Солдати пірнули під бар'єр і безцеремонно прочищають дорогу.
Порушення територіяльного кордону? – На власні очі таке бачив… Взагалі давайте умовимося раз назавжди – вірте всьому, що я говорю…
У натовпі галас, розлютовані рухи. Солдати вступають у бій. Хтось додумався і пірнув під бар'єр. За ним ще кілька. Солдати б'ються.
Інтеліґента з дружиною стиснули з усіх боків.
Собачка, висунувши морду, верещить несамовито.
Солдати пробилися, рятують Інтеліґента. Бій ущухає…
Розбещені Інтеліґент та його дружина за допомогою солдат укладають речі на тачанку. Тачанка рушає.
Солдати наводять порядок. На тих, що пробилися, жадної уваги.
Ті, що пробилися, підходять до другої рогатки, поперед штабу.
Назустріч виходить один солдат. Ґвинтівка на руці. Солдат військовим кроком іде серединою шосе. Юрба вагається, зупиняється…
Солдат підіймає голову і роззявляє рота. З рота вилітає:
"Zuruck!"
Юрба стоїть на місці. Всім ніяково. Всі пригноблені. Дехто робить спробу вступити в переговори – даремне. Солдат маршує. Юрба відступає, повертається неохоче назад.
Порушення системи є тяжкий гріх в раціоналізованому апараті…
Тачанка їде по шосе. Інтеліґент по-господарськи поправляє речі. Назустріч – ті, що пробилися. За ними – солдат.
Юрба розступається перед тачанкою. Інтеліґент переглянувся з дружиною, показав очима на юрбу. Обоє всміхнулися, самозадоволено і не без злорадства.
І справедливо. Мій герой – переможець. Основою партії І. І. завжди була стопроцентна (як не більш) демократія. Всяк за себе – і край… Нарешті – переможців не судять!
Юрба пройшла. Солдат чітко кинув голову в бік унтер-офіцера і "пропечатав" чотири кроки.
Унтер-офіцер козирнув.
Інтеліґент теж солідно кивнув головою…
Екран надовго темнішає…
Нікому ж нецікаво, як саме їхав мій герой на південь.
Добре їхав. Що-що, а вже чесність німецького майора вище підозрінь…
На благословенному півдні
Людна вулиця великого південного міста. Великий солідний будинок. На дверях його – велика солідна таблиця:
"ПРИСЯЖНЫЙ ПОВЕРЕННЫЙ"
Інтеліґент одягається на вечір. Фрачний костюм.
Дружина Інтеліґентова одягається на вечір. Велика кількість коштовностей і декольте…
Болонка сидить на пуфі і крутить хвостиком…
На балю. Декольте, фраки, військові мундири – німецькі, гетьманські, російські. Весело.
У кімнаті курців. Невеличка група мужчин. Інтеліґент промовляє. Гукнув на гетьманського офіцера, що проходив повз, і звертається до нього. Офіцер робить жести заспокоєння. Інтеліґент з сумнівом хитає головою. Офіцер переконує, говорить впевнено:
"Ніяка червона сволота нам загрожувати не може".
В залі – танки… Раптом кілька мирних дрижань, наче відгук далекого землетрусу…
В кімнаті для курців – те саме…
Інтеліґент переляканий, але задоволений ("Ага, а я що казав!"). Офіцерові трохи ніяково. Інтеліґент багатозначно й тривожно підносить пальця вгору.
Екраном, у тому самому темпі, що були дрижання, ідуть шерегами в ногу чоботи. Крок їх рівний, міцний, точний…
Інтеліґент з піднесеним пальцем та з обличчям стривоженим знову говорить. Офіцер із робленою байдужістю відійшов…
Інтеліґент подивився услід йому з достатньою мірою презирства. Зідхнув. Обернувся до розмовників і починає говорити так само гаряче, як і раніш, але з виразом замріяним… Навколо спочутливі обличчя…
Інтеліґент скинув руками, стиснув їх у себе на грудях. Обличчя мрійливе, захоплене…
Багато дехто з вас, мої дорогі читачі, мріяли про те саме. Не треба розказувати про це вам. Але режисер, розраховуючи на широке споживання його картини, ці мрії втілив в екранні форми… Вам – тим, що мріяли, краще не дивитися: навіщо бентежити старі рани? Оберніться десь в бік до якоїсь вашої сусідки.
На тротуарах урочиста, радісна, добре одягнена юрба, що щиро плеще руками… Бруком, рівнобіжно тротуарові, маршує французький ("з голочки") офіцер. – Овації посилюються. Слідом за ним маршує англійський ("з голочки") офіцер. – Овації ще посилюються… Слідом – суне танк. – Овації сягають апогею… Раптом офіцер і танк зникають…
Замріяний Інтеліґент знову відчуває недалекі кроки…
Брутальні прояви огидної дійсности завжди руйнують чудові будови наших мрій. Очевидно, нетривалість цих будівель – річ обов'язкова. У кваліфікованого інженера-будівельника і некваліфікованої радбаришні, хоч і різні їх архитектурні стилі, – ознака нетривалости спільна. Це, звичайно, мінус. Але ж з другого боку – цей тип будівництва надзвичайно дешевий і приступний кожному трудящому і навіть безробітному. Це, звичайно, плюс. Знов же брак всякої тяганини, бюрократизму, фінвідділів і т. ін. – Подумайте над цим питанням. Багато дехто вирішив це питання на позитивне – запевняю вас… Так, – ще один мінус: в будівлі, що збудована таким способом, хоч би в неї була тисяча квартир, влаштованих за останнім словом житлотехніки, ніхто ніколи не зможе жити, крім самого архітектора… А, може, це – плюс?.. У всякім разі, зараз – мрія зруйнована.
Інтеліґент у розпачі повісив голову. Руки безсило впали.
Огидна дійсність – міцніша за мрію. О, трагедія світу – і, в усякім разі, мого героя!.. Дійсність…
Дорога в полі. Прямо на глядача, швидко, міцно – колона солдатів…
Лісок. Узлісся. На узліссі раптом з-під землі виростає лава повстанців. Швидко, скажено розмахуючи випадковою зброєю, повстанці кидаються прямо на глядача…
Довжелезний потяг військових теплушок мчить на глядача…
Лавою на глядача – жахлива, як з Апокаліпсису, божевільна кіннота в будьоновках…
Павза. Чорний екран.
Інтеліґент пригнічений…
Дійсність… Далі – теж дійсність, хоч на екрані й ляльки…
Ляльки. Лялька Петлюри входить в кадр. Ляльки-німці обернулися й вийшли з кадру. Лялька гетьмана, що замість ніг мала щось непевне і що її підтримували багнетами німецькі ляльки, впала й викотилася з кадру. Петлюра став на його місце в позі переможця…
В Інтеліґента обличчя затулене руками. Крізь пальці з острахом поглядає на ляльку-переможницю. Обережно бере руки "по швам". Перелякано, обережно вдивляється. Боязко, улесливо всміхається. Нерішуче вклоняється. Ще раз – усмішка. Ще раз – поклін. Боязкий крок до ляльки. Усмішка. Поклін. Крок. Ще крок…
Далі режисер, перевантажений історичним матеріялом, одверто согрішив проти художньої міри. Він виправдується тим, що це, мовляв, не він согрішив, а історія согрішила. – Ну – це справа складна… В усякім разі, я краще розкажу вам те, що йде далі, – це буде швидше. До кадру з Петлюрою входить лялька червоноармійця. Петлюра вилітає з кадру. Інтеліґент точно повторює свою попередню сцену. Далі йдуть ляльки – Денікіна, Махна, червоноармійця, поляка і т. д. Кожного разу повторюється та сама сцена поміж ляльками, і ту саму сцену пророблює Інтеліґент. Що далі, то більшої швидкости й технічної досконалости досягає він, бо Repetitia est mater studiorum. Нарешті – більший за всіх попередніх – червоноармієць… З великою майстерністю Інтеліґент пророблює свій номер і з відданим виглядом улаштовується біля його ніг…
Екран темніє…
Мій герой і досі з не меншою відданістю перебуває на тому самому місці…
Кінець четвертої частини.
ЧАСТИНА П'ЯТА. Радянській батьківщині на користь
Дорогий читачу! Як показує назва цієї частини, дія відбувається в наші дні. Також назва цієї частини показує, що мій герой – бо мова йде, звичайно, про нього – став радянським громадянином. Ця сама назва показує, що він став корисним громадянином. І, нарешті, ця сама назва, словом "батьківщина", що походить від слова "батько", показує, що мій герой не лишився елементом чужорідним, приймаком, – ні, він став рідним сином радвлади. Як багато може сказати одна коротка назва! – Так, мій герой – радянський, льояльний і корисний громадянин. І живе він тепер у одному місті з вами. Можливо навіть – в одному будинку. Можливо навіть – в одній з вами кімнаті. І працює він у сусідній установі. Можливо навіть – у вашій. Можливо навіть – за вашим столом…
Благаю – не подумайте тільки, що він – це ви. Нічого подібного! Він – це він, особа, що створена творчою фантазією, а ви – особа, що створена вашими шановними батьком та матір'ю… Ви можете сказати: коли, мовляв, я можу побачити вашого, товаришу авторе, героя навіть за своїм столом, – навіщо ж мені читати далі ваш цікавий роман? І сказавши так, ви можете кинути мій цікавий роман і почати читати щось інше. Не робіть так! Лишилося всього сторінок 30-40 на одну годину. А багато ви побачите за годину? Дуже небагато. Я дивився довше – і не варто вам робити цю роботу вдруге… Дивіться!
Оголошення, надруковане на машинці:
Загальне зібрання відбудеться завтра в помешканні загальної канцелярії. Порядок денний: 1) Раціоналізація роботи в установі в зв'язку з режимом економії 2) Поточні справи.
Інтеліґент у себе вдома уважно читає тоненьку брошуру.
Назва брошурки: Азбука раціоналізатора.
Інтеліґент уважно читає, підкреслює олівцем окремі слова, робить павзи, вивчає…
Загальне зібрання. Службовці сидять на стільцях, столах, кутках. Слухають доповідника.
Доповідник говорить швидко, рівно, безконечно, як струмочок.
На обличчях слухачів скаля виразів: від одвертої нудоти до найвищої уважности, більш-менш гаразд зробленої.
Доповідник доповідає.
Слухачі слухають…
Доповідник усе доповідає.
Слухачі усе слухають…
… і можете бачити, мій дорогий читачу, як на виснажених слухачів снігом валяться "матеріяли" доповідника.
Поволі падають газетні аркуші та статистичні відомості, трохи швидше пролітають брошурки, інколи пролітають солідні томи… Як виснажених, знесилених подорожніх у полі, цей сніг засипає слухачів щораз більше. І вони – засипають щораз глибше…
Інтеліґент слухає з обличчям діловито уважним. Часто робить нотатки в бльокноті… Доповідник доповідає…
Слухачі дубіють…
Інтеліґент незмінно уважний.
Сніг матеріялів вмить зупиняється. В перший момент ніхто не розуміє, що доповідь закінчено.
Інтеліґент плеще в долоні.
Слухачі прокидаються більш-менш раптово. Приєднуються до Інтеліґента.
Доповідник незграбно й байдуже вклоняється й знову не звертає жадної уваги на авдиторію.
Голова зібрання пропонує висловитися…
Інтеліґент промовляє. Час від часу кидає непомітні погляди в один бік.
Тут двоє сидять трохи осторонь. Один давно неголений, неохайно зачесаний, в сорочці на ґудзиках під церобкопівським піджаком, з витертим портфелем на колінях.
Другий одягнений дуже пристойно.