Вони пішли в наступ болотами, по коліна в багні, по шкю в воді, перепливаючи річки плавом. Тут під зливою пострілів з гармат і кулеметів, захопила їх метелиця. Вітер закрутив і завив, заглушаючи гуркіт бою. Раптом пішов сніг і вдарив мороз. На бійцях мокрий до живого тіла одяг став лубом. Вітер валив з ніг, кидав у обличчя жмені колючих льодових голок, сліпив і різав до крови. Зиеможекі бійці провалювалися крізь снігову кору, падали й замерзали. А важка артилерія з Григорівської невпинно била по змучених колонах і кулемети, не вгаваючи, строчили спереду. Треба було дорзаткся теплих хат, абож умерти в полі, під степовим шурганом. З мужністю відчаю* перед лицем неминучої загибелі, корпіловці вдерлися до станиці, зім'явши червоний Варнавииськкй полк.
Другого — третього дня тепле весняне сонце знов розтопило всі околиці. Болотами й плавнями, під дощем куль і шрапнелі, корніловці вдарили на станцію Афіпську, Новоросійсько —Катеринодарської колії, й узяли тут 700 гарматнів та 4 вагони набоїв до ґвинтівох. Наступ на Катеринодар був забезпечений.
6-8 квітня армія вже переправлялася через Кубань у районі станиці Ялисаветівської, обійшовши місто з заходу, звідки червоні й не ждали. З бою захопили гайок і ферму кубанського економічного товариства й підійшли до міських садків. Катеринодар лежав перед добровольцями, як земля обітована, з своїми церквами, широкими вулицями, садами й бульварами. Лишалося тільки переступити лінію більшовицького фронту й увійти-
11 квітня генерал Корнілсв написав на фермі свою останню бойову диспозицію № 185 :
"З огляду на прибуття генерала Маркова з частинами 1-го офіцерського полку, відновити наступ на Катеринодар.
а) Генерал — ляйтенантові Маркову — І бриґада — оволодіти кінно — артилерійськими казармами й наступати вподовж північної околиці, виходячи у фланг супротивника, за Чорноморським вокзалом; б) Генерал-майорові Богаєвському — 2 бриґада — наступати лівіше від Маркова, на Чорноморський вокзал; в) Генералові Ерделі — окрема кікна бриґада — наступати лівіше від Богаєвського, забезпечувати йому завдання й зіпсувавши колії на Тихоріцьку й Кавказьку.
Атаку Катерикодару почати сьогодні о 17-й годині"...
Здавалося, недовгі дні червоного Катеринодару котилися
в прірву. Постійне, незмінне бойове щастя Корнілова в йога
поході сіяло Паніку. Не сподівалися перемоги.
Виручив Кбтеринодарський пролетаріят. Кляса встала проти кляси.
Саме під час наступу Корнілова в Катеринодарі працював 2-й з'їзд рад Кубаищини. Під гуркіт ґранат і шрапнелі з'їзд ухвал:: з:
... "Розпуск з'їзду вважати за невчасний. Тоді як революційне військо життям і кров'ю відстоює ради й робітничо-селянський уряд, потрібна моральна підтримка армії від з'їзду. Роботу з'їзду продовжувати. Спільно з революційним військом покінчити з бандами "...
Нечувайий ентузіязм охопив робітничі маси Катеринодару. На околицях за ніч виростали нові й нові окопи. Робітничі батальйони пішли в передові розстрільні. Жінки й діти носили на позиції харчі й бляшанки з набоями. У районі Чорноморського вокзалу, кінно — артилерійських казарм і на північній околиці міста бої досягли найвищого напруження. Генерал Марков повів у наступ свої найкращі частини. Ціною величезних втрат добровільці захопили садки й околиці міста аж до Сінного базару. Але далі їх не пустили. Військовій стратегії досвідчених генералів і бойовій витриманості офіцерських ударних полків протистала безмежна мужність робітників і червокоармійців. За чотири дні бою армія Сорокіна, спільно з катеринодарськими партизанами, втратила 15 тисяч убитих і поранених. Чотири дні невпинно ревли гармати й строчили кулемети. Чотири дні Корнілов уперто посилав в атаку свої полки, поклав близько 1000 офіцерів, проте не зміг просунутися далі й на метр. Четвертого дня, 13 квітня, випадкова Граната висадила його самого в повітря.
З надзвичайними труднощами новий головнокомандувач,, генерал Деиікін, вивів пошарпану армію з-під Катеринодару в Задонські степи. Сорокін мав цілковиту змогу розтрощити її до щенту. Його кіннота вже охопила правий фланг супротивника, але він припинив переслідування й повернувся до Катеринодару.
Обидва командарми спішили використати розгром Корні-лова для власних своїх інтересів. Забували про героїчну вирішальну участь катеринодарських робітників і висовували ка людські очі заслуги своїх загонів та свої власні. Почалися пишні військові паради, народні гулянки, свята. Сорокін начепив собі червону бинду через плече й так виходив перед свої полки. Блюдолизи кадили ладаном обом кандидатам в кубанські Наполеони. Військова верхівка з недавніх офіцерів і чиновників зачванилася. Автономов і Сорокін одверто зневажали Кубанський центральний виконавчий комітет. Особистий розкішний поїзд головнокомандувача, з броневиками й пишним конвоєм, нагадував часи Миколи II.
Щоб спасти армію від авантурництва й розкладу, ЦВК призначив надзвичайний штаб оборони. Автономов не підкорився, оголосив членів штабу німецькими шпигунами й дав наказ заарештувати х. ЦВК ухвалив зняти Автономова з посади головнокомандувача. Покладаючись на підтримку воєн-щини, Автономов зухвало відповів:
— Будемо боротися й вияснимо, хто справді є зрадниК революції .. Коли не одержу відповіді до 4-ої години, то пошлю до Катеринодару військо, займу місто й наведу в ньому справжній революційний лад...
Військова верхівка, з колишніх офіцерів, розкладала армію. Дійшло того, що Дербектський полк заарештував штаб оборони й увів свій патруль на засідання ЦВК.
28 травня 3-й з'їзд рад Кубанщини розв'язав цей конфлікт, звільнивши Автономова й призначивши на главкома
Калніна.
І як раз вчасно. Над усім Північним Кавказом, над усією революцією нависла нова небезпека: Денікін. Починався білий шурган.
VIII
В кінці квітня 1918 року майже на всьому Північному Кавказі порядкували ради, ревкоми, виконкоми. Затихли широкі фронти громадянської війни, замовкли жорстокі бої. Тільки окремі банди й заколоти нагадували, що збройну боротьбу не закінчено. На Тереку спалахували заграви національної ворожнечі. На Дону спільники й однодумці Каледіна бурували під машкарою зовнішньої покори й скоса поглядали на За-донські степи. Там десь блукав із своїм загоном походний отаман Попов. Там, у районі станиць Ягорлицької й Мечетин-ської, зализувала свої катеринодарські рани армія Денікіна.
Країна приступила до впорядкування свого життя на нових підвалинах. Почалося дальше й глибше соціяльно — клясове розшарування. Досі переважно більша частина козаків — фронтовиків билася спільно з городовиками проти військового уряду, проти керенщини, калединщини, корніловщини. У тих і в тих була мета — повалити владу буржуазії, офіцерства, чиновництва, земельних і промислових магнатів, — на цьому козаки погоджувалися з городовиками. Але Жовтень повів до глибшого розшарування. Основну масу городовиків становила безземельна, безправна біднота,— серед маси ж козаків були й високо землезабезпечені хазяї. Перші не мали й ступня землі та платили оренду, навіть, за садиби, а багаті козаки без найманих рук не могли обробити своїх величезних наділів. Звісно, там і там були свої визискувачі й визискувані. Були й серед городовиків павучки — крамарі, підприємці, грошовиті власники, — була й між козаками біднота, що не вилазила з наймів. Але куркульська частина козаків була хазяями доно — кубано — терського краю, а городовики — наймитами, заробітчанами. Так чи так — земельне питання не однаково розв'язувалося для тих і тих.
Основні земельні зайвини на Донщині, Кубанщині й Тер-щині були в станичних наділах. Військові запасні ділянки та
приватно — власницькі маєтки найменшою мірою не могли задовольнити городовиків. Золотопогонна "демократія" Кубані, Терека й Дону якраз хотіла цією подачкою замазати очі безземельним, ухваливши передати їм землі казенні й приватно — власницькі. Та це не поліпшувало справи і городовики поставили руба перерозподіл станичних наділів, що сягали пересічно 10—20 — ЗО десятин на душу.
Приблизно те ж було й по кубано ставропольських селах, де "корінне44 селянство, приписане до громад, мало добрі наділи (на Ставропольщині — по 14 десят. на душу), а городовики поневірялися по наймах.
Цей стан використала козача буржуазія, щоб на деякий час перетягти на свій бік середняцьку масу козацтва. Вона загострила увагу на сословно — помістних привілеях козацтва, викоханих самодержавством, і постазила козаків, крім найбід-ніших та най свідоміших, груди на груди з городовиками.
Заможне козацтво, насамперед, зрозуміло, що йому доведеться поступитися своїми хазяйськими привілеями, і куркульська душа доно — кубанського "хазяїна44 забунтувала. Почалися повстання, бандитські змови й заколоти. Окремі загони все частіш і частіш проривалися в Задонські степи, до дені-кінців. Куркульська частина козацтва й селянства подавала руку поміщикам і генералам. Поміщики й генерали простягали руку за кордон, до тамтешніх своїх спільників.
Допомога прийшла несподівано й швидко. В березні місяці Українська центральна рада порозумілася з німецькими генералами й запродала їм Україну за миску самостійницької сочевиці. Німецьке військове командування підбило під себе українські землі від Збруча аж до Таганрогу, прогнало Центральну раду й посадило ясновельможного пана гетьмана... Апетит, кажуть, приходить під час їди...' В травні місяці німці просунулися з України на Дон і допомогли козачій верхівці скинути радвладу й утворити самостійне "Всевелике військо Донське44 на чолі з військовим отаманом генералом Крас-новим. Щедрою рукою німці посилали на Дон гармати, Гвинтівки, набої й хазяйською рукою вивозили з Дону пшеницю, сало й м'ясо. Ціною таких добросусідських послуг генерал Краснов зміг мобілізувати, озброїти й виставити проти більшовиків 137 тисяч бійців — армію досить велику, навіть, для "Всевеликого війська Донського44.
Але генералам кайзера Вільгельма й цього було мало: вони вже мріяли про Україну № 2, з отаманом Красновим на чолі. Вийшовши на фронт станиці Батайської і висадивши німецький десант на Таманському півострові, вони стали на порозі Ку-банщини й порадили генералові Краснову відновити Південно-східній союз, під вивіскою Доно — Кавказького.; З волі пана німецького коменданта відбулося на Дону дві наради біло-політичних діячів Північного Кавказу, що опрацювали проект
4.