Під хатою бабуся, а на воді качки плавають. От і увесь малюнок, але який гарний, який живий малюнок. Брюллов поцілував Штернберга: він в одному ескізі його бачив усю нашу Україну. Україна і задумані постаті земляків наших так подобалися Брюллову, що він зайнявся бажанням осадити собі на березі Дніпра хутір з чарівною декорацією і з усіма угодами. Але було одно, чого Брюллов боявся, і чого жодним робом не можна було спекатися, се українські пани — "феодали-собачники", як називав їх Брюллов 183.
От з сього ми бачимо, який вже тоді склався у Шевченка погляд на штуку. Ще виразніше спостережемо його погляд і вимагання від штуки малярської з того факту, який ми знаходимо в Тарасових "Записках":"Року 1839, — згадує він 184, — Жуковський, вернувшись з заграниці, привіз величезний портфель, напакований творами Корнеліуса, Гессе і інших світил монахівської 185 школи живопису. Твори Брюллова, на думку Жуковського, були занадто матеріальні і штуку божественну придавлювали до грішної землі. Жуковський покликав Шевченка і Щтернберга до себе полюбовати з тих заграничних малюнків і повчитися у великих вчителів німецьких. Пішли, і "що ж ми побачили, — каже Тарас, — довгі, безживні мадонни, а навкруги їх готицькі херувими худорляві; інші з них були сущі мученики живої штуки. Ми бачили Гольбайна, Дюрера, але не репрезентантів XIX віку.
183 Художник. — С. 44 ([Кобзарь. — Т. III]).
184 Записки... — С. 55. (Кобзар. — Т. III). — [Запис від 10 лип. 1857 р.].
185 Мюнхенської. — Ред.
Роздивляючи ту колекцію ідеаль-/96/ної бридоти, ми з Штернбергом голосно висловили свої думки. Наша простодушність довела Жуковського до того, що він назвав нас попсованими учнями Брюллова".
Штернберг познайомив Шевченка з родинами своїх знайомих в Петербурзі: натурально, більшість їх з німецькими, як і сам Штернберг, назвами. Всі вони були люде освічені і знаємість з ними доброю стороною впливала на духовний і моральний організм Шевченка. Знакомиться він з родиною Шмідтів, часто навідується до них по вечерах, а по неділях і обідає там і "виходить від них чистішим і добрішим. Родина Шмідтів, як сам він признає, просто благодать господня". В родині інспектора університетських студентів Фіцтума Шевченко "раює, упиваючись квінтетами Бетховена та Моцартовими сонатами". Небавом Штернберг знайомить Тараса з родинами борзенського дідича, Грицька Терновського 186, каретника Йоахима, син котрого був художник, людина весела, прекрасно освічена; сердешні стосунки Йоахима не порвалися і потім, коли Тарас опинився "в смердячій казармі". Коли до оцих знайомих додамо ще родину Уварова, художників Пономарьова, Соколова, Петровського, під кінець року — дідича Мартоса, так либонь чи не всі оце ті нові знайомости, яких переважно тримався Шевченко.
186 Тарновського Г. С. — Ред.
Штернберг, одначе, недовго перебував в Петербурзі; на превеликий жаль Тарасові, він поїхав був до Оренбурщини, і тоді саме Тарасові довелося перебути тяжкий недуг. Мені здається, що недугу його спричинив [ся] недуг Брюллова, звісно, мимо найменшої волі і бажання останнього. Брюллов побрався був з донею якогось Тима (Тімма В. Ф. — Ред.), німкенею-красунею. Шевченко не переставав бувати у Брюллових; пані Брюллова вітала його приязно; грала з ним в "гальберцвельф"; вона добре грала на роялі і співала; а Тарас загарливо любив пісню і музику. Одначе не довго Брюллов був жонатим. Через місяць, чи що, жінка його, пішовши звечора до своїх приятелів Заурвайдів, не вернулася вже до чоловіка. Брюллов з того горя на другий день тяжко занедужав і нездужав цілих два тижні. Увесь той час Шевченко не відходив від його. Стомився він фізично, піклуючись біля хворого, але ще більш стомився душею і серцем. Як несподівана розлука супругів, так і добуток з неї — недуг Брюллова, не могли не збентежити до самого дна благородну душу і чутке, перейнятливе серце Тараса: увесь його /97/ організм моральний страждав стражданнями свого благородного добродія і великого учителя-товариша. Ледві Брюллов почав одужувати, як занепав Шевченко. Приятель його художник Пономарьов перевів його, недужого, з дома Арсена 187 до себе на кватиру в Академію художеств.
187 Аренса Г. І. — Ред.
Невідомо, чи довго хорував Тарас і чи довго жив з Пономарьовим. Можна гадати, що недуг протягся доволі довго. Після недугу стався один случай, про який варто згадати. Поруч з майстернею Пономарьова була майстерня і кватира другого художника, Петра Степановича Петровського, теж Тарасового приятеля і возлюбленника Брюллова. Тоді саме Петровський малював картину "Агар в пустелі". За оцю картину Академія коштом скарбовим вирядила Петровського потім до Італії. Там він і поліг. У Шевченка лишився він довіку в найсимпатичнішій пам’яті. Трохи чи не через 20 років після приятельського життя в Академії, Тарас р. 1857 зустрів в Нижньому Новгороді далекого кревняка Петровського, Кудлая, і вельми радів, розмовляючи з ним про свого приятеля: "Багато-пребагато; — каже він, — ожило з тієї розмови в моєму серці про прекрасні дні минулого", — себто про ті дні, коли він перебував в Академії з Петровським. Дак на оту картину, як малював її Петровський, ходили дивитися Шевченко і Пономарьов. Раз якось Петровський почав жалкувати, що не спроможеться розжитися на такого здорового птаха, щоб з його змалювати крила янголові. Товариші слухали, жалкували, вболівали йому, але ради й самі неспроможні були дати, бо і в самих вітер ходив по кишенях; сиділи вони просто голодні, без хліба, грошей — хоч би тобі копійчина єдина, а кредиту й того менш. Петровський кличе їх до своєї нені старенької на Піски (частина Петербурга, немовби передмістя) на обід. Чому б і не так! Чому б голодним парубкам і не пообідати; так же Піски від Академії вельми далеко, підеш та й спізнишся на лекцію до класи. Лекція починалася о 5-й годині: і боязко, і ніяково пропустити її. Хоч як там грало в животі, а проте Шевченко і Пономарьов не здалися; дали перевагу науці, подякували за обід, та й годі. Петровський пішов сам. Неня дала йому карбованця, щоб купив гусака, з якого б списав крила янголові. Вернувся Петровський і ситим, і веселим та й похвалився своїм товаришам про того карбованця. Тарас ту ж мить моргнув на Пономарьова, щоб придержав руки Петровському, а сам до його в кишеню, вхопив того карбованця, /98/ да тоді з Пономарьовим бігцем. Петровський за ними, благає вернути гроші. Де там! Зголоднілі товариші прибігли до "Риму" і проїли гроші Петровського. А як же буде з птахом? Горопашний Петровський сумує. Увечері сидять вони у майстерні Пономарьова; останній журиться про Петровського.
— Чого ти, дурню, журишся! — зареготався Тарас. — Ось ну лишень ходімо на полювання; так зараз і дамо ради Петровському.
— Яким се чином?
— Тоді бачитимеш... ходім.
Скоро вийшли на академічний двір, тут, бачать, зграя гусей. Гуси були власність помічника поліцмайстра з Академії Соколова. Шевченко накинув одного гусака плащем своїм; вхопив його під паху, стис йому дзюба, щоб не кричав; та навзаводи до кватири Петровського. Петровського нема в господі; кватира на замку. Треба було Пономарьову і Шевченкові нести того гусака до себе, затуляти йому дзюба, щоб не кричав, але й уважати, щоб не задушився. Скоро вернувся Петровський, вони зараз до дверей його, прочинили і нишком пустили туди гусака. Гусак загегав, Петровський не стямився... Небавом все вияснилося і він намалював крила янголові, а тоді сторож-москаль зарізав гусака і зварив з його молодим жартунам юшку. Небавом Шевченко розжився на гроші і заплатив за того гусака. Брюллов, довідавшись про сей жарт, чимало сміявся 188.
III
Після недугу Шевченко перебрався на кватиру в д[омі] булочника Даннеберга в 9-й лінії Васильєвського острова. Що се була за кватира, про те повідав нам сам Шевченко: "Світличка, казав би, з меблями, так се була б неправда. Вдовж передньої стіни над робочим столом висіло дві полиці: на верхній стояли статуетки і коники барона Клодта, а нижня без ладу була завалена книжками. В світличці — єдине вікно, та й те напівзакрите. На стіні проти вікна порозвішувані виліплені з алебастру слідки ніг і рук, а поміж них маска Лаокоона із знаменитої натурщиці Фортунати" 189.
188 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 591.
189 Поэмы и повести. — С. 468 — [469]. /99/
Не скажу я, чи в цій самій кватирі жив Шевченко і тоді, як ходив до його на сеанси дідич Петро Мартос. Останній про Тарасову тодішню кватиру повідає, що вона була недалеко від Академії, але "під небесами", себто вельми високо; б.уло дві світлички: прихожа зовсім порожня, а друга, з вікном круглястим, така маленька, що ледві містилося ліжко; та щось таке ніби стіл; на сьому столі були порозкидані без ладу малярські пристрої та шматки паперу. Стояв ще мольберт да покалічений дзиглик. Кватира не визначалася з охайності; скрізь лежав товстим шаром пил; по підлозі валялися шматки паперу. По стінах стояли рами з натягненим полотном. На декотрих з них були розпочаті патрети і малюнки" 190. Мені здається, що се та сама кватира, різниця між ними невелика. Мартос бував у Шевченка на сам кінець р. 1839, коли вже вернувся і кватирував з ним Штернберг. Останнього в степах киргизьких постиг такий недуг, що він мусив покинути Оренбурщину і вернутися до Петербурга. Вернувся він просто на кватиру до Шевченка 16 грудня і кватирував з ним до весни р. 1840. Тоді з Шевченком жив убогий молодий поляк студент Демський. Вечером Демський вчив Шевченка мови французької. Поспіх в науці, мабуть, йшов добре; бо під час, коли вернувся Штернберг, Шевченко з Демським перекладали Польдекокового "Брата Якова". Коли потім Демський помер, французькі книжки його перейшли до Тараса 191.
190 Вестник Юго-Западной и Западной России. — 1863. — Кн. X. — С. 32.
191 Кобзар. — Т. III (Художник). — С. 54, 59, 88.
По приїзді Штернберга Демський перебрався на другу кватиру.
Жили вони убого, грошей браковало.
Зимою в Петербурзі дні незвичайно малі, просто, як справедливо писав потім Шевченко до Квітки, "ні день, ні ніч, а так, чортзна-що таке; прокинешся рано, тільки що заходишся малювати, дивися, вже й ніч. Тільки пензлі миєш, більш нічого". Одно слово, без світла не багацько встигнеш зробити за день! Коли без світла, напр[иклад], у грудні можна обійтися з 10 до 2 години дня, то се ще й добре.