Она проявляется вместе с ощущением красоты окружающего мира, с желанием осознать себя личностью, способной воспринимать и отображать мир так, как, возможно, не воспринимал и не воспевал его никто другой. Это стремление почти каждого из нас — независимо от возраста и силы таланта — по-своему осмыслить такие высшие истины и священные понятия, как любовь и ненависть, вера и верность, честность, долг и честь.
В представлении многих, литература — самый доступный, лёгкий, массовый вид творчества, не требующий якобы ни особой профессиональной подготовки, ни тренировочных нагрузок, ни мастерских и значительных финансовых затрат, как этого требуется, например, в живописи, музыке, эстраде, хореографии. Казалось бы, в чём проблема? Вот бумага, вотручка, а что касается головы, то она всегда на плечах. И чем ты хуже, ну, если не Пушкина и Шевченко, то уж по крайней мере многих из тех, чьи книги уже лежат на полках магазинов?
И лишь со временем к такому литературному неофиту приходит понимание того, что поэзия — это далеко не всё то, что написано "в рифму". И что рождается она из высшего проявления таланта, подкрепленного высокой личной культурой, истинной образованностью, убедительным жизненным опытом. Точно так же, как проза — далеко не всё то подмеченное и услышанное, что вы пересказали прозой.
Решаясь посвящать свою жизнь искусству, — а искусство только тогда снисходит к мастеру, когда тот предаётся служению ему, как монах — своей вере и своемумонастырю, — мы должны понимать, что это великая ответственность за свои мысли и своё слово перед гениальными предшественниками, перед своим народом, перед искусством как творческим проявлением нашей цивилизации. А потому готовиться к созданию каждого произведения, настраиваться на него следует, как на исповедь. Исходя не из жажды славы и мелочных амбиций, а из уверенности — или неуверенности! — в том, насколько профессионально вы готовы к литературной деятельности, все ли силы своего таланта, знаний, весь ли арсенал культуры вы мобилизовали, чтобы решаться представать перед высшим судьей своим — читателем.
Замечу, что речь идёт именно о тех произведениях, которые вы решаетесь направлять в редакции газет и журналов, в издательства; выходить с ними на аудиторию, поскольку домашние черновики ваши, в принципе, на то и рассчитаны, чтобы терпеть все ваши ученические потуги, как терпят их, к примеру, тетрадки первоклашек.
* * *
Само собой разумеется, что произведения, которые вошли в настоящий альманах, в большинстве своём сугубо ученические. Тем не менее в первых опытах Тани Соколовой, Ольги Каменской, Тани Каминской уже улавливаются проблески литературной одаренности, уже чувствуется прирождённая способность авторов к собственному видению окружающего мира; заметны попытки отразить его в своих произведениях так, чтобы открыть и для читателей, для самих себя — и в этом тоже заключается один из парадоксов искусства! — то невидимое, мудрое, таинственное, что и составляет великую тайну природы, человеческого общества, земной жизни.
Совершенно очевидно, что далеко не все те, чьи произведения публикуются в нынешнем альманахе, изберут литературу делом своей жизни, посвятят ей лучшие свои годы. Однако ничего страшного в этом нет. Опыт многих поколений убеждает нас, что каким бы видом деятельности ни занимался человек, — то ли осваивал семейное ремесло, профессию, бизнес, оставаясь горожанином; то ли становился фермером, военным, отправлялся в космические странствия или увлекался спортом — умение разобраться в искусстве, знание лучших его достижений, способность развивать творческое воображение — ещё никому не помешали.
Наоборот, эти способности всегда свидетельствовали о высокой духовной и нравственной культуре человека. Вот почему то дело, за которое взялись преподаватели Одесской гимназии № 5 Ганш Лариса Михайловна и Алиева Валентина Анатольевна, организовывая и семинар юных литераторов, и издание этого альманаха, я считаю делом святым.
И пусть всем вам — авторам альманаха и учителям, руководителям семинара — всегда, на всём вашем пути светит пленительная звезда Великого таинства слова...
МЕЛОДІЇ "ПІВДЕННОЇ ЛІРИ"
"Південна ліра — 2005". Альманах. Твори молодих
літераторів Одещини. Одеса, 2005
Цей альманах, дев'ятий номер якого я тримаю зараз у руках, уже має свою історію, тісно пов'язану з історією обласного конкурсу молодих літераторів "Південна ліра", що може відзначати свій десятилітній ювілей.
Мені особливо приємно говорити про це, тому що саме я був тією людиною, яка на початку 1996 року, перебуваючи на посаді голови правління Одеської обласної організації Національної спілки письменників України, запропонувала ідею цього конкурсу, як форму роботи з молодими літераторами, дала йому назву, виступила з ідеєю завершувати кожен рік "Південної ліри" випуском однойменного альманаху і презентувати його, разом із врученням дипломів лауреатам та дипломантам конкурсу, в Золотій залі Одеського літературного музею. І я ж таки впродовж кількох років був головним редактором альманаху та головою журі конкурсу
З літами всі дійства конкурсу стали традицією, він перетворився на своєрідне літературне свято, на яке з'Ьвджалися літератори з усієї області, причому не лише учасники конкурсу та автори альманаху По суті, ці зібрання початківців переростали у своєрідні обласні семінари чи наради літераторів.
А з'явився цей задум невипадково. Так сталося, що до середини 90-х в області майже не залишилося реально, підкреслюю, реально діючих літстудій та об'єднань початкуючих авторів. І коли я кажу "реально", то маю на увазі студії, на чолі яких стояли б професійні літератори чи хоча б досвідчені філологи, котрі б не просто збирали людей, аби прочитати одне одному вірші, але й аналізували їх творчість, налагоджували видання творів. Тепер ця діяльність пожвавилася, але в ті часи...
Ось тоді і з'явилася ідея оживити літературний процес запровадженням обласного конкурсу, а конкурсантів згуртувати навколо щорічного колективного збірника-альманаху. Цю ідею підтримало і правління обласної організації Спілки письменників, і, що дуже важливо, Управління у справах сім'ї та молоді Одеської облдержадміністрації в особі тодішнього його керівника Людмили Степанівни Акімової.
Напрочуд, з перших місяців свого існування конкурс набув великої популярності серед початківців, щороку в ньому брали участь по кілька сотень літераторів, причому важливо, що більшість учасників була невідомою читацькому загалу, а десятки авторів взагалі дебютували на сторінках альманаху "Південна ліра". Це саме з його шпальт починали свій шлях у літературу майбутні автори поетичних та прозових книжок, учасники зональних та республіканських нарад молодих літераторів і, нарешті, майбутні члени Національної спілки письменників України. Досить згадати, як потужно заявили про себе поети Наталя Палашевська, Ніна Кур'ята, Наталія Чамлай, Іван Гаврюк, поетеса і прозаїк Тетяна Шарнікова, Володимир Невмитий, зовсім юні, але по-справжньому обдаровані поетеси: з Фрунзівки — Ірина Корой та з Южного — Оксана Лукаш.
Ось і зараз Оксану Лукаш оголошено дипломанткою "Південної ліри — 2005" разом із десятикласницею одеської середньої школи № 90 Ганною Ребровою та літстудійкою з Роздільної Оленою Солоїд; а лауреатом конкурсу в номінації "Поезія" стала студентка філологічного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Олександра Григор'єва. Що ж до номінації "проза та драматургія", то в ній лауреатом проголошено члена літстудії ім. В. Домріна з Іллічівська Неллю Невзорову, а дипломанткою стала теж іллічівка Ольга Ксенофонтова.
Звичайно, не все в цьому альманасі по-справжньому довершене. Середній рівень поезії зріс, так само, як зріс він у всьому літературному потоці, тобто зараз важко відшукати одверто слабкі, літературно неграмотні твори. Інша річ, що поезію заполонив гладкопис, коли, прочитавши сотню віршів сотні поетів, важко віднайти хоча б одну строфу, один рядок, який би вразив вас своїм образом, незвичністю асоціативного мислення, своїм контрастним порівнянням. Іншими словами, важко віднайти бодай одну строфу, один поетичний рядок, які б одразу западали у душу, запам'ятовувалися.
Можливо, тому з такою надією вчитуєшся у філософські екзальтації одеситки Вероніки Діденко, однієї з небагатьох, чиї строфи примушують замислитися над трагічним кодом нашого буття:
Вы умерли?
Кажется так...
На желтых
потертых страницах Моих
дневников-оппозиций,
В сердцах томных дам бледнолицых,
Чужой отбивающих такт. Вы прокляты? Кем и за что?
Анафеме преданы в полночь...
Нужна ли вам
братская помощь,
Чтоб душу обманом наполнить
И жизнь переплавить в ничто?
Так вже повелося, що прози в потоці початківців мало, а прозаїків ще менше. На жаль, чимало наших початкуючих прозаїків так і не збагнуло, що писати прозою ще не означає писати прозу; чимало з них плутають і самі поняття, і структуру, манеру та засоби творення оповідання чи новели — із поняттями і засобами творення нарису, або й пересічної газетної замітки. А дехто, вихований не на класичній прозі, а на американських "телевідиках", ще й починає писати спримітизованою сценарною мовою їх героїв, забуваючи навіть про те, що репліка, мовлена героєм з екрану, в певній ситуації, в контексті розмови — це одне; а ця ж репліка, позбавлена атрибутики кіно і контексту спілкування — зовсім інше; що вона втрачає свій сенс.
Тим часом зауважу, що в прозових спробах Ганни Костенко "Перемога" та Ольги Ксенофонтової "Трамвай желаний" проглядаються зачинки образно-новелістичного мислення, спроби творити характери й одухотворювати процес особистісної самосвідомості. А це вже обнадіює.
Отже, конкурс "Південна ліра" своє десятиліття відзначив. Сподіваюсь, що незабаром з'явиться і десятий номер альманаху "Південна ліра", приносячи з собою нові дебюти, нові сподівання та нові поривання творчих душ.
АНТОЛОГІЯ гумору
Від редакції газети "Одеські вісті — Одесские известия": Щойно в одеському видавництві "Астропринт" побачила світ своєрідна антологія "Здоровте з гумором живеться. Лауреати літературної премії імені Степана Олійника" (видання друге, перероблене і доповнене), завдяки якій маємо змогу ознайомитися з біографіями і творчістю усіх лауреатів цієї престижної літературної премії, починаючи від дня її заснування.