Коли не боліла голова, Марта читала.
Лікар часто про щось перешіптувався з мамою, але Марта не зважала на це. Що вже може бути гіршим від того, що сталося?
8
Коли вдова Решата з дітьми втікала із Криму, де на неї чекало пекло, то думала на Херсонщині, в родині військового друга покійного чоловіка, знайти якщо не рай, то принаймні пристойне життя. Але не так вийшло, як гадалось.
Дружина чоловіка, який кликав їх, зустріла переселенців з неприязню. З'ясувалося, з нею ніхто не радився. Її чоловік, хоч і був директором школи, але виявився меншим на голову від дружини і, здавалося, боявся її. Як він узагалі наважився покликати вдову свого армійського товариша з дітьми, було незрозуміло.
Малі плакали, притуляючись до мами, але господиня не зважала на це і ще дужче кричала на чоловіка, обзиваючи його останніми словами. Той знав характер дружини і спокійно чекав, коли скінчиться буря. Він наперед не хотів їй нічого говорити, бо знав, що та не дасть дозволу на переїзд родини кримських татарів, які ще й мають жити в їхньому будинку. Сказав це в останній день. Думав, що дружина все зрозуміє, але прорахувався.
Коли буря закінчилась, господиня дозволила переселенцям переночувати, але щоб зранку ноги їхньої не було в її будинку.
Директор школи усміхнувся і підніс палець до губ: мовляв, усе буде добре, крига скресла. Вдова Решата подумала, що з Криму таки слід було втікати, але не сюди. Проте куди – й сама не знала.
9
Єлєна виявилася неабиякою коханкою, хоча й була на двадцять років старшою від Зенона. Вона й фізично непогано збереглась, хоча на початках його охоплював страх, бо це ж треба було кохатися з ровесницею мами. Втім, подібний сексуальний досвід не був для Зенона новим, бо чоловіком його зробила подружка мами, трішки молодша за неї. Правда, йому було тоді шістнадцять років, а тій жінці — тридцять три.
Він ніколи не сподівався, що все повернеться до нього бумерангом і знову доведеться кохатися зі старшою жінкою. Адже до Христини після того першого свого сексуального досвіду мав декількох дівчаток-цілочок і досвідчених жінок і після одруження теж, але навіть самому собі боявся зізнатись, що з подружкою мами йому було найкраще. А тепер думав, що найкраще йому з Єлєною.
Коли власник фабрики поїхав у чергове своє так зване відрядження, Єлєна запросила Зенона до себе в кабінет не відразу, а лише через декілька днів. Він грішним ділом навіть подумав, що вона вже не хоче його і трохи повеселішав від цього, але з'ясувалося, що тигриця і не мала наміру відпускати свою жертву на волю.
Цього разу Єлєна вибрала зовсім іншу тактику, хоча від самого початку було зрозуміло, чим це все закінчиться для Зенона. Вона спокійно, але методично вказала йому на всі недоліки його роботи і підвела до думки, що, мабуть, знайдеться інший, хто може набагато краще виконати те чи інше завдання. За великим рахунком, ці недоліки не були такими критичними, щоб через них фабрика могла зупинити випуск продукції, але Зенон хоч і не на словах, бо це був би смертельний присуд самому собі, а в душі визнав, що Єлєна мала рацію. Він затаїв подих і чекав на вердикт, і, здається, вже навіть змирився з тим, що його звільнять з роботи, хоча й не уявляв свого подальшого існування в Німеччині без саме цього місця праці. Але Єлєна змінила гнів на милість. Вона сказала, що розуміє складність роботи на фабриці, але й Зенон повинен переглянути своє ставлення до виконання завдань.
Здавалося, ніби тієї першої розмови про дружбу між ними не було і зараз усе відбувається у діловому тоні між начальницею і підлеглим, але вже у Зенона виявилася готовність дружити, бо він розумів, що у будь-який момент він і його сім'я, в тім числі й ще ненароджений син, можуть опинитися без засобів до існування, і все залежить лише від бажання Єлєни або відсутності такого. Звісно, він не говорив про дружбу з Єлєною, а вживав якісь інші слова, але вона зрозуміла, що жертва потрапила у клітку і нікуди звідти не втече, навіть якщо дверцята будуть відчинені. Віскі і владний поцілунок закріпили цей статус повелительки і жертви.
10
Директорові Дрогославського лікеро-горілчаного заводу ось-ось мала стукнути п'ятдесятка, а він ніяк не міг розв'язати найважливішої для нього на сьогоднішній день проблеми: чи запрошувати на ювілей секретаря міської ради? Комусь скажи про це – засміють. Звичайно, що запрошувати! Якщо буде міський голова, то чому не повинно бути секретаря міської ради?
Ось уже чотири роки, відтоді коли вони стали депутатами Дрогославської міської ради, між ними йшла негласна війна за вплив у ратуші, а, значить, і в місті. Секретар міської ради привів з собою до ратуші ще одного, крім себе, члена Конгресу українських націоналістів, місцевий осередок якого очолював, тоді як директор Дрогославського лікеро-горілчаного заводу мав сімнадцять штиків із Народного фронту. Звісно, заслуга в цьому була найперше прем'єр-міністра Яценюка, який очолював цю партію на всеукраїнському рівні, але й від місцевих лідерів багато що залежало. Ось у сусідніх містечках не було такого великого представництва Народного фронту в міських радах.
Коли постало питання про обрання секретаря міської ради, директор Дрогославського лікеро-горілчаного заводу навіть не сумнівався, що його кандидатура буде першою в списку. Але міський голова спочатку висунув на цю посаду свою однокласницю – директорку школи, а потім несподівано для багатьох випливла фігура нинішнього секретаря міської ради. Думалося, що той пролетить, як фанера над Парижем, бо був як довісок до основної кандидатури – директора Дрогославського лікеро-горілчаного заводу. Ніколи не слід передчасно святкувати перемогу. Здавалося, конгресівець особливо не переживав. Якщо на нього збоку глянути в той час – ніби змирився з прогнозованою поразкою. Насправді все було не так. Відразу після обрання депутатом він провів широкомасштабні переговори з багатьма колегами, схиляючи їх на свій бік. Натомість директор Дрогославського лікеро-горілчаного заводу й палець об палець не вдарив, аби замовити словечко за себе на посаді секретаря міської ради. Здавалося, достатньо голосів фронтовиків плюс ще декількох депутатів від інших політичних сил, аби посісти омріяну посаду.
Результати голосування були як жбан холодної води на його лису голову. Конгресівець переміг. У лідера фронтовиків навіть не було сімнадцяти голосів членів його фракції, тобто деякі одно-партійці віддали перевагу суперникові. Спочатку він не хотів у це вірити і відходив у прямому розумінні цього слова днів десять – пиячив у ресторані "Калина", де як особливий клієнт мав окремий кабінетик.
Коли прийшов до тями і нарешті усвідомив, що залишається лише лідером найкрупнішої фракції, але не став секретарем міської ради, все ж знайшов у собі сили переламати самого себе і не показувати на людях, що розстроєний поразкою. Раптом усвідомив, що треба зберегти те, що є, аби потім виграти наступний бій.
Відтоді почалася його негласна боротьба з секретарем міської ради, який хотів підім'яти під себе всю владу, в тім числі й ту, яка по праву належала міському голові. Директор Дрогославського лікеро-горілчаного заводу об'єднався саме з міським головою і політичними силами, які його підтримували, проти секретаря міської ради. Доволі швидко останній зрозумів, що будь-які його спроби протягнути через сесію потрібні рішення терплять крах. Ті, хто за нього голосував, тепер змушені були рахуватися з реаліями життя, коли фактична влада знаходилась у руках міського голови і була підкріплена зусиллями директора Дрогославського лікеро-горілчаного заводу.
Якби ж то суперники володіли всім обсягом інформації по різні боки барикад, вони б діяли зовсім по-іншому, а протистояння у міській раді на цьому тлі виглядало би дріб'язковим.
11
Андрій Чернюк усвідомлював, що його стосунки з Віолеттою – це не просто новий сексуальний досвід особисто для нього, а щось набагато більше. З іншого боку, ці взаємини не дотягували до статусу кохання, бо, можливо, він занадто швидко отримав перемогу над молодою жінкою, а вона тепер соромилася його старості.
Йому хотілось продовжити цю гру з нею, і життєвий досвід підказував безліч варіантів імовірного розвитку подій, але ж відчував, що справа не лише в сексі, а в нормальних людських стосунках з Віолеттою, до якої не був байдужим, а тому застосовувати до неї критерії гри вважав підлою й ницою справою.
Якби ж то він міг тільки зайнятися цією жінкою й плюнути на роботу, то, можливо, й результат був би зовсім іншим. А так Андрій Чернюк відчував, що Віолетта з кожним днем усе більше віддаляється від нього, і розумів, що це не лежить у площині їхніх нинішніх відносин, але ніяк не міг розгадати основної причини цього.
Такими жінками, як Віолетта, слід було займатися, що називається, комплексно, і вони вартували цього, і тоді можна було очікувати на віддачу, коли розуміють, що ти ними опікуєшся, але він чомусь аж тепер відчув, що якщо так робитиме, то має нести повну відповідальність за неї, бути у широкому значенні цього слова не лише її коханцем і другом, а й старшим братом і батьком. Запитував сам у себе, чи готовий він до цього і чи взагалі воно йому потрібне – і не міг дати однозначної відповіді.
А якщо, не дай Боже, вона ще завагітніє від нього і захоче народжувати? Звісно, він не готовий кинути дружину, а Віолетта, мабуть, не піде від чоловіка. Залишатися довго просто коханцями вони не зможуть, бо це передбачає і продовження звичайних людських стосунків. Але в якій якості? Щось у нього не дуже виходило дружити з жінками, які раніше були його коханками.
Тому в цій ситуації Андрій Чернюк вирішив покластися на мудрість Віолетти. Не має значення, що вона набагато молодша від нього. Жінка і в Африці жінка і завжди знайде краще розв'язання будь-якої проблеми, ніж чоловік.
12
Генерал інфаркту зрозумів, що назріває великий шухер, коли Гелетей став притискати знаючих і думаючих старших офіцерів. Хоча ті й не були на керівних посадах у міністерстві оборони та Генеральному штабі, але все ж їх тримали для балансу, аби не казали, що всім верховодять росіяни. Так було за Кучми, Ющенка і Януковича. За останнього особливо, коли вже неприкрито українську армію зливали Москві.