Піду до Правителя. Дай води — помираю". Напився Рибка і пішов до вовкулаки. Вартові коло шатра задрімали. Рибка їм тихо і каже: "Підіть до Правителя. Скажіть — Рибка прийшов". Тільки те мовив Рибка, як куртина шатра відхилилась і з ліхтарем постав сам правитель. "Чого раніше не прийшов?" "Заспав, мій Правителю. Як і твої оці вірні охоронці". "Розбазікався. Віддай ніж і стріли і заходь". Прокинулись вартові і забрали в Рибки оружжя. Зайшов Рибка у шатро. Олег на нього просто засичав: "Я тебе, навіженого, всю ніч чекаю. Ти його поцілив?!" "Чому — ні? — відповідає Рибка. — Поцілив". "Він упав?!", — сичить той вовкулака Олег. "Не думаю. Коли я пустив стрілу, він підняв угору руку. Стріла попала йому в кисть. Чи пробила наскрізь і зачепила шию — не знаю". "Чому, дурню, в шию?!!", — вже на весь голос питає Олег. "Тому в шию цілився, що все в обладунку. Тільки шия на вершок відкрита". "Чого в око не цілив?!!", — вже кричить Олег. "Не міг в око попасти. Бо в щілину, у просвіт, між зубцями тільки й бачив отой вершок шиї". Замовк Олег, замислився, бороду собі скубе, і каже: "Іди в засідку". "Кого тепер пострелити?", — питає Рибка. "Його, якщо знов вийде з мури", — відказує Олег. Забрав Рибка оружжя, набрав у міх води і прихопив шмат в'яленого м'яса та й поповз до схованки. Але більше не довелось ні в кого стріляти. Бо тільки за Царгородськими мурами віддзвонили звони в церквах, засурмили сурмачі на мурах. І з Військової брами вийшли від греків старшини і запросили Олега на перемовини про мир. І попросили в Олега, щоб дав забрати побитих. Бо була спека страшна. І мерці смерділи невимовно. Та ще вітер повіяв західний, то сморід несло на град грецький. Але Рибка сидів під містком до самої глухої ночі, щоб не виказати, а раптом що, зручної схованки. А того ж дня, в обід греки вислали послів своїх із дарами для Олега. Просили не губити грецьких людей і їхні маєтки. Просили прийняти дари: дороге вино, найсолодші овочі, всякі хліби і пироги. Сказав їм Олег: "Пригубіть ви з нами це вино, скуштуйте овочі, наситьтеся хлібами солодкими!" А посли грецькі рікли Олегові: "Ми не такого високого роду, як ти. Нам не годиться, не по честі нам, пити такі вина і вживати солодкі хліби". Зрозумів Олег, що все отруєне. І завернув Олег назад до Царгороду послів з їхніми дарами. І боялись греки, що розгадав він їх підступ. І почали справжні перемовини. Зажадав Олег собі та своїй дружині великого срібла-злата. Згодились греки. І попросили Олега трохи відступити від мурів. Щоб могли їхні люди вільно виходити з міста і заходити в місто. Як Олег відступив від мурів, то послав своїх людей у місто до кесаря. Щоб уладнали мир і визначити кількість срібла на відкуп. І всі посли були сучі зайди варяги. Жодного нашого чоловіка, ні тобі киянина, ні переяславця, ні чернігівця. Хоч саме на ці міста вимагав Олег великі гроші від греків. Перемовини з греками були довгі. То Олег покликав Рибку і сказав: "Іди гуляй, мій славний челяднику. Поки тебе не покличу. Іди, гуляй!" Як сказав той вовкулака Олег: "мій славний челяднику", Рибку всього перекрутило. Розлютило смертельно. Але виду ані трохи не подав Рибка. Навіть не моргнув, навіть не насупився. Уклонився низько і пішов собі до моря. Подобалось йому внакид сіткою круглою грецькою ловити рибку-чуларку. Тільки він один раз сипонув сітку на зграйку чуларок, як до берега прямує грецький човен. І чує Рибка, що його хтось гукає з човна. Подивився — серед греків-рибалок сидить Птаха. Добре, багато по-грецькому вдягнений, плащ-мантія на ньому зелений, капелюх крислатий, як бриль, на ньому надягнутий. Поки грецькі рибалки вивантажували корзини з рибою, Птаха з Рибкою погомоніли. Птаха сказав, що його добре полікували і взяли на службу одні зацні люди доглядати за соколами. А далі Птаха здивував Рибку: "Стратіг, яко ти поранив, просить тебе піти до нього на службу. І платитиме тобі не сріблом, а золотом. Одяг і їжа з його комори". Рибка вже вчений, дивиться в очі Птасі і каже: "Я нікого із зацних греків не поранив. Бо якби я стріляв у когось, то вбив би!" Птаха сміється і відповідає Рибці: "Може ти скажеш, що і тих двох хозарів-розвідників і Ігоревого конюха-зрадника ти не вбивав?" "Тю на тебе, Птахо! Їх же вночі порішили. І там не один у них хтось стріляв. Я питав у варягів — одні стріли від одного лука по довжині, інші, по довжині, від другого". "То чого ти сидів у тій трубі, будь вона неладна?" "Не клени трубу, Птахо. Вона тобі життя врятувала. А сидів я в ній, бо Олег дав мені урок споглядати за греками на мурах. Все запам'ятовувати і доносити йому". Птаха знов своє: "То ти не хочеш утікати від Олега? Дивись. Він тебе так заплутає, що ти назавжди у нього за челядина-раба будеш! А я вже у жидовинів-купців Царгородських одержав за той лист від Шлома Гилявого. І ті жидовини, тямущі люди, вони мене порадили багатому греку, патрицію. Давай, кидай Олега, приставай до мене. Я тебе в жидовинів сховаю, поки Олег не піде геть. Давай, нам удвох буде добре серед чужих!" Рибка відповів йому: "Не хочу я бути серед чужих. А тобі, Птахо, краще не потикатись нікуди. Бо чув я, що гомоніли багаті варяги і наші кияни. Вже домовились і греки і Русь видавати один одному челядників-утікачів. І обмінюватись в'язнями і полоненими". "Спасибі тобі, Рибко, за обвістку про це діло. А якщо зібрався ти вертати до Києва і далі додому, то забери собі ту дівку-перевізницю. Бо її брати і батько замордують її з-за мене, якщо взнають про це. А ще я тобі зараз скажу, де я срібняки сховав…" Та не встиг назвати схованки, як з берега почали Рибку гукати варяги-охоронці. І саме ті варяги, які добре знали Птаху. Як уздрів Птаха, що вони йдуть усі до Рибки, то на мигах попрохав швидко відпливати. І вже сидів на демені і мовчав. Навіть рукою боявся помахати на прощання своєму спасителеві Рибці. А варягів таки Олег послав по Рибку. Ішов Рибка до Олега і думав: "А який цього разу вигадає цей вовкулака?" Думав-думав Рибка, гадав. І нічого не вгадав. Бо урок справді був незвичний. Сказав йому Олег тримати Олегів щит і подавати вухналі, коли він прибиватиме свій щит на воротах Царгороду. Вирік на кінець Олег ось що: "Жодному челядину я такої честі не давав. Тільки тобі! Бо ти найкращий стрілець!" Олег взяв свого великого червленого щита, цвяхи вухналі і бойовий топір варязький. І пішов він попереду, а Рибка на крок позаду і збоку. А за ними вся Олегова дружина в сталевім обладунку, при мечах і при списах. Сказав іти Олег до Збройної брами, бо саме там найбільше подавили човнами греків. І ще тихо сказав Олег Рибці, щоб інші не чули: "Дивись пильно, чи де лучник на мене не чатує?! У тебе сьогодні найзіркіші очі і найтвердіша рука". І Рибка тоді зрозумів і подумав: "Ось ти чого по мене послав своїх людоловів! Я тобі ще й охоронцем потрібен, сучий упирю!" Як вони усією раттю прийшли до Збройної брами, там вже були знатні греки і їхні попи. І Русь, і греки говорили про мир і любов поміж собою. А ще там Рибка побачив того стратіга, якого він у руку поранив. Бо той був із рукою на перев'язі. І пильно дивився на Рибку. А Рибка йому кивнув головою. Немов сказав: "Так! Це я тебе поцілив". Ну а далі вже Рибка тримав червлений щит і вухналі. А Олег гатив по цвяхах обушком бойового топора. На тому похід і війна з греками скінчилась, як Олег прибив свій щит на воротах Царгороду. І тоді всі Олегові варяги та інші ратники дістали шалені гроші. Та ще й кожен тягнув із собою купу всього награбованого. Всі воїни з Рибчиної лодії одержали плату у срібняках. Рибці ж стерновий нічого не дав. Рибка йому нічого не сказав. Рибчина здобич була тільки печенізький лук та угорський лук і три тули зі стрілами. Він на ратному полі позбирав усе. А ще він віз додому здоровенний клубок щонайтоншої шовкової нитки. А в тебе, Бабо Лелю, вже від того клубка тільки невеличкий клубок лишився. Пращур Рибка ту червону нитку давав тільки родичам і друзям-бортникам. І ти від клубка дала нитку дядькові Півню. Якби не червона нитка, то і не знайшов би дядько Півень своєї потаємної борті. Бо сьогодні тільки дядько Півень здатен прив'язати нитку до бджоли і простежити, куди вона полетить. У боярина Судомировича аж три бортники. Та жоден із них не годен зав'язати нитку на бджолиній лапці!…
— Авже! Твій дядько добрий мисливець, бортник і рибалка. От якби йому ще трохи розуму… Хоча, може, з віком порозумнішає. Давай, оповідай далі.
— Так я, Бабо Лелю, я й оповідаю. Коли вони проходили назад через Пороги, знов з'явились степовики. Але Рибка від них не відстрілювався. Казав, що лівицю повередив. Не може добре рукометь тримати. До самого Києва за лук і стріли не брався. Сидів на носі лодії і береги споглядав. Стерновий чеплявся до Рибки — чого він не веслує? Рибка відповів: "Іди до Правителя і спитай — чи має Рибка веслувати однією рукою? Якщо скаже, щоб я веслував — веслуватиму однією рукою". Та стерновий нікуди не пішов і облишив Рибку в спокої. І знов сидів Рибка на носі. Але Рибка не просто сидів і милувався Дніпром-Славутою. А думав одну кріпку думу. Як задумав думу, то й зробив діло. Як спинилась рать у Вітечеві, надіслали гінця до Києва, щоб готувались зустріти рать. Тоді пішов Рибка до варягів. Вони сиділи біля вогнищ і грали в кості. А той варяг, якого Рибка у пахвину вдарив, програвся. І сидів сумний і похнюплений. Рибка до нього підійшов і щось йому почав белькотіти: "буль-буль, гуль-гуль!" Варяг слухає і нічого не розуміє. Тоді Рибка виймає золоту намистину на волосинці із кінського хвоста. Варяг дивиться і наче заціпенів. А Рибка тоді бере і відстібує срібну застібку на червоному корзні варяга. Знімає з варяга корзно і йде собі геть. А варяг сидить, наче його по голові оголомшили. Коли Рибка йшов, один варяг прихопив за кінець корзна. Помацав і сказав: "І тобі програв? Хороше корзно!" "Ага!", — сказав Рибка і пішов до своєї лодії і сховав у хозарський міх, бо його козуб згорів разом із човном. За тим пішов до іншої залоги. Там теж грали в кості варяги. Знайшов варяга, якому він руку проколов ножем. Той сидів і чекав своєї черги, щоб сісти до гравців. Сидить він і наче замріявся. Рибка легенько торкнувся.