ЗМІСТ
Пролог — "Продав брат сестру!"
І дія — "Зірваний рай"
II дія — "Потурчилась, побусурманилась"
III дія — "Материн присуд"
IV дія — "Єдина порада — смерть!"
ДІЙОВІ ЛЮДИ
Ганна з Богуслава — паніматка, вдова. Хоч і літня женщина, але енергічна, ще при здоров'ї.
Маруся Богуславка — її дочка; молода, м'якої, ніжної вдачі.
Степан — брат її; завзятий, запальний козарлюга.
Охрім Колій — осавул наказного; поштивий, підтоптаний.
Сохрон Мальований — отаман курінний; Марусин жених.
Леся Кушнірівна — подруга Марусі.
Катря — наймичка у паніматки Ганни.
Андрій Лобань,
Іван Карпенко — з козачої старшини, середніх літ.
Запорожець перший,
Запорожець другий — невольники.
Гірей [1] — мурза, а потім паша; Марусин чоловік. Красивий, палкий, поетичний.
Ахмет — старий євнух.
Іслам-бей — назорця над невольниками; молодий.
Хаїм — корчмар, жид.
Шляхтич перший і другий — багаті поляки-пани.
Панна перша й друга — вільні панянки, мешкають при корчмі.
Дід,
Баба Варка,
Парубок,
Дівчина — челядь у Ганни, вдови.
Дивіться також
- Михайло Старицький — Виклик ("Ніч яка, Господи, місячна...")
- Михайло Старицький — Монологи про кохання
- Михайло Старицький — Коли від ненатлої муки
- Ще 125 творів →
Діється в XVII віці.
Між першою і другою діями минає шість літ.
ПРОЛОГ
Середина великої корчми на границі Буджацького степу [2] з Польщею. На авансцені справа і зліва — по столу, під стінами лави. Вглибині в кутку — дві бочки здорових, при них стільчик з посудою, лівар і т. п.; в другім кутку теж стіл. Ближче — характерна, висока груба з великим коминком. По стінах і над дверима картини (козак верхи на бочці, козак Мамай [3] і др.). Справа від акторів ванькир. Ніч. Світло — старі шандали на столах, а коло стойки каганець.
ВИХІД І
Шляхтич перший (товстелезний), шляхтич другий (як бич), Охрім і другі сидять за столом направо (від акторів), п'ють і в кості грають; наліво — на широкій лаві, на килимі сидить мурза (красивий, молодий), коло його крутиться корчмар-жид (в стародавній ярмулці, пейсах і лапсардаках), дівчата-прислужниці, поубирані в польські, українські і навіть турецькі убори — розносять кубки, підливають вино. Музика стоїть коло бочок, близь вхідних дверей.
Хор
Нема в світі краще втіхи
Над вино й дівочі сміхи,
З ними рай і день і ніч,
З ними смуток лине пріч.
Гей, красуні любки,
Нам сповняйте кубки,
Щоб по вінця грало,
Щоб нас все кохало!
Гей, понурі і оспалі,
Не цурайтесь пляшки й кралі:
Бо без цих присмак, либонь,
В серці згасне вам вогонь.
Гей, красуні любки... і т. д.
Шляхтич перший. Гей, кохаймося! (Обніма панну.)
Всі. Гуляй!
П'ють.
Жид (одскакує од мурзи). Ой, веселе панство! Ой, слічне панство! А ви, панянки красні, наливайте всім меду, щоб келехи не вакували, щоб через вінця лилось... та й розважайте пишних гостей... Ой, щоб у мене антик, щоб корчму Хаїма всі знали!
Панна перша. Не турбуйсь, господарю! Не занудиться панство з нами!
Панна друга. Аби ми з ними не занудились!
Шляхтич другий. Ух, де там, моя кохана! (Крутить вуса.)
Панна перша (спирається на плече першого шляхтича). Ану, мій ясний пане, на моє щастя!
Шляхтич перший. На сині оченята? Гайда шість дукатів!
Голоси. Пан має! Виграв!!
Панна перша. Половина ж моя, бо моє щастя? (Обніма його.)
Шляхтич перший. Все твоє, моя цяцяна... (оддає гроші) і серце, і все... Ей, аж горить... треба залить... Сип меду!!
Панни. Кому, пишне панство, меду, кому венгжини?
Пани. Просимо краще цілунків!
Сміх.
Другі. Гей, панове, ставте, часу не гайте — золото слічне кишеню тисне! (Починають грати.)
Панни обсідають.
Дівчина (в турецькім уборі підносить мурзі питво). Найпишнішому променю сонця! (Кланяється.)
Мурза. Спасибі, квітко з Ай-Петрі!! [4] І ранішній східний вітрець був би щасливий обняти тебе.
Голоси. Два пеци! П'ять!
Охрім. Десять талярів битих! Ставте! Щасливі! Як потяг жида за паса, так і душа побігла до ляса!
Сміх.
Мурза (до жида). Маєш троянду з очима і з розумом.
Жид. Ой вей! Слово світозорого пана мене дурманить... У нас виборні красуні...
Мурза. Красунь моє око не бачить після тієї зорі, що променем своїх чар осяяла моє серце і отруїла... Такої краси не бачило сонце, хіба-но великий пророк може вбачати її під наметом едемських садків.
Жид. Ой-ой-ой! А де ж пробуває те чудо?
Мурза. В Богуславі... дочка їхнього муедзина... (Прикладає руку до чола і грудей.) Клянуся бородою пророка, нема такої перлини в синьому морі, нема такої на небі зорі!
Жид. Цц-цц-цц!! (Чухає за пейсом.) То світлий пан для того і коней там хоче куповати... ай вей, вей!! Хе-хе!! Але я сонцю красному раджу подивитись і у нашого панства коні... Ой коні, ой слічні коні!! Вогонь... Пекло!
Прислужниці потроху розходяться; за ними оддалі два шляхтичі.
Мурза. Можна подивитись і тут, коли твій язик був хоч на час у приязні з правдою.
Жид. Ой вей, не те що в приязні, а у шлюбі!
Мурза. Слова твої долітають до мого вуха...
ВИХІД ІІ
Два шляхтичі, змовляючись, виходять наперед.
Голоси. Гей, жиде!
Жид. Зараз, до послуги! (Біжить.)
Мурза. О аллах!.. О Магомет! Відбери у мене десять гурій на небі, та дай мені цю джаурку!!
Шляхтич другий. А що ж ти, шельмо, не бавиш нас?
Жид. Служу панству чим можу...
Охрім. То співай і танцюй!!
Жид. Який у мене, вельможний пане, спів? Мій тателе мав голос товстий, а моя мамеле тандитний, а як зложили докупи, то вийшло таке, що не варт його й слухати...
Сміх.
Таке, що нехай йому абищо, та й уже! А танцювати моя мамеле раз спробувала, так патинками так ударила тателе, що він, жвиняйте, присів і довго не міг встати.
Всі регочуться.
Охрім. Та й мудра ж твоя мама!
Жид. А чим я винен? Хай краще панни заспівають і потанцюють.
Шляхтич другий. Ні, ні! Ти, жиде! Не то канчуками! (Встає від столу.)
Жид (скорчився). Зараз, зараз! Не турбуйтесь, пануню! (Співає й пританцьовує, музика приграє.)
Я жидочок зер хороший,
Тільки б треба більше грошей:
До послуги я панам...
За дукати все віддам!
Ой вей! Лапсердом!!
Скачи, враже, як пан каже,
І задком, і передком
Перед паном Федірком!
Ой, геп, гоп!! (Танцює.)
Маю Хайку балабусту
І перин до лиха.
Ох і вей, на шабаш з нею —
Що за мила втіха!
Ой вей! Лапсердом і т. д.
Маю діти слічні, дивні,
Чесні, як у Лота: [5]
Дам котрому в руку гривню —
Вишахрує злота.
Ой вей! Лапсердом і т. д.
Пани. Ха-ха-ха! Віват Хаїму! За його кошти венгжини!
Жид. Ох, сповняйте кубки!
Пани (чoкаються). Кохаймося!!
Всі (співають)
Поки кров не прохолола,
Кохаймося, пиймо згола,
Щоб позбутись всяких хмар,
Засипаймо серед чар.
Гей, красуні любки,
Нам сповняйте кубки,
Щоб по вінця грало,
Щоб нас все кохало!
Віват!!
Другі (підспівують)
Гей, панове, ставте,
Часу-но не гайте.
Золото преслічне
Аж кишені тисне...
Віват!!
Жид. Уф! Уф! Ледве ходить дух! Трохи не вскочив у лихо, аж по нікуди... по самий гугель... (До мурзи.) Отой товстий пан програвся... а має слічні коні... Ой! Змії! Ходи, мій ясний світе, до тієї кімнати, а я туди запроваджу пана...
Мурза (встає). Ходім.
Жид(проводячи). Ой-ой-ой! (Зітха, й до пана.) Вельможний пане, ясний мурза чекає...
Шляхтич перший. А? Зараз! (Пішов.)
ВИХІД ІІІ
Ті ж і Сохрон з Степаном.
Степан
Ну-ну, весна!.. От, сперіщив дощ... Як хлюща!
(Обтрушує кобеняк.)
Сохрон. А ти й розкис?
Жид вертається.
Степан
Не бійсь, не медяник.
А все ж охляв і дрижаків наївся,
Бо в животі сухісінько. (До жида.) Герш-ду!
Мерщій усип скаженої два кухлі,
Та доброї!
Жид (підбіга)
Вельможний пане, вмить!
(Маха на дівчат і опоряджа стіл, де сидів мурза.)
Сохрон
Найперш біжи та коням дай оброку,
Опоряди й постав під накриття!
Жид
Вмить, пане!.. Гей! (До прислужника.)
Ясновельможним корець
Горілки дать із бочки, що в кутку,
І привітать! (Вибіга в сіни.)
Панна перша (гостро усміхнулась і побігла)
Гостей ми пишних раді
Удовольнить.
Степан (розправляється і весело оглядаючись)
Ну, богові хвала,
Що з степу нас накерував до корчми.
І тепло тут, і весело,— люблю! (Сіда.)
Сохрон
Та що й казать! Де гра, питво й жонота,
Ти б і днював...
Степан
І ночував би навіть,
Як ось і тут!
Сохрон
Ну, брате, не звикай:
Пробудемо малу ми тут годину,
Поки оброк...
Степан (збентежено)
Та що ти? Схаменись!
У глупу ніч... у хлющу в степ рушати?
Удень надбаємо ми наш прогай!
Сохрон
Та зроду ні! Й хвилини не прогаю,
І в корчму сю не завернув би я,
Коли б, на гріх, не підупали коні...
Степан
Та не шалій! Чи ж Богуслав за морем?
Достанемось без похапу на шлюб;
За день і Буг, за ним Ятрань, Синюха,
А там і Рось, і славний Богуслав,
Де мешкає сестра моя Маруся.
Сохрон
Де сяє мій єдиний в світі рай!
Жид (до себе)
Ага! Вони!!! На руку мов ковінька.
(Підходить до мурзи.)
Степан
Який там рай дівоча красота?
Ударив дощ, обвіяв гострий вітер —
І по красі, по втісі.
Панна перша
Панству ось
Горілки жбан... (Лукаво.) Ще, може, чого треба?
Степан
Надумаюсь і шепітну...
Панна перша
Я вмить!
До панської послуги. (Виходить кокетуючи.)
Степан (налива оковиту)
От де рай,
Так на душі від його промінь грає,
І промінь той не зрадить...
Сохрон
Годі, цить!
Ти підсушись... либонь, намок занадто?
(Одпива трохи.)
А про сестру недбало не верзи.
Її душа прозора, як кришталь,
А серденько доброт високих повне,
Воно весь світ скрасити може...
Степан (сміючись)
Ой,
Та не сміши, а то аж страх...
Сохрон (гостро)
Степане!
Вона мені жоною має буть.
Степан
Ет, байдуже! Усі вони, красуні,
Із однії, мовляв, зійшли діжі,
І серце в них мінливе, як весна ця,-
То сонечко, то сльота, то крупа.
Панна перша, знов проходячи повз, наблизилась.
Сохрон
Ха! Ти, либонь, з таким товаром знався,
Що на торгах купується всіма,-
Панна хутко відходить.
То й чесних всіх заводиш в одну міру,
Але сестру...
Степан
Та слухай, не гнівись,
Хіба тебе образити я хочу?
Сестра моя від тебе не втече...
Тільки чого ж хапатись так до баби?
Сохрон (сердито)
Ух, річ яка! Коли до бруду звик (п'є),
То не каляй ним мення найясніше...
Степан усміхається.
Чи ж знать тобі хвилини неземні,
Що душу нам до неба поривають
І пахощів їй надають райських?
Чи ж зрозуміть тобі те світле щастя,
Яке скраша веселкою життя
І променем живить задубле серце?
Степан
Ха-ха-ха-ха! Неначе Ювенал, [6]
Віршуєш ти жіночі теревені...
А я забув ті дурощі давно
І потопив зітхання у горілці,
Та лицарю й не до лиця вони!
Сохрон
Не до лиця? Свята любов, кохання?
Хіба ж воно принижує наш дух?
Хіба знища завзяття і одвагу?
Степан
Фу, пишно як!..