начальник"…
Начальник стукнув по столу обома руками. Секретар продовжує пояснення:
"З огляду на режим економії, тов. начальник"…
Начальник розлютований. Секретар кулею вилітає з кабінету…
Рука керсправа пильно виписує резолюцію:
Кербюро раціоналізації, стандартизації, нормалізації і т. д. – Прохання погодити питання з Госпчастиною. Вважати, що в основі ув'язки з керуванням справами досягнено.
Рука поставила точку.
Вбігає секретар. Спішно, доповідає…
Начальник у своєму кабінеті сидить непорушно, онімілий, і скам'янілий…
Так – різниця між представниками високої інтелектуальности і їх начальством є! Прикра різниця! І здається мені, що вибір повинно зробити рішуче – або, або. Або державна машина мусить працювати так, як працює ця частина її, що ви бачите, або – анархія, брак таблиць і графіків, божевільні витрати грошей на зайві пера та на хемічні олівці і т. д – Але "в одну телегу впречь не можно коня и трепетную лань"… Я не буду зупинятися на виясненні, хто саме тут кінь, а хто лань, бо й без того ясно…
Керсправ вислухав секретаря, хитнув головою і знову нахилився над ордером.
Рука керсправа перероблює крапку на кому і дописує: А також з огляду на особливу строчність питання та згідно особливого персонального розпорядження тов. начальника. Рік, місяць, день. Підпис.
Секретар і кур'єр підходять до столу Інтеліґента.
Інтеліґент щось пише. Не підводячи голови, пальцем тиче в "Розпис прийому". Жестом просить лишити його одного.
Секретар домагається.
Інтеліґент підводить голову. Обличчя дуже незадоволене. Категорично відмовляється, вести розмову
Секретар притискує ордер до серця. Переконливо доводить…
Прикре видовисько!..
Начальник у своєму кабінеті перебував у стані закам'янілої люті.
Інтеліґент показав на низ розпису, де поруч його підпису стоїть підпис начальника, і коротко розвів руками:
"Це – теж розпорядження тов. начальника!"
Секретар умоляє з відчаєм…
Люте обличчя начальника
Інтеліґент, нарешті, бере ордер. На обличчі певне вагання…
В цьому немає нічого ганебного! Хіба не завмирало серце Савонаролі, коли він ішов на багаття? Хіба не вагається найпевніший солдат на варті, коли йому наказує пропустити його імператор? – Але б Савонароля таки пішов на багаття й згорів! Вірний солдат наставив багнет на груди імператора і одержав нашивку і чарку горілки! Героїзм справжнього героя, хоч і непохитний, але тримається завжди до переможного кінця. – Мій герой, звичайно, герой. В усяких розуміннях… Як справжній ідеаліст, він вірить в справедливість. Не багаття він чекає, звичайно… На жаль.. але не будемо забігати наперед… Спостерігайте уважно героїчну поведінку мого героя, бо в наші часи лише зрідка можна таку побачити!.. А проте, не дуже вже й зрідка, на жаль…
Інтеліґент пише на ордері: Керсправ. Підкреслив, подумав, примірився, – місця на ордері лишилося мало. Закреслив написане. Вириває аркуш з бльокноту й на ньому пише:
Керсправ на В. відношення цього числа без Nо. одержане В…
Інтеліґент глянув на годинника. Пише далі:
… 13 год. 12 хв. Вважаю порушення системи, встановленої, проробленої, погодженої і ув'язаної в усіх інстанціях і затвердженої належним порядком, – за цілком не раціональне і неприпустиме ні в яких випадках, особливо беручи до уваги потреби якнайсуворішого переведення в життя відомих В. директив центру щодо режиму економії.
Підписується, дивиться на годинник, ставить рік, місяць, день і "13 год. 15 хв".
Ви дивилися? Ви бачили? – Пам'ятайте, що тверда, кам'яна, сталева, чавунна, гранітна витримка – основа героїчного характеру!.. Це рідко розуміють, і цього часто не поважають.
Інтеліґент рішуче віддає папірця секретареві. Секретар прочитав, махнув безнадійно рукою і мовчки пішов з кабінету. Кур'єр пішов за ним.
Начальник божеволіє. Тиче кнопку спочатку пальцем, потім б'є по ній кулаком…
Прикрий брак витримки: Порівняйте поведінку цього товариша з кам'яною поведінкою мого героя!.. Коментарі, як то кажуть, зайві…
Секретар з кур'єром підходять до дверей керсправ. Секретар почув дзвоник, послав кур'єра, сам входить у двері. Кур'єр кинувся на дзвоник.
Секретар дає керсправу ордер і папірець Інтеліґента.
Кур'єр входить до кабінету начальника. Начальник на нього накидається. Кур'єр перелякано оповідає, вираховує на пальцях… Начальник знесилений падає в крісло.
Кур'єр щось боязко пропонує. Начальник неохоче підводить голову. Кур'єр повторює пропозицію.
Начальник певний час думає. Нарешті второпав, стукнув себе долонею по голові і поліз у кишеню.
Рука начальника виймає з гаманця 2 копійки.
Кур'єр взяв гроші, весело хитнув головою й побіг з кабінету. Начальник покрутив головою, віддихнувся, наче з води виліз…
Що це? Що це таке?!. Треба сказати прямо: це анархія!.. Руїна!.. І хто це робить? – Персона, що стоїть на чолі і володіє довір'ям широких трудящих мас!..
А система? А обпік? – Адже "соціялізм – це облік"!.. Який бухгальтер візьме на облік і яким чином він візьме на облік оці кошти, витрачені з довірености начальника третьою особою на придбання майна для держустанови? – Коли це позика, – треба було спочатку оформити на папері належним протоколом належної правоспроможноі комісії, підстави цієї позики, її мету, затвердити розміри тощо. Потім оформити бухгальтерські строки виплати, процентну ставку і т. д. – Але, стійте, – справа тут далеко складніша: те, що трапилося, це позика держустанови у приватної особи! Ця приватна особа таким чином стає за пайовика держустанови, а сама держустанова перетворюється на змішане державно-приватне акційне товариство. Існування таких товариств, правда, законом передбачено, але ж воно вимагає попереднього розгляду та затвердження відповідних центральних органів республіки!.. Перетворення ж довіреної держустанови в частково приватно-капіталістичне підприємство та ще з власною участю, як пайовика – це одвертий злочин, обтяжений до того користливою метою, стягнення відповідних прибутків… Усе це абсолютно ясно… І все ж скажу вам наперед – цей злочин покараний не буде… Тобто – когось то покарають, звичайно, бо справедливість перемагає перманентно, "все к лучшему", і ця картина – верх оптимізму…
Керсправ читає записку Інтеліґента. Подумав. Глянув на секретаря й розвів руками, що ж, мовляв, поробиш – цілком справедливо…
Кур'єр приносить начальникові перо. Начальник вставляє його в ручку.
Керсправ устає, бере ордер і разом з секретарем виходить.
Начальник підписує папірця. Входять керсправ і секретар. Начапьник дає папірця секретареві. Той здивовано дивиться на підпис. Керсправ передає начальнику ордер і записку Інтеліґента. Начальник читає з виглядом, що не провіщає нічого доброго. Віддає наказ секретареві, і той виходить.
Начальник звертається до керсправ. Сказав щось коротко і рішуче. Керсправ здивовано знизав плечима, образився і теж пішов.
Секретар підходить до Інтеліґента, передає наказ. Інтеліґент підводиться. На його обличчі – спокійне задоволення…
Бо що може дати більше задоволення благородному серцю, як усвідомлення виконаного обов'язку і тверда віра в справедливість начальства?..
Секретар єхидно всміхається.
Секретар – нехороша людина. Він – не ідеаліст…
Інтеліґент обсмикнув піджак, глянув на секретаря.
"Світ – наше уявлення". Мій благородний герой бачить:
Обличчя секретаря стало дуже гарне, надзвичайно приємне, а посмішка – дуже поважна…
Начальник перечитує записку Інтеліґента і постукує по столу пальцями…
Справжній лев, чекаючи на здобич в своєму лігві, оттак постукує по землі своїм хвостом…
Інтеліґент разом з секретарем підходить до дверей начальника. Інтеліґент входить спокійно й самовпевнено.
Секретар лишається біля дверей і слухає… Екран темніє…
Делікатність почуттів у режисера – це щось надзвичайне… Тому він зберігає й ваші ніжні почуття, які інакше мусіли б витримати жорстокий іспит, спостерігаючи брутальну зустріч брутального життя з благородним ідеалізмом, при чім в цій зустрічі брутальне життя тяжко побиває благородний ідеалізм… Тяжке видовисько!
Екран ясніє. Секретар відскочив від дверей…
З дверей виходить Інтеліґент. Пригнічений і обурений. В жмені щось міцно тримає. Секретар співчутливо запитує. Інтеліґент похмуро глянув на нього…
Секретарева посмішка – верх паскудства і єхидства…
Світ, знаєте, це наше уявлення!..
Інтеліґент щось буркнув і пішов.
Секретар глузливо посміхнувся…
Інтеліґент у себе в кабінеті. Висипав з жмені на стіл купку дрібних шматочків паперу. Сумно подивився на них. Обурено стукнув кулаком по столу, вилаявся, комусь погрозив кулаком… Сів у крісло і з обличчям людини, що її найкращі почуття глибоко ображено, взявся складати клаптики паперу.
Тяжко, дорогий читачу! Дуже тяжко! Така виняткова робота, такі надзвичайні результати цієї роботи, що ви могли бачити на власні очі – навіщо?..
Але, ні! Ідеалізму ще не знищено. Героїчна віра ще жива…
Авжеж є ще правда в радянській республіці?!.
Інтеліґент іде вулицею з портфелем. Його хода й вигляд усієї постаті просякнені упевненістю, що є ще правда в радянській республіці. У одного парадного спиняється і дивиться вгору.
Вивіска: "Відповідна установа"…
Інтеліґент підходить до столу якогось товариша, читає табличку над столом:
Табличка: "Товариш, якому відати належить".
У товариша, що сидить за столом, надзвичайно розумне, справедливе і приємне обличчя – до того, виразно партійне…
Товариш дуже уважно приймає від Інтеліґента цілий зшиток. Швидко переглядає. Інтеліґент безперервно говорить, пояснює, лементує, розкриває душу.
Товариш слухає, переглядаючи документи. Спинився на одному з них. Інтеліґент гаряче підкреслює необхідність особливої уваги.
Аркуш паперу, на якому накладено в порядку шматочки подертої начальником Інтеліґентової записки.
Товариш, трохи приголомшений зливою слів, люб'язно, але поспішаючи, щось говорить Інтеліґентові.
Інтеліґент задоволено вклоняється. Поговорив ще трохи й пішов…
Товариш, якому відати належить, серйозно взявся до Інтеліґентового зшитку.
Інтеліґент у своїй установі проходить до свого столика в загальній кімнаті. Хода і вираз обличчя – імператора в засланні. Інтеліґент підійшов до свого столика.
Над столиком табличка: "Діловод".
Інтеліґент гірко усміхнувся.
Сів у позі величного спокою…
Бо підносить нас незаслужена образа…
Мойому героєві ввижається: Море.