розповідей різних персонажів твору читач довідується про долю батьків Кармалюка, родини Явтуха, колишньої кріпачки Уляни, про катування селян у маєтках Янчевського, Хойнацького, Фінгера та інших панів. "Не було того дня в садибі Хойнацького, щоб когось не шмагали на стайні. Доротея завжди сама була присутня при таких екзекуціях, суворо пильнуючи того, щоб конюхи частіше міняли лозу та шмагали щосили; ні жінок, ні дітей не минала ця кара. Доротея власноручно періщила дівчат по щоках. Вона не тільки всю челядь била, вона не соромилась бити по обличчю й найкволіших, найповажніших людей". За визначенням Кармалюка, "після такого життя і пекло раєм здається". На здирства, непосильну панщину і знущання кріпаки не раз скаржились Кармалюкові і просили захисту.
Грабують кріпаків і знущаються з них не тільки окремі пани. Судова комісія теж катує й грабує кріпаків, забираючи в них "і сало, й пряжу, й полотна, й верети, й намисто, й курей". Вона дере хабарі навіть з панів (наприклад, з Хойнацького), а кріпаків заарештовує сотнями, кидаючи їх у в’язниці й засилаючи на Сибір. Найбільше тут відзначається Янчевський — живе і яскраве втілення панської жорстокості і свавілля. Не менше рельєфні в романі образи панів Піглов-ського, Хойнацького, Доротеї, Фінгера, Сливинського, Бойка, Рудковського. Це запеклі кріпосники, сповнені презирства до народу; вони вважають його хлопами, бидлом і поводяться з людьми, як. з рабами. Все це разом створює широку правдиву картину народного життя, вмотивовує і підкреслює закономірність народної боротьби проти панства і соціальної нерівності — боротьби Кармалюка.
Характерною рисою історичних романів М. Старицького, отже і роману "Розбійник Кармелюк", є майстерне поєднання показу народного визвольного руху з обставинами особистого життя, настроями і переживаниями нр тільки головних, а часто й другорядних персонажів
твору, з поглибленим психологічним аналізом. Завдяки цьому образи романів М. Старицького виступають перед нами живими, пластичними й повнокровними.
• Письменник пов’язує дію роману, долю і взаємини персонажів твору із загальноісторичними подіями того часу. Так на початку твору розповідається про похід Наполеона в Росію і в зв’язку з цим про надії польського панства на відновлення Польщі в межах 1772 р., а після розгрому французької армії — надії селянства, що "цар відбере нас від панів і дасть волю": Пізніше говориться про польське повстання 1830—1831 рр. і намагання Розалії зробити Кармалюка учасником цього повстання і навіть одним з йоґо керівників. Наприкінці роману, ще згадуються "інвентарні правила" 1847—1848 рр., що нібито [ірипинили панську сваволю і тим усунули привід для— селянських виступів. Цей явний анахронізм був потрібний^ Старицькому лише для "благополучного" завершення, з огляду на цензуру, соціального конфлікту, зображеного в романі.
У деяких сучасних розвідках і критичних статтях про творчість М. Старицького знаходимо закиди, що письменник відступив від реалізму, навіть виявив "національну обмеженість", показавши в романі "Розбійник Кармелюк" боротьбу кріпаків-українців тільки проти польських панів. Закид серйозний, але цілком безпідставний: адже в романі говориться не про Лівобережну, а про Правобережну Україну, де в часи Кармалюка на Поділлі було тільки польське панство. Так наприклад, на згаданому вже з’їзді .подільського дворянства 1862 р. з 232 депутатів поляків було 224, їм, певно, належали ще 95 го-' лосів, переданих за уповноваженням іншими дворянами, звичайно, поляками.
Крім того, попередня творчість М. Старицького ие дає права на такі закиди. Адже ще в 1870-х рр. він писав, що український народ "зробився кріпаками у своєї старшини-панів" і "незлічимі роки" "робив сутужно під ярмом" ("Нема правди"). Та навіть один образ українського пана Свічки в романі "Останні орли" не дає права на такі висновки. У повісті "Розсудили" та. написаній за нею драмі "У темряві" показано боротьбу сільської голоти проти своїх же сільських багатіїв. Та й в романі "Розбійник Кармелюк" відображена не національна, а соціальна боротьба: на панів нападають не тому, що вони поляки, а тому, що катують і грабують народ.
Роман "Розбійник Кармелюк" М. Старицький написав і опублікував російською мовою, хоч є відомості, що почав був писати його українською. Пишучи твір з українського життя для російського читача, письменник часто ніби забував цро це, і тому не тільки в мові дійових осіб, але й в авторській мові зустрічаємо чимало українізмів, іноді з паралельним перекладом на російську мову. Проте для мовної характеристики персонажів Старицький використовує не тільки українізми. Дмитро — солдат-утікач, довгенько був в армії, і в його мові
рясніють слова з військової лексики. Хоздодат — бурсак, і письменник насичує його мову слов’янізмами і специфічними церковнослов’янськими зворотами. Але обидва вони, пробувши довший час в іншому середовищі, поступово звільняються цих мовних особливостей. Пан Яи-чевський, відповідно характеристики Ролле, любить пустопорожню балаканину. Індивідуалізована мова й ряду інших персонажів, зокрема в мові панів е чимало полонізмів. Широко використано в романі прислів’я та приказки — їх кілька десятків: українських, російських, латинських, французьких — в залежності від того, хто їх вживає. Яскраві також портретні характеристики, барвисті пейзажі.
Свій роман М. Старицький назвав "Розбійник Кармелюк", але авторська характеристика героя, весь зміст роману доводять цілком протилежне. Старицький бачив у Кармалюкові не розбійника, а захисника народу від дикої необмеженої панської сваволі. Отже, назва твору була своєрідною антитезою до тодішньої офіційної характеристики Кармалюка. Крім того, назва "розбійник" і різні пригоди та любовні історії маскували соціальний зміст роману.
Романом "Розбійник Кармелюк" М. Старицький завершив свою прозову художню спадщину — це останній історичний твір письменника, ї хоча він не такий багатий на історичні факти, як попередні романи (М. Старицького, зокрема його трилогія "Богдан Хмельницький", проте яскраві образи роману,, докладні характеристики персонажів твору, міцний, добре побудований сюжет забезпечили йому великий успіх в українського і російського читача. Саме завдяки останнім якостям, а також своєму ідейному змістові роман "Розбійник Кармелюк" Старицького зайняв визначне місце в творчому доробку письменника і належить до кращих творів української дожовтневої літератури.
Віталій Олійник
Роман "Розбійник Кармелюк" опубліковано 1903 р, окремими фейлетонами в газеті "Московский листок" .(№№ 2-361). З-поміж усіх романів письменника, навіть з-поміж усієї його прози, цей ро-май став широко відомий читачам уже з 1908 р., коли він вийшов у Москві окремою книжкою. За цим виданням його було перекладено на українську мову і під назвою "Розбійник Кармелюк" видано у Львові двома томами: перший (розділи І—XLVIII) — 1909 р. і другий—1910 р.
Нове видання роману "Розбійник Кармелюк" в 4-х томиках з ілюстраціями вийшло 1927 р. в Чернівцях (на частині тиражу — Львів), але ні рік видання, ні прізвище перекладача не названі. Мабуть, це був не новий переклад, а відредаговане, головним чином у стилістичному відношенні, перевидання першого перекладу 1909— 1910 рр. Того ж таки 1927 р. в київському видавництві "Сяйво" вийшов новий переклад роману під назвою "Кармакюк", з коротенькою передмовою Л. Петренка (6. Плужника), а І928 р.—повторне видання вже без передмови. Прізвище перекладача в цих виданнях* тещ не назване, але переклад, безперечно, налеяшть доньці й спів-авторці М. Старицького Л. Старицькій-Черняхівській. Вона трохи скоротила текст твору, водночас додала окремі розділи, цим почасти змінивши розвиток' сюжету, а також змінила ім’я Кармалюка з Янка (Івана,—* справжнього імені його М. Старицький не знав) на Устина. Отже, роман Старицького вийшов не тільки перекладеним на українську мову, але й до певної міри переробленим.
Наступні видання роману з’явилися в 1957 і 1958 рр. у видавниц^ тві ЦК ЛКСМУ "Молодь", яке двічі видало роман "Кармелюк" російською мовою за виданням 1908 р. На жаль, у цьому виданні з тексту випущено окремі слова і речення, навіть абзаци, ряд слів замінено іншими. Останнє видання роману "Розбійник Кармелюк" вийшло як шостий том "Творів у восьми томах" М. П. Старицького у видавництві "Дніпро" 1965 р. Нині український читач одержує цей роман у новому, найкращому й найточнішому з усіх попередніх, перекладі українською мовою. —
Написані розділи роману одразу надсилались до редакції газети "Московский листок", де вони незабаром друкувались. Старицький не мав можливості перечитати весь роман поспіль та остаточно відредагувати його, тому в ньому залишились деякі недогляди. Так* наприклад, Пігловський спочатку називається Францішком, а потім — Адамом, Хойнацький — Віцентієм і Валенцієм, Янчевський — Феліксом і Станіславом, Фінгер — Адамом і Стасем, фурман Янчевського — Олексою і Ониськом; Дмитро був учасником екзекуції над Янчевськкм, а з наступної сцени в "таборі виходить, що він там не був/У цьому перекладі розбіжності .в іменах усунено. '
1. Господар дому, пан Адам Пігловський...— Андрій-Йосип Микола
йович Пігловський (1734—1816), походив з шляхти Цехановсьжи го повіту, Мазовецького воєводства, у Польщі. Батько його був заторським ловчим, а дід Станіслав — освенцімським каштеляном. 1777 р. А. Пігловський продав братові Августу-Войцеху свою частку спадкового маєтку в Польщі. У 80-х рр. він був уже на Поділлі, де одружився з Розалією Раціборською. У січні 1791 р. він купив у подільського земського судді А. І. Орловського маєток — село Головчинці з Старим Майданом. Кріпакам у пана Пігловського жилося дуже важко, про що свідчать майже щорічні втечі кріпаків.
2. ".бронзові фігури Яна Собеського й королеви Бонни.— Ян Собесь-
кий —король польський (1674—1696), розгромив турецьке військо під Віднем (1683); королева Бонна Сфорца (1493—1557) т-/? друга жінка короля Сигізмунда І (1506—1548), славилась своєю красою, цікавилась державними справами, брала в них участь.
3. ...був вишитий одноголовий орел, котрий шматував труп ведме-
дя — Одноголовий орел — Польща, ведмідь — Росія.
4. .