Сказала, що вагітна. Та стривожилась. Наполягала, щоби Віолетта терміново їхала до Києва, а не народжувала в тому задрипаному Дрогославі. Довелося нагадати мамі, що вагітність триває дев'ять місяців, так що ще є час.
Але й сама подумала, що краще народжувати в Києві. Бути подалі від чоловіка. І від Чернюка теж.
Ось народить на зло всім хлопчика – смаглявого, з чорними очиськами, викапаного малого Чернюка. Чоловік від неї відмовиться, скаже, що це не його син, – ось і добре. Чернюк теж хай займається своїми дітьми і внуками. А вона матиме свого сина. І ніколи більше їй чоловіки не знадобляться.
Не витримала. Таки розплакалась. Чому її ніхто не розуміє?
2
Дональд про всяк випадок тримав за спиною пістолет і повільно відчинив двері.
Перед ним стояла китаянка. Бачив її уже декілька разів у цьому високогірному курортному містечку. Вона завжди була з сином-інвалідом, якого возила у візочку.
Китаянка усміхнулась і прийнятною англійською попросила вибачення у шановного пана за те, що помилилася номером.
Дональд простежив, поки вона йшла коридором і відчинила потрібні двері.
Нічого собі помилочка! Заграє з ним? Чи це почалося полювання на нього? А син такий же інвалід, як він, Дональд, – Папа Римський?
Відразу відкинув цю думку, бо бачив покручені ноги нещасного. Втім, якщо китаянка й справді шпигунка і вистежує Дональда, то син може бути звичайнісіньким прикриттям і не факт, що це його мати. Взагалі всі китайці для європейців – на одне обличчя, як, мабуть, і європейці для китайців, так що достеменно і не визначиш, чи подібний син на матір.
Можна перевести подих і подумати про щось приємне. Давно не мав фізичної близькості з жінками. А на цьому курорті є прекрасні екземпляри. Якби не його постійний страх за власне життя, вже би прекрасно провів час не з однією красунею.
Знову стукіт у двері. Відчинив – та ж китаянка. Жага в її очах. Сказала, що син заснув, а вона не може розкоркувати пляшку вина. Показує. Вишукане червоне. Дороге дуже. Наважився. Впустив до себе.
3
Колись історики напишуть фундаментальні праці про першу російсько-українську війну. І буде там розділ – "Українська трагедія". Сутність зведеться до того, що ядерна Росія не посміла би напасти на бідну Україну, якби всередині нашої держави панувала єдність, а політики були би державними діячами, а не зрадниками і хабарниками і не робили б зі свого ремесла бізнес.
Небесна Сотня була не лише на Майдані і не тому, що Україною керували запроданці. Якби люди все міряли з позиції вічності, а не тієї чи іншої політичної сили, то просто не допустили би пройдисвітів керувати собою.
Можна пробачити тих, кого обдурили. Але коли обдурені не роблять висновків і множать власні помилки, – то навіть Господь Бог відвертається від таких людей.
Велике випробування випало на долю України. Або встоїть перед російською навалою і стрімко прорветься до когорти цивілізованих держав, або навічно залишиться в полоні азійського чудовиська. Є ще й третій варіант, про який писав Тарас Шевченко, коли Україна згорить у вогні, давши останній шанс Європі зрозуміти, що вона цяцькалась із Росією увесь цей час.
І тоді не буде іншого виходу, як піти походом на Кремль, відібрати у Москви ядерну забавку, викинути диявола з мавзолею й упокорювати довгі десятиліття москальську породу в її найгіршому азійському вияві. Альтернативою може стати лише ядерний попіл, який густим шаром встелить планету Земля.
4
Ричард Блейк зрозумів, що йому хочуть запропонувати гру в доброго і злого поліцейського. Добрим був той змучений чоловік, який сидів за столом і з яким вони вели мирні бесіди на літературно-філософські теми.
Коли Ричарда Блейка знову привели до того ж кабінету, новим господарем виявився м'ясник. Принаймні його статура нагадувала людину, яка все життя освіжовувала туші й нічого, крім цього ремесла, робити не вміє.
М'ясник російською мовою з донецьким акцентом відразу ж заявив, що вони знають про Ричарда Блейка все, починаючи з того, що він шостий аналітик Центру стратегічних досліджень. Його заслали під дипломатичним прикриттям шпигувати на користь США. В умовах військового часу за це можна заслужити лише смертну кару. Тож чим швидше він про все розповість, тим швидше закінчаться його муки на цій грішній землі.
Далі м'ясник сказав, що це лише в дешевих шпигунських фільмах дають час на роздуми. Він не дозволить Ричардові Блейку скористатися такою можливістю. Якщо той негайно не розпочне розповідати про явки, паролі та всіляку іншу хрінь, то неодмінно дістане кулю в лоб.
З цього всього Ричард Блейк зробив висновок, що нічого в них на нього нема, а ця кавалерійська атака м'ясника – ніщо інше як спроба залякати його. Але все ж він з жахом подумав, що м'ясник підпорядковується якомусь польовому командирові, а в того не вистачає тями розібратись у складній геополітичній грі, яку затіяли навколо України, – тому Ричард Блейк для них є пішаком, якого не складно пустити в розхід. І нехай потім росіяни й американці розбираються між собою, хто був правий, а хто ні, – тоді як душа Ричарда Блейка вже летітиме у космічному просторі до незвіданих висот.
Стоп! Але як вони дізналися, що він шостий аналітик Центру стратегічних досліджень? Навряд чи це рівень простого польового командира.
М'ясник навів пістолет на Ричарда Блейка і почав рахувати до трьох.
5
Сергій біснувався, коли Володя казав йому, що з їхнього містечка зникають люди, а озброєні ополченці через деякий час займають їхні порожні квартири. Що ж, в Донецьку йому й справді, можливо, це непомітно, а тут хоч і не село, але ж люди знають одне одного і добре розуміють, хто міг виїхати в Україну, а хто справді зник з невідомих поки що причин. Невже лише заради квартир військові та ополченці прибирають їх? Сергій кричав, що ті втекли в свою срану Україну, а Володя хоче у беззаконні звинуватити нинішню донецьку владу. Якби хоч місяць тому брат в подібному тоні відгукнувся про Україну, то міг би й у зуби одержати. А тут Володя ніяк не відреагував, бо ще свіжою в пам'яті була та тривожна ніч, коли обстріляли сусідній з мамою будинок і снаряд влучив в одну із квартир. А якби потрапили в його дітей? Він би не пробачив – ні Україні, ні будь-кому.
Через декілька днів після цієї розмови дружина Сергія сказала, що з сусіднього під'їзду в їхньому будинку зник чоловік, який там самотньо жив, але вже туди вселились якісь два молоді хлопці з автоматами. Мабуть, він би пропустив цю інформацію крізь вуха, якби не знав цього чоловіка. За України той ходив у вишиванці. Коли прийшла нова влада, принишк, хоча Сергій одного разу почув від нього, що Україна скоро повернеться. Звісно, тоді про себе розсміявся. Яка Україна! Все йде до того, що Донбас стане російською територією, як Крим. Щоправда, потрохи ця віра згасала, бо, здавалося, Путін не хотів Донбасу, а все віддав на відкуп місцевій владі. А та показала себе у всій красі – стало навіть гірше, ніж було за Януковича, особливо, коли просочувалась інформація про відверті корупційні схеми можновладців.
Але тепер Сергій став думати про цього чоловіка, який зник, і вже готовий був погодитися з тим, що недавно казав йому Володя. Невже сусіда загребли за його проукраїнські погляди, хоча він тепер їх і приховував? Хлопці з автоматами просто так не вселились би в його квартиру, якби напевне знали, що той чоловік може повернутися. Мабуть, він уже там, звідки не повертаються.
Але, зрештою, це його не повинно турбувати. Він нормальний чоловік. Хоче, щоби Донбас відійшов до Росії. І цього хочуть всі його знайомі. Принаймні, говорять про це. А що в кого на душі – невідомо. Його не приберуть, в квартиру не зайдуть. А там якось воно буде. Швидше би все це закінчилось.
6
Вовк лежав у труні, мов живий.
Студенту піднесли склянку горілки і крайчик хліба з ковбасою. Від оковитої відмовився. Треба берегти сили. Ніч попереду, а похорон завтра об одинадцятій.
Мама Вовка підсіла до нього:
– Сину, йди поспи трохи, я постелю тобі.
Він заперечно махнув головою.
Дядьки пили горілку, закушували, говорили на різні мирні теми, ніби остерігаючись навіть згадувати про війну. Здавалося, Вовк лежить і слухає їх, загадково усміхаючись.
Через відчинені двері увійшла Дзяма і безпомилково поклала голову на натруджені руки матері Вовка. Жінка погладила її. В очах Дзями стояли сльози.
Капітана зі штабу забрала молода вдова, що жила за три хати. Мала вона старшого за себе чоловіка, який п'яним їхав на машині і врізався в дерево, залишивши трьох дітей сиротами. Коли капітан ішов, уже трохи п'яний, винувато глянув на Студента, але той вдав, що це його не стосується.
Дружина Вовка сиділа самотньо й відчувала себе винною. Їй ніхто нічого не казав, ніби не помічав.
Кращий друг Вовка трохи покрутився і пішов, ловлячи на собі лихі погляди чоловіків.
Волонтер вибачився перед батьками Вовка, але сказав, що має їхати додому. Вони йому дякували, мов рідному, дали з собою повну торбу продуктів.
Студент розповідав про Вовка у теперішньому часі, ніби той був живий.
Ніч поволі світлішала, аби вступити місце ранку.
7
Слідчий тримав камінь за пазухою, але Марта ніяк не могла зрозуміти, що він від неї хоче. Ніби все йому розповіла. Вийшла в тамбур подихати свіжим повітрям, бо у вагоні було спекотно. Там стояв якийсь чоловік. Обличчя його вона не бачила, бо це ж вночі. Мабуть, він ударив її чимось по голові і викинув із поїзда. Нічого в неї не вкрав, бо всі її речі залишились у вагоні.
Слідчий розумів, що його дурять, як малу дитину, але виду не показував. Уперто приходив до Марти, задавав одні й ті ж питання, тільки в іншій послідовності, намагаючись збити її з пантелику і впіймати на невідповідностях. Але Марта так само вперто трималася свого.
Вона вже не злилась на Олега, бо той зателефонував і сказав, що його не відпускають із Києва, бо взяли підписку про невиїзд. Слідчий теж намагався приплести до цієї справи Олега, але Марта заперечувала навіть саму думку про це.
Здається, вона змирилася з тим, що з нею може статись. Вб'ють – і нехай. У лікарні, мабуть, не зачеплять, бо тоді всі зрозуміють, що це справді вбивство, а тоді був замах на неї, а не нещасний випадок. А коли звідси вийде – все в руках Божих.
Мама принесла Біблію.