Червоноармієць Кучеренко
— Піду, мамо...
— А я ж, синку, а я?...
Вчепилася старими покарлюченими пальцями в стареньку шинельку й не пускала. Сльози буйним горохом котилися глибокими борознами, що проорали роки й праця.
— Хазяйські сини... додому тікають... а ти йдеш... охотою...
Обвів очима вбогу стару хатину, що давно погорбилася та вросла в землю. Згадав свою "осьминку" в полі. Глянув на вимучену матір і ласкаво поклав їй руку на плечі:
— То ж хазяйські сини, мамо!.. їхнє місце— тут, а моє—там!..