І він її зробив. Но не встиг запустить, бо не зміг винайти швидко достойного її пального. А тут, у цей час, уже радянські танки підступилися під Портстдам, де була ракетна база – і той Фон Браун давай бігти з нею швидко до американської зони й кричать: "Що ж ви робите? Це ж ви спите, а комуністи – ні, ви ж, тупі янкі, навіть не розумієте, що таке ракета. Так заберіть її разом зі мною, доки не пізно, бо комуняки як заберуть, то вам тоді всім пізно буде з вашим Нью‑Йорком.
Ті давай думать і сображать, що воно й до чого, а як утямили, яка біда була надвисла над їхьньою столицьою Нью‑Йорком, то перелякалися дуже й за це заарештували Фон Брауна і його страшні усі іздєлія разом із його страшними колегами.
І от коли туди вступають радянські війська, то шо вони бачуть: жодної ракети. Тіки купи запчастин, які американьці погребували брати, бо вони були на метричній різьбі, а ву а в мериканьців, як відомо, різьба дюймова.
І от наші бачуть, що бачити їм тут нічого – пусто, лише ошмьотки‑обламки, й давай думать, що б це все значило? Доки хтось не згадав, що в тюрязі разом із Туполівим сидить хто? Да той же само ізобрітатіль ракет типу "катюша", якими ми всю війну виграли, по фамілії Сірьгій Корольов – і давай його бистрінько розконвоїрувать, і везти в Портсдам, щоби він їм усе пояснив.
Розповідає Сергій Корольов:
– Прибули ми туди на світанку, але незважаючи на це, нічого не побачили, почавши при цьому длубатись у незрозумілих запчастинах, я зрозумів, що ми маємо справу з незрозумілим типом ракет, які літають не на пороху, як їм положено. А на чому? Побачивши різних багато труб, я прийшов до висновку, що літають вони на жидкості. Тоді ми швиденько оконвоїрували тих німецьких вчених‑ракетьчиків, які не польстилися на запад і не предали родіну (як тіпа то, що зробив Фон Браун із кучкою прихлібатілів), а чесно потрапили в ГУЛАГ, мною попередньо освобождьонний од себе. Ми їх розконвоїрували з лісоповалу.
Получені запчастини з підконвойним персоналом переправили в село Капустяний Яр, де при помощі їх возсоздали ракети. І получилося що? Та справжнісінькі тобі "Фав‑два", які й стали первими отєчиствиними ракетами тіпа жидкосно‑іріктівних. Такі вдачні, що ми їми воювали Корею, Кубу, Їгипит, В'їтнам, і які по праву ще й досі возяться на параді в Красній площі, лише перекрашені ні в кубікі, як були, а в настоящий зільоний їхній цьвєт.
А тим часом у Харькові трапляється скандал, бо один студент‑тритьокурсник авіаінстітута не може захистить курсову роботу. Про що ця вона? Студент (фамілію його розкривать ніззя, бо вона теж українська) узяв і винайшов паливо для літаків великого тіпа. Ну, професорі беруть те паливо, заливають ув простий літак, а він не литить. "Бо для мойого палива потрібні більші камери згорання!" – плаче, бідкається, доказує студент. "А де ж ми для тебе возьмимо такі виликі двигуни, як їх ще в природі не сущиствує? Сідай, два".
Про цей скандал узнав своїми путями Корольов (а він зорко слідив за всим, шо було в Україні харошого) і каже тим професорям: "Ви казли, тут треба б було подумать, що такі великі камери згорання, відсутні в літаків, є – де? Та да ж, в ракетах, казли!"
Розповідає Сергій Корольов:
– Я без труда поняв, що винайшов цей простий український хлопчина, не підозрівая навіть того, що зробив переворот в історії освоєння космонавтики, і йому – зарахували переекзаменовку. Так, що після цього я долождив ЦиКа: "Ми маємо реальний шанс запустить людину в Космос, і це нам не обійдиться ні копійки дєнєг". "А як ви собі це придставляєте?" – питається ЦиКа. "Дуже просто, – відповідаю я. – Биримо оберемок наших вітчизняних "Фав‑два", зв'язуємо їх докупи для надьождності і для увіліченія мощі, заливаємо туди крупнодюзного нашого ноу‑хаваного палива – і паєхалі!"
Що було зроблено. І так мір узнав Юрія Гагаріна.
Но і американці, відімо, дивилися це з тілівізоря, взнали і дуже всполошилися. Так, що їхній білий дом став де‑білим. І давай швидесенько споряджати астронавтів у політ на Місяць. І все в них для цього є: і оберемок ракет болії мощного тіпа аж "Фау‑3" є, і астронавти є. Мало того, вони викрали в нас усі разщоти, зроблені Шаґрій‑Кондратюком, тім болі, що вони ще тоді були не охранялися. Ну кому прийде в голову охранять научну фантастіку? Який Місяць? Коли в нас тоді самальоти ледве над Кобиляками літали й чудом не падали, це було в 1925 году, коли Кондратюк‑Шаґрій вийшов із першої своєї в ЧеКа одсидки, що з переляку воплотив свої викладки про польоти на Місяць у брошурці, собствинолічно видрукованої за лічні гроші, зароботані на зоні. Так що американці все мають. Но не мають вони палива ні грами. Бо це тобі не німецькі бомби з Портсдама на Лондон кидать при поміщі "фау‑патронів", а великий Космос.
І от тоді Америка йде на нелюдський крок, вона тоді давай щосили своїми каналами дєлать у СРСР дворцовий переворот – щоби, скориставшися неразбіріхою во Кримлі, взять і внідрять туди свого агента по імені Поплавський. Прохання не плутати з нашим Поплавським, який є горний орьол Інститута культури. А болії страшний, – бо він внідряється сікрітарьом ЦиКа в відділ озброєння СРСР...
Розповідає Сергій Корольов:
– Він мені з першої нашої зустрічі дуже не сподобався. Так і суне свого носа туди‑сюди. Так і розпитує про таке‑сяке, що я про всяк випадок купив газету почав перед кожною зустріччю з їм просто брать закривать свого робочого стола нею. Отак розгорну, наче читаю її, й накрию – щоби документи, які там розкладені в суворому робочому порядку для зручності, не міг ніхто сторонній побачить. Й уся Америка жде, ракета їхня стоїть на старті, Фон Браун чекає, касманавти всірьодки не дождуться, а діло не рухається з місця. І от знову і знову цей Поплавський приїздить із ЦиКа в Байконур із провєркою і починає носа свого довго туди совати. І бачить ним на столі в мене закриту газетку.
"Ой, та це ж свіжа "Правда", ой, інтересно, а що в ній нового", – починає говорити так і тягнути її зо стола, наче так собі подивицьця.
Я б'я його по пальцях, хапаю його за руку, но він встиг воврімя одсунути ізданіє й побачити там кутик, здавалося б, простої папірчини – але то був аркуш зі складною формулую на триста підісят знаків тіко в одному рядку, з яких складалося наше сикретне пальне. І побачив він тільки кінець її С3Н5, тобто чотири які хімічні знаки – але передавши й це в ЦРУ, він завдав страшного удару. Бо там, застосувавши нововигадані для цього комп'ютері, за останньою ланкою легко відновили й усі недостающі двісті сорок шість знаків формули.
І от я взнаю (хоч це й не в Харькові, а в США), що там уже потрошку гонять паливо нового тіпа й потроху заливають ув баки оберемка зв'язаних ракет "Фав‑три"...
Звідкіля я це взнаю? Мене викликають в ЦиКа і ставлять там на ковьор, і починають ковиряти очі, що американьці нас, бач, випередять, якщо полетять на Місяць, а ми – ні, і що можна зробити для того, щоб ми їх і по дорозі на Місяць перегнали?
"По‑перше, – нарешті кажу я їм ув очі, – реабілітірувать мене. Видать наконєц міні паспорт, щоб я не був наконєц безпаспортним зеком. І міг легко і вільно ізобрітать на благо страни". "Ну, це ти загнув, – кажуть. – Опит доказує, що осуждьонні лучче трудяться, ніж вольнонайомні. Оно навіть у вільній страні США найкраще трудиться хто? Взятий под заключеніє аристократ фашизму Фон Браун".
І тут я починаю бачить, що розмовляє зі мною вже не Хрущов (теж українець), а нікому не відомий якийсь Брєжнєв (теж українець)! Де те колишнє, безкінечно миле лисе лице? Замість його було інше, з суворими бровами. Но я не розгубився.
"Но я людина, – кажу, – я хочу відчути себе хоч раз вільною, з'їздити на Вкраїну. Побачить рідний Житомир, рідну річку Тетерів, хоч раз рідну кручу, з якої я совершив перший в жизні свій польот..." "Отказать, – був отвєт. – Роз'їздишся ти, ага, з розгону, тут американьці вже баки на Місяць заливають. Тут нада засучать рукава й бистрінько щось дєлать для Родіни, щоб вона не позорилась".
Сказав би я їм... Хто і як позорить Родіну, коли за спиною Брєжнєва стоїть секретар політбюро ЦиКа товаріщ Поплавський і хижо шкірить до мене зуби. Да, в світі, де космічні двигуни ізобрітають Кібальчичі, сидя в камірі смертників, тут поспориш.
Так, що я вирішив на цей раз не спорить. А кажу: "Значить так, як ви мене не реабілітіруєте негайно, то Місяця вам не бачить, як своїх вух".
Бо моє терпіння стало таке маленьке вже, як клапоть лоскутика, що навіть і з нього почало вменьшацця. А вони сьміюцьця всі так мені в лице, особинно Брежнєв, особино Поплавський, який і каже: "І ти, лагерная пиль, нам будеш условія ставить? Ти, нічтожество, що ти можеш протівопоставить нашій мощі? Шо ти, козяточка, можеш, аби ми не примусили тебе силой служить нам всім і не домогтися нужного результата?"
"Можу", – твердо сказав я.
Сказав і помер.
З Катькою
Видалися бураки нечуваного врожаю.
– Бо це вже по війні вся вибухівка перейшла в ґрунт нітратами й хорошенько удобрила, – міркувала контора.
І така радість – нашому колгоспові зі столиці було нарешті дозволено компенсувать ними недолік здачі зернових.
Але тут постало питання: а хто супроводить урожай до місця його державного сосрєдоточенія?
– А вредітєлі, а шпіони? – турбуються обліковці.
Вони ж не скажуть: "а інструкції"? Які страшніші за шпіонив.
Отак як ми з Катькою не впиралися, на загальних відкритих зборах нас урочисто обрали супроводжувати.
– А чого це – ми?
– А шо, ви щитаєте що краще взрослі робочі руки од труда одривать? – смішно засміялась завклубша до провіряющого; коли він приїздив, то вона завішувала вікно Красного уголка Червоним перехідним прапором із подвійного шовку, іще прикривалась гучно включеним радіом. – Ми стіко вам уділяли воспитанія, а ви? Гламне, це воврімя груз доставить, от про що гламне думать.
– Ми, – кажуть збори, – ми груз і виростили, ми доглянули, ми погрузили, а тепер, – кажуть, – і ви хоч якихось рук докладіть. Нада ж уважать чужий труд. Да! Бо ми вас виростили, вас доглянули, – мовляв кажуть, – а з вас, товщих, і так одна обуза.
– Вобщім, як то кажуть: под салютом всіх вождєй! – усміхнувся комірник.
Можна подумать, шо й нас на ці бураки не ганяли.
– А як нас ізнасілують? – плаче Катька.
– Он чого ви захотіли, ви сначала підростіть, а потім уже й насілуйтесь.
Усі збори на нас дивляться.
– Нада довірять людям, – каже бригадір і не всміхається.
Тут бухгалтери:
– Ось вам документи особої державної секретності, підпишете всі акти, накладні й і в целостності доставите назад.