка насолоджувався життям. Він ніколи не думав, що воля, якої раніше не помічав, може бути такою солодкою. Його ніхто не турбував, ніхто йому не дзвонив на домашній телефон. Нікому він не був потрібен. Славко ні про що не розпитував і намагався якомога менше бути вдома, ніби розумів, що батькові зараз потрібно побути на самоті.
Минуле, яке для Нишпорки сконцентрувалось в останньому тижні життя, не відпускало його, але було ніби в замороженому стані. Ось розігрієш його на сонечку чи в мікрохвильовці – і воно знову скує тебе кайданками по руках і ногах. Він зараз був у доволі напруженому стані, щоби дозволити собі й таку розкіш.
Нишпорка намагався зосередитися на Наталці та Киці, які зникли з його життя, і відчував, що якби це відбулося раніше, до полону, то його туга за ними не була би такою катастрофічною. Але його славна інтуїція підказувала, що це ще не кінець, що Наталка і Киця обов'язково з'являться в його житті.
Наприкінці другого дня перебування Нишпорки у Дрогославі в його помешканні з'явився чоловік, який назвав себе начальником Дрогославського відділу СБУ. Він показав службове посвідчення. Це було зайвим. Нишпорка знав цього чоловіка, хоча раніше ніхто не представляв їх одне одному.
53
– Ви знову не впіймали доцента! – гримнув він кулаком по столі.
– Ми думали, що він піде з основною групою, пане генерале!
– Думали вони… Ви ще вмієте думати? Індик думав і в суп потрапив!
Гнітюча пауза.
– Де нам його тепер шукати?
– Думаю, що він тепер у Дрогославі, пане генерале.
– Що?! Ви хоч уявляєте, чим це для нас може закінчитись?
– Думаю, що нічого серйозного він зараз зробити не зможе, тим більше, що є всі ознаки того, що Путін найближчим часом не розв'яже повномасштабної війни проти України.
– Ви що, в мозок Путіну влізли?!
Знову гнітюча пауза.
– Знайти доцента. Це зараз завдання номер один.
– Слухаюсь, пане генерале!
– Стежити за кожним його кроком, але без мого наказу не брати! Що там з Нишпоркою?
– Приходить до тями, пане генерале.
– З ним попрацювали?
– Так. Попередили, пане генерале.
– Не підведе?
– Це міцний горішок, пане генерале.
– Хай ще трохи відпочине, а потім долучіть його до пошуків доцента, якщо самі не впораєтесь.
– Але ж він не із нашої служби, пане генерале.
– Шкода, що не з нашої. Дасте йому всю оперативну інформацію. Ви чули наказ, пане підполковнику?
– Так точно, пане генерале!
54
Яка ж усе-таки дивовижна штука, цей час. То летить з космічною швидкістю, то повзе, мов черепаха.
У підвалі Нишпорці здавалось, що кожна секунда вистукує йому в мозку. А вдома час, немов марафонець, рвонув до фінішної прямої. Не встиг прокинутись – а вже вечір.
Усе-таки підвал, мабуть, вплинув на нього. Нишпорці не хотілося виходити на вулицю. Не тому, що він боявся зустріти тонкогубого, доцента чи когось із автоматників, які пильнували його. Розумів, що у Дрогославі їх нема. Але йому здавалося, що всі знають, де він був, і почнуть розпитувати. Легенько стукнув себе кулаком по лобі, змушуючи повернутися до реальності. Ніхто ж не знає, де він був. А тому не запитає.
Нишпорка переварював свою розмову з начальником Дрогославського відділу СБУ. Виходило, що тепер він є носієм державної таємниці. Навіть документик відповідний підписав, який йому підсунув пан полковник. Жодних російських диверсантів у Дрогославському лісі не було, а він, Нишпорка, не перебував у них в полоні. "Це щоб не сіяти паніку серед місцевого населення", – пояснив полковник СБУ. Він би погодився з ним, якби ж то не було іншого боку медалі. Непоінформованість людей приводить до безпечності. Ворог може бути поруч, а вони його не розпізнають. Але СБУ, мабуть, видніше. Вони знають, що мають робити, а він погодився дотримуватися встановлених правил гри.
Єдине, що радувало Нишпорку, – він знову займеться своєю детективною роботою. Начальник Дрогославського відділу СБУ не заперечував і навіть не заїкнувся про незаконність цієї діяльності. Нишпорці здалося, що той був би не проти, якби колишній капітан міліції розслідував убивства, які упродовж останнього часу трапилися в Дрогославі.
Що ж, треба повертатися до життя. А що є найбільш життєвим, ніж розплутування клубка злочинів?
55
Киця картала себе за те, що зараз, коли вона найбільше потрібна Нишпорці, знаходиться дуже далеко від нього, і ще не знати коли потрапить додому. Звісно, трохи розслабилась у двоюрідної сестри свого господаря (тобто хотіла сказати, що вона його господиня). Виправдання могло бути лише одне: дозволила собі бонус за поїздку в тій клятій машині. Треба було все-таки повертатися з Нишпоркою, а не влаштовувати зараз експерименти над собою.
Хоча залишилося вже менше шляху, ніж вона подолала до цього, але все ж достатньо. Чим ближче було додому, тим більше небезпек чатувало на Кицю. Ліс закінчився, і довелося бігти селами. В одному з них пси загнали її на дерево, на якому довелося просидіти декілька годин, поки хлопчаки не розігнали тих дурнуватих створінь.
Найбільше дошкуляла спрага. Коли Киця вже над ранок потрапила до озера, то, здавалося, вихлепче його до останньої крапелинки.
Подушечки лапок збились, і доводилось їх ретельно вилизувати й відчищати від бруду, щоби можна було бігти далі.
Киця знала, що незабаром побачить Нишпорку. Це додавало сил і змушувало поспішати.
56
Виконання смертної кари, яку Костик прочитав в очах у пана Костіва, затягувалося. Він на собі міг переконатись у справедливості слів про те, що не стільки страшна смерть, скільки її очікування.
Вже починало сіріти за вікном, а Костик залишався живим. Здавалося, закінчився й словесний потік з вуст пана Костіва. Тепер той дивився на маму Костика, думаючи про щось своє. Мабуть, це був не той чоловік, який звинувачував себе в її смерті. Розробляє в голові нові схеми, як заробити на тому, чого люди бояться.
Потім пан Костів став ходити по кімнаті, заклавши руки за спину, а Костик і ті, хто приїхав з його шефом, уважно спостерігали за кожним його кроком. На мить у Костика з'явилося передчуття, що його все-таки залишать живим. Це був слабкий імпульс, народжений у глибинах його організму, але він давав шанс на життя.
Пан Костів нарешті зупинився, присунув крісло впритул до Костика, сів, просвердлюючи очима його мозок, і сказав:
– Поховаєш маму. Потім до тебе прийде один чоловік від мене. Перепишеш на нього мамину хату. І щоб я більше тебе в Дрогославі не бачив. На все тобі – три доби. Інакше вб'ю, як скаженого пса.
Подібні пропозиції не обговорювались. Пан Костів і ті, хто з ним приїхав, зникли, ніби їх і не було. Костик аж тепер відчув, як сильно він змучився. Виходило, що він мав дякувати пану Костіву за те, що той залишив йому життя?
57
Начальник Дрогославського відділу СБУ таки витягнув Нишпорку із квартири.
День видався прохолодним, але без дощу. Фактично Нишпорка вперше після полону в підвалі з'явився на людях. Він ішов і професійно оглядав місцевість, ловлячи себе на думці, що шукає очима російських диверсантів, з якими зіштовхнувся у Дрогославському лісі. Мабуть, розумів, що їх тут не може бути, але все ж…
Вони зустрілись у скромній кав'ярні на паралельній до центральної вулиці. В приміщенні було затишно. Нишпорка ніколи тут не був і потрапив ніби в інший світ, де не чути звуків машин і голосів людей.
Відчувалося, що всі знають полковника СБУ і з розумінням ставляться до його зустрічі з черговим інформатором. Саме ця думка найперше прийшла Нишпорці до голови, коли вони зайшли до кав'ярні і він побачив погляди людей, спрямовані на них. Щоправда, потім йому здалося, що ніхто не звертає на них уваги, але першочергове відчуття все ж ще довго не покидало його.
Вони говорили про все і ні про що, попивали каву, і Нишпорка думав, навіщо начальник Дрогославського відділу СБУ витягнув його із квартири. Тут добре, але вдома все-таки краще. Той ніби прочитав його думки і розпочав розмову по суті.
Насамперед Нишпорка дізнався, що поки його не було, в квартирі встановлене обладнання, яке фіксує кожний його крок і слово.
– Славко не має до цього жодного стосунку, – запевнив його полковник СБУ. – Це зробила Наталка, коли декілька днів жила у вас. Славко йшов до магазину за продуктами і випивкою, а вона в цей час встановлювала апаратуру.
У погляді Нишпорки було стільки болю й нерозуміння, що його співрозмовник відразу все зрозумів:
– Навряд чи це у них кохання. Просто вона використала вашого сина за наказом тонкогубого.
Наступна новина теж була вбивчою:
– Батько Наталки живий. Перед вами імітували його смерть. Мабуть, хотіли вас психологічно зламати перед тим, як змусити працювати на них. Вам поталанило, бо в них не вистачило часу на роботу з вами. Путін або передумав узагалі, або відклав початок повномасштабної війни з Україною.
Далі начальник Дрогославського відділу СБУ розповів, що батько Наталки під час війни потрапив у полон. Спочатку його жорстоко побили бойовики, а потім з ним працювали російські контррозвідники. Серед них були професійні психологи, які обробили йому мозок. Тепер він зазомбований російський диверсант, який вдає з себе українського патріота.
Третя новина теж була не з приємних. Доцент, який виявився адміністратором сайту "Дрогослав – Інфо", є ще й резидентом Росії у Дрогославі.
Полковник СБУ сказав Нишпорці, що і батько Наталки, і доцент перебувають у Дрогославі.