Тим-то Шевченко і Штернберг мусили "за останні гроші" придбати собі робітницьку лампу. Як же вони зраділи, принісши її до своєї кватири! "Принесли її в свою келію, засвітили ще серед білого дня, посідали біля неї і наче діти ті маленькі забавлялися нею". Після першої радості Штернберг взяв книжку і почав читати до лампи; а Шевченко взяв /100/ якусь малярську роботу і сів з другого боку лампи; та отак "удень з огнем" і просиділи до 5-ої години, доки не пішли на лекції. В Академії усій натурній класі оповістили про своє придбання. Покликали декого з товаришів подивитися на те диво і справили "вечірку", себто чай з сухарями. Ми, — додає Шевченко, — "були тоді убогими, але невинними дітьми. Боже, куди залетіли оті дні ясні, дні золоті! Куди поділася непорочна сем’я юнаків натхненних?!" 192.
Таким чином, бачимо, що через увесь 1839 рік житлом Шевченка була дійсне убога келія, коли не в землі де, під чотирьохосадною кам’яницею, дак десь "під небесами". Але ж як легко було б Шевченкові проміняти убогу келію на ясні світлиці в кватирі Брюллова! Та ні ж: почуття волі, почуття незалежності не дало йому того вчинити.
В оцій убогій його келії разом з Штернбергом перебував якийсь час і знаменитий художник Айвазовський. Останній не сподобався тоді Шевченкові: наш поет спостеріг, що у Айвазовського "є щось несимпатичне, нехудожницьке, таке щось ввічливо холодне, що відтручає від його" 193.
Навесні р. 1820 Штернберг і Айвазовський на одному пароході поїхали за границю. Провести першого зібралося чоловіка десять художників, а вже ж між ними і Шевченко, а проводити Айвазовського не було нікого. З того часу не судилося вже Шевченкові бачитися з Штернбергом: останній помер в Римі того самого (1847) року, коли друга його Тараса постигла катастрофа заслання. Час, проведений з Штернбергом, лишився в Тарасовій пам’яті яко ліпші дні його віку. Вже на порозі з "смердячої казарми" (1857) Шевченко, згадавши Штернберга, пише: "Незабутні, золоті дні! (1839) Ясним сном радощів прилетіли ви перед мене і лишили нестертий слід чарівних споминок. З Штернбергом ми тоді (1840) були ще тільки юнаки, що ледві вбилися в пір’я" 194.
192 Поэмы и повести. — С. 469.
193 Кобзар. — Т. III (Художник). — С. 65.
194 Записки... — С. 55. [(Запис від 10 лип. 1857 р.)].
IV
Не можна сказати, що матеріальне убожество Шевченка, в якому він перебував р. 1839, залежало від недостачі заробітків. Заробітки траплялися йому, та раз, браковало /101/ йому на їх часу вільного, а друге, — траплялося й таке, що замозольованого заробітку він в вічі не бачив; бо заказники роботи не платили йому за працю. Ми зараз запевнимося, що й Сошенко, а за ним ще гірш і Чалий зовсім не по правді попрікали Шевченка гулянками. Останній пише 195, що світські гулянки і артистичні "кутежи" (загри), від яких силковався Сошенко здержати Шевченка, але від яких не спроможен був здержатися і сам великий учитель Шевченка — Брюллов, ідол академічної молодіжі, лишили сліди на увесь останній вік Тарасів і темною плямою лягли на дорогу нам пам’ять Кобзаря.
195 Чалий. Жизнь и произведения [Т. Гр.] Шевченка. — С. 35.
З яких фактів д. Чалий вивів такий свій осуд, мені не відомо. Покладатися на самого Сошенка не можна, раз, через те, що й він не подав ніже єдиного факту, а друге те, що з Тарасом він розцурався з початку лютого р. 1839, і до виїзду свого з Петербурга, себто до осені того року, вони ворогували: значить, Сошенкові й не можна було докладно знати, яким життям живе Шевченко; а коли й доходили до ушей його які недобрі вісті про Тараса, дак чи перевіряв же їх Сошенко? Чи звертав він увагу на те, що нема чоловіка без вади і що "лихі вісті не лежать на місці".
Стежачи по тих матеріалах, які є у мене, оскільки можливо день скрізь день життя Шевченка за р. 1839, я не бачу ніже єдиного факту на такий осуд, який висловлено в книзі Чалого. Навпаки, я бачу що інше.
Перш за все, я помічаю невсипущу працю Шевченка біля своєї освіти. Ми знаємо, що до визволення з крепацтва Шевченко був людина майже темна. Се він і сам бачив і тямив. Викуплено його з крепацтва тоді, коли йому йшов вже 25 рік; се такий час, коли велика більшість людей кінчає вже свою шкільну освіту. Годі було гадати й Шевченкові про освіту систематичну. Та для неї і матеріальних достатків у його не було. Отже, коли ми, пам’ятаючи усе оце, звернемо увагу на ту освіту, якої надбав собі Шевченко без шкільної запомоги, без системи, без керманича, так не можемо за такими обставинами не вважати освіти його доволі високою. Вже ж, щоб надбати її, чоловікові хоч би з якою великою кебетою прирожденною, так треба на те перш за все часу. У Шевченка велика сила часу йшла на освіту і науку в малярстві.
За ту освіту, якої надбав собі Шевченко, мусимо дякувати, опріч Гребінки, більш за всіх Брюллову. Тарас користу-/102/ється з його бібліотеки. Він читає з поради Брюллова Біблію, історію Греції, історію віків середніх. Перечитує найліпші романи Вальтера Скотта і т. ін. Уважно читає твори польських і російських письменників; твори інших письменників іноземних в перекладі на мову російську, як Гомер, Сократ, Гете, Шіллер, Шекспір і інші. Перегодом бере до себе на кватиру студента Демського, щоб учив його мови французької, і ходить з ним слухати відчити професорів університетських і Академії медицинської: слухає відчити професора Куторги з зоології; професора Буяльського з фізіології і т. ін. 196 До класів Академії художеств Шевченко навідується так ретельно, що боїться хоча раз який не бути в класі 197. От як Шевченко проводив свій час: "Вставши вранці, — каже він, — іду о годині 9-й до класу живописі. О годині 11-й іду чи до Карла Павловича, чи до господи поснідати чим Бог послав та й знов іду до класи і працюю до години четвертої. По обіді знову до класи. О годині 7-й йдемо з Штернбергом до театру, або, погулявши по набережжю Неви, вертаємось до господи. Я що-небудь читаю голосно, а він працює коло малюнків, або він читає, а я малюю".
З Брюлловим він оглядує Ермітаж і інші галереї малюнків, і кожен раз такі оглядини були "блискучими лекціями з теорії живописі: кожен раз кінчився Танєром 198, а найпаче його "Казармою". Коли траплялося з своїм великим учителем бувати в театрі або де на "островах", у знайомих, навіть у ресторані Юргенс, і тут Шевченко пильнував користоватися з освічених думок, досвіду і розуму Брюллова. До ресторану Юргенс Брюллов навідувався теж задля спостереження. Тут він, яко сущий артист, любив спостерігати різнохарактерне товариство: тут і художник, і бідолашний урядник з сенату, і бліді худорляві студенти з університету. Але й тут, вечеряючи з своїми учнями, Брюллов здіймав бесіду про штуку і в товариській розмові поучав своїх учнів непомітно для них самих. Не диво, що, рівняючи мимоволі оцього свого учителя до колишнього, до неотеси Ширяєва, Тарас вважав Брюллова "колосальним" і "благоговів перед його розумом, тактом, освітою і добрістю" 199.
196 Кобзар. — Т. III. (Художник). — С. 57.
197 Ibidem. — С. 83.
198 Тенірсом. — Ред.
199 Див. опов[ідання] "Художник".
Не без того, що, може, часом в веселому товаристві не обходилося і без товариської чарки. Веселі гулянки това-/103/риські властиві молодому віку кожної людини, а тим паче людям з душею артистичною; з серцем, повним любові до чоловіка, огрійливої, наче сонечко весняне; не охолодженої ще гірким досвідом життя. Коли Шевченко і справляв веселі гулянки товариські, то, опріч того, що вже я висловив про них, вони були вряди-годи, були неминучою потребою, раз, яко спочинок після довгої дняної праці, а вдруге, — й на те, щоб залити тяжкі виразки життя минулого; а ті виразки тоді ще були доволі свіжими. Гулянки ті лишили на житті Тараса геть не ту пляму, про яку говорять біографи його, а "нестертий слід чарівних споминок про незабутні золоті дні молодого віку, що пролетіли сном радощів". Нарешті бачимо, що скоро гулянки заходили і в кватирі товаришів Тарасових, що жили з ними, Елькана і Михайлова, дак Тарас пильновав від тих оргій утікати і відмовив в кватирі Елькану і Михайлову 200. "Не хотів би я, — каже він, — та треба буде, коли оргії не зникнуть".
На мою думку, такими гулянками не годиться попрікати. Молодість — найліпший час в житті чоловіка, і тільки серце заскориніле, що не мало власної молодості або забуло про неї, не хоче знати, що молодість двічі не буває!.. на час прийде і швидше втікає. На мою думку, коли б Шевченко і справді справляв навіть товариські загри, то вони не шкодили йому пильно працювати біля освіти і штуки малярської.
В Академії над малярством Шевченко працював з добрим успіхом. Вже 29 квітня р. 1839 рада академічна за його малюнок присуджує йому в нагороду срібну медаль. В Академії він ішов третім по успіхах, Брюллов був завжди задоволений з його, і більшої хвали для себе, яко для художника, Тарас не шукав; одначе не можна сказати, щоб він байдуже стосувався до нагород за успіхи. Чувство самоповаги, що таки доволі високо і глибоко було розвинене у його, не давало йому нехтовати нагородами за успіхи в живописі. От що розповів нам Тарас про своє духове становище під годину дожидання присуду йому нагороди радою академічною 201.
200 Кобзар. — Т. III. (Художник). — С. 76 — 77.
201 Ibidem. — С. 68.
"Я боявся йти в Академію. Брама академічна здавалася мені пащею, роззявленою у якогось страшного звірюки. Одначе ж, втомившись, ходячи по вулиці, я перехрестився і перебіг через страшну браму. В коридорі другої осади блукали мої нетерплячі товариші, наче тіні /104/ ті біля Харонового перевозу. Я пристав до їх гурту. Професори були вже в конференційному залі. Жахлива хвилина наближалася. З круглого залу вийшов інспектор. Я першим зустрівся з ним. Проходячи повз мене, він шепнув мені: "Поздоровляю!" Ніколи на своїм віку я не чув та й не почую такого слова солодкого, гармонічного. Я прожогом кинувся до господи".
Добре знати Шевченкові успіхи в живописі, найпаче в живописі патретній, ще й з того, що вже р. 1839 його знали яко доброго патретника і люде заможні, дуки вдавалися до його, щоб змалював патрети. На превеликий жаль, траплялося йому від тих дуків зазнати гіркі несправедливості.