Марія Савівна вистрелила в червоноармійця поглядом, що в ньому невідомо чого більше – переляку, чи люті.
На обличчі червоноармійця здивовання. Здвигнув плечима, плюнув, зробився офіціяльний і почав підганяти пасажирів.
Знову пробіг аґент.
Інтеліґент якось уштовхнув дружину в вагон і вліз сам з допомогою тестя.
Паровіз смикнув. Поїзд рушив… Хустинки замаяли в повітрі.
Зворушливий спосіб близьких людей зробити себе видимими один одному якнайдовший час… Звичайно роблять так: махають хустинкою 1/2 хвилини, повертаються й ідуть додому або на своє місце в вагоні. – Отак багато зворушливих і чудових звичаїв пережили самі себе: вживати їх або ніколи, або шкідливо. Рукостискання, приміром, передає заразу… Крім того – не плюйте, бажаючи висловити незадоволення, не кашляйте, бажаючи звернути на себе увагу, не здіймайте на холоді капелюха, бажаючи привітати милу даму, коли ви лисі. Ввічливість та уважність до дам лисих – річ обмежена… Проте, хоч це й корисні вказівки, але, здається, не на тему…
Чистилище
Прикордонна варта перевіряє майно Інтеліґента. Корзини й вузли розв'язані.
Інтеліґент метушиться, виявляє аж надто всіляку покірність. Один з аґентів лічить білизну. Відрахував 12 штук, запитав через плече у старшого, чи правильно. Старший хитнув головою.
Аґент відкладає у бік решту білизни. Переконливо і багатословно щось пояснює Інтеліґентові. Той енерґійно погоджується, робить радісно готовну усмішку. Але словоохочому аґентові мало. Він знову звертається до старшого.
Той неохоче виймає з кишені потертого папірця.
Аґент говорить швиденько й ласкаво, показує папірця Інтеліґентові. Це – "Інструкція огляду вантажа тих, що виїздять за межі РСФРР".
Аґент пояснює.
Інтеліґент енерґійно погоджується…
Дружина Інтеліґента стоїть осторонь. На лиці – стримана тривога. Речей теж дуже жаль…
Другий аґент, простуватий сільський хлопець, витяг з кошика і тримає двома пальцями ніжно мережане дессу. Розглядає уважно й здивовано. Запитливо глянув на старшого.
Старший посміхнувся, пояснює.
Словоохочий аґент теж весело посміхається і теж пояснює з усіма подробицями.
Другий аґент ніяково усміхається.
Обличчя Марії Савівни – обурене, шоковане…
Жах! Вона наче на собі самій відчуває дотик брудних пальців оцього хлопця, цього звіра… Яке знущання!.. Вона викине геть це дессу!.. А проте, не викине…
Другий аґент, засоромлений, вкладає дессу назад в кошик і даремне намагається пригладити його долонею…
Останні страхіття
По шосе йдуть Інтеліґент з дружиною, навантажені понад силу. За кілька кроків попереду – другий аґент. Жінці Інтеліґента особливо незручно через собачку.
Аґент кілька разів оглядається. Допомогти цим буржуям, чи ні? Поправив на плечі ґвинтівку, підійшов до жінки Інтеліґента і мовчки взявся за найбільший клунок. Марія Савівна перелякана – але віддала. Дивиться недовірливо, з острахом. Аґент кинув клунок на плече і пішов далі.
Жінка Інтеліґентова йде зараз майже порожнем. Вільною рукою притискує до грудей болонку. Час від часу поглядає на аґента, що йде трохи зігнувшися, під тягаром її клунка. Інтеліґент ледве лізе, перевантажений майном…
Ми, люди, надзвичайно рідко здатні усвідомити своє щастя. Мій герой і його дружина роблять останні кроки на більшовицькій землі, але тисячі дрібниць, оформлених у кошики, клунки, болонку й картонки – пригноблють їх, впливаючи безпосередньо на сприймання… Скиньте з плеч ваші кошики й клунки, дорогий читачу! Всі люди, а значить і ви, завжди кудинебудь ідуть. Ми ніколи нікуди не доходимо, крім смерти, бо досягнення – це зупинка, припинення руху, а це й є смерть. Але ми раз-у-раз робимо останні кроки перед брамою раю… Киньте ваші кошики й клунки. Кожен крок – єдиний, кожен крок – досягнення, кожен крок – радість. І кожен крок мусить бути легкий. Киньте ваші кошики й клунки і не думайте, що це – не на тему.
Біля брами раю
На тому ж шосе рогатка. Біля рогатки натовп утікачів. Натовп увесь інтеліґентський, хоч і одягнений дуже скромно.
У всіх клунки, кошики. Всі збентежені. У всіх жагуче прагнення – на той бік рогатки. Товчуться, штовхаються. На обличчях страждання, злість, лють. Скандалів нема лише тому, що згадане прагнення пересилює всі емоції.
Це не натовп грішних душ, що благають впустити їх у рай: вони ні в чім себе не почувають винними. Навпаки, скорше вони святі, пророки, що їм "нєсть мєста в своєм отечествє"… Хіба не пророкували вони загибелі Великої Росії? Хіба вони збрехали? Де Єдина Недєліма? Тож то й воно… Горе нам! Як говорила мені одна бабуня, розбиваючи вщент мою арґументацію: "Раніш ви могли сказати: я руський, я українець, а тепер – я есересерський, я уесереринець…". І справді ж бо, дорогий читачу…
Янголи, що охороняють вхід
З другого боку рогатки, перед бар'єром, що мало не ламається від натиску, ходять два німецькі солдати в сталевих шоломах.
За бар'єром – обличчя, руки, очі, роти… Все це виявляє пекуче змагання – єдиний крок, по цей бік бар'єру. Молоді, старі, мужчини, женщини – жестикулюють, кричать, благають, лементують. Багато хто розмахує документами.
Солдати байдуже ходять уздовж бар'єра.
Інтеліґент, перехилившися через бар'єр, розмахує якимись папірцями, щось кричить несамовито.
Солдат кинувся до нього, замахнувшися ручною ґранатою.
Фізіономія солдатова широко роззявила рота. Реве:
"Zuruck!"
Інтеліґент відскочив. Обличчя обурене.
Проте річ природна. Адже для представника культурної нації в мойому герої, що стоїть на більшовицькій землі, є щось таке, – не знаю, як сказати, – щось таке від бидла, чи що…
Інтеліґент оглянувся у всі боки і, побачивши, що експансивний солдат кинувся в інший бік, приймає змовницький вигляд і починає розмову на миґах з другим солдатом. Другий солдат – флегматик і жадної участи в подіях не бере. Солдат флегматично підходить.
Інтеліґент пошепки переконливо балакає з ним. Пхнув йому щось у руку. Солдат флегматично вислухав, флегматично подивився собі в долоню і флегматичним жестом дозволив Інтеліґентові пролізти під бар'єр.
"Любви все возрасты покорны", як то кажуть… А проте – це я помилився… "Люди разных каст и стран"… – ось! У Інтеліґента в опері була своя льожа. Звідти, – не тільки наука, але й мистецтво скорочує нам шляхи швидко минущого життя. Навіть опера. Про літературу й говорити не доводиться. Візьміть хоч би цей роман… Отже, читайте, дорогий читачу, – витягайте, скорочуйте досвід і не ходіть до опери.
Інтеліґент швидко, майже бігом, іде по шосе від рогатки. В натовпі за бар'єром – вибух обурення. Крики, бурхливі рухи.
Одність партії І. І. порушена! Порушив її мій герой. Мені сумно визнавати це, але, вважаючи безсторонність за свою найвищу чесноту, я мушу констатувати таку прикру істину… Організація виявила себе не досить міцною… Вибачте, я забув, що організації ця партія зовсім не мала…
Експансивний солдат швидко бере ґвинтівку на руку й кидається за Інтеліґентом…
"Halt! Zuruck!"
Флегматичний солдат спостерігає події з непорушною байдужістю.
Інтеліґент обернувся, завмер. Солдат біжить до нього з ґвинтівкою на руці. До ґвинтівки припасований ніж-багнет.
Інтеліґент присідає. Солдат зупинився. Лезо багнета на кілька сантиметрів від грудей Інтеліґента.
Фізіономія солдата люто спокійна. Павза. Солдат з тим самим виразом обличчя робить легкий рух ґвинтівкою.
Інтеліґент здригує.
Знову павза.
Солдат робить багнетом більш нетерплячий рух.
Інтеліґент замигав очима, простягає тремтячу руку з документами.
Солдат робить неґативний рух ґвинтівкою. Обличчя лютіє ще більш.
Інтеліґент розгублений. Дрижить.
Солдат з лютим обличчям підморгує.
Інтеліґент догадався. Метушливо поліз десь далеко.
Солдат, тримаючи ґвинтівку одною рукою, другу простяг уперед.
Одержав. Заховав у кишеню. Поставив ґвинтівку на землю. Взяв документи. Передивився їх, абсолютно нічого не розуміючи. Повернув документи і, не глянувши на Інтеліґента, пішов назад до бар'єру.
Інтеліґент швидко йде в протилежний бік…
Завжди у культурних людей знайдеться спільна мова…
Ключар раю
Цілком кам'яний німецький майор. Очі з білими віями моргають з правильністю маятника…
Перед столом майора стоїть Інтеліґент і говорить. Говорить багато й швидко. Чи то переконує, чи то душу виливає.
Кам'яний майор вимовляє одно слово.
Інтеліґент показує одного пальця.
Майор вимовляє два слова.
Інтеліґент робить жест спростовання,
На шосе – маленька купка маленьких речей…
Кам'яний майор вимовляє одне слово.
"1000".
Інтеліґент ладно лізе в кишеню і кладе на стіл "думку". Майор подивився на кредитку, потім знов перед себе. Вимовляє одне слово:
"Золотом".
Зверніть увагу на раціоналізованість. Мінімум зусиль, максимум досягнень…
Інтеліґент одразу впадає в одчай. Сплеснув долонями, знову швидко заговорив.
На жаль, не можу визнати поведінку мого героя за раціоналізовану… Виправдати його можна хіба лише наявністю в ньому безперечного ораторського таланту, що яскраво виявився у попередній частині. А талантові властиво розраховувати на свої сили…
Кам'яний майор сидить, як кам'яний. Тільки моргає білими віями з правильністю маятника.
Інтеліґент замовчав. Пожував пересохлими губами. Обличчя мученика. Розпачливо лізе десь дуже далеко, виймає невеличкого мішечка. Безцеремонно сідає біля столу і починає лічити гроші.
Кам'яний майор сидить, як кам'яний.
Інтеліґент скінчив, подивився серйозно на майора і вимовив два слова:
"860".
Вже раціоналізація! Культурній людині легко прищепити культурні принципи…
Майор говорить одне слово:
"1000".
Інтеліґент мовчки, сердито розвів руками.
Майор посидів ще з хвилину непорушно. Потім акуратно зібрав гроші, склав їх стовпчиками в шухлядку столу. Запер. Заховав ключ. Все це – дуже методично. Скінчивши – разом ожив. Люб'язно вищирив зуби, заметушився, заговорив, натиснув на дзвінок…
І ще раз скажу – хай живе культура! Спільна мова, солідарність – хіба щось подібне є по той бік бар'єру?..
В дверях витягся унтер-офіцер.
Майор дає наказ. Обернувся до Інтеліґента, ввічливо всміхається, встає, проводить до дверей.
Товариші читачі (особливо інтеліґентні), – не обвинувачуйте мене в злісних наклепах. Слово чесне – не брешу. Ви давно маєте можливість пересвідчитися, що я завжди суворо додержуюся художньої правди…
До рогатки з німецького боку йдуть Інтеліґент та унтер-офіцер… За ними військова тачанка…
Інтеліґент підходить до дружини, обоє навантажуються речами й поспішають до рогатки.
Після кількох безнадійних спроб пробитися крізь натовп Інтеліґент підводиться й кричить через голови.
Унтер-офіцер дає наказ солдатам.