Але гра вартує свіч! Панове, я бачив, що це дитя савани виробляє в тутешньому конференц-центрі! Це фантастика – ми поставимо Америку на вуха!
Принесли бренді, щедрий Кон запросив частуватися й викладати йому про Мгамбу те, що шоу-продюсер повинен знати, але досі чомусь не знає. За правом "першовідкривача" слово взяв Менлі. Розказав про свою єдину поїздку в Наньюкі, коли ім'я Мгамби ще нікому нічого не говорило, про те, як зустріла правдовидця громадськість столиці, зауважив, що за цей час Мгамба, поза сумнівом, змінився.
– Як? – зацікавився Мекінтайр.
– Коли я побачив його вперше, це був бешкетний хлопчак, якого навчили нової гри, дозволили робити те, що раніше забороняли, розумієте? Сьогоднішній же Мгамба ніби сповнений певної місії... Це не так чаклун, як рятувальник, на чиї плечі лягла величезна відповідальність!
Після серії з десяти сюжетів Шуман відкликав мене до Лондона. Я побачився з Ліс, навідав батьків, дозволив Філу Парлінґу – редактору МГТВ й моєму доброму приятелю, зводити здичавілого друга в наш улюблений Куїнс Хед на пінту Йопен Томаса[50]. Звісно, натовп екзальтованих шанувальниць мене в Хітроу не зустрічав, зате бос зустрів як тріумфатора, пообіцяв підвищення платні, а по закінченні, як він висловився, "епопеї" – місце ведучого "Метью Гопкінз ревю" – нашого підсумкового тижневого шоу, яке традиційно веде сам Шуман.
– Ми в топі, Ленґхеме! – гримів він, завзято трясучи мою засмаглу п'ятірню. – Ми в лідерах! Я знав куди відряджати свого кращого репортера – в дядечка Шумана на подібні речі нюх! А де наші конкуренти з їх нікчемними Брітенс сайкік челенж[51] та іншим мотлохом, Ленґхеме, га? – в гузні! Як гадаєш, тема себе вичерпує, чи ми ще протримаємося на ній місяць-півтора?
– Тема себе вичерпувала б, якби ми розуміли як це відбувається, а ми як не розуміли на початку, так не розуміємо й досі!
–Прямий в голову! – погодився бос. Ніхто не розуміє, як це відбувається, Ленґхеме! Поки ти летів, Мгамбу перевезли в Найробі. Там уже купа метафізиків, езотериків, екстрасенсів та іншого побічного продукту, але ніхто не розуміє як він це робить! Втім, у цьому таїться проблема, Ленґхеме!
– Яка проблема?
– Має бути сценарій. Має бути режисер. Має бути хоча б хтось, хто розуміє, як це відбувається! Наші надуті екранні чаклуни, ці пігмеї екстрасенсорики, ці нікчеми ясновидіння, ці недотепи спіритизму з роззявленими ротами слухають інструкції режисера й старанно виконують усі його настанови! Та чи тобі не знати з яким жалюгідним матеріалом доводиться іноді працювати, Ленґхеме! Мгамба ж нікого не слухає. У нього не виникає такої потреби, а це суперечить законам жанру! От у чому проблема!
– І при цьому він ніколи не помиляється! – вигукнув я.
– Так, Ленґхеме! – Шуман мало не луснув від збудження. – На відміну від слабосилих телевізійних відьом Мгамба ніколи не помиляється! Він справжній, Ленґхеме! Ти чуєш гуркіт? Це кістяк потойбічного заступника МГТВ, — бос тицьнув м'ясистим пальцем у портрет панкуватого Гопкінза позад себе, – люто б'ється об віко труни, прагнучи вирватися на волю й учепитися пазурами в шию нашого неперевершеного правдовидця! Я вирішив. Повертайся в Африку Ленґхеме! І будь там доти, поки не розгадаєш таємницю Мгамби! А якщо таємницю розгадаєш не ти – будь першим, хто зніме цю мить на камеру!
– Ти так і не привіз мені трифутову статуетку з чорного дерева! – дорікнула Ліс.
– Цього разу привезу неодмінно!
– То ти навмисно не привіз її, щоб мати привід знову втекти від коханої в Африку?
– В Африку я не втікаю – я їду туди, щоб швидше заробити на наш чарівний будиночок у Саррі!
– Я поїду з тобою!
– Хіба що як представник Недержавного фонду з підтримки етнічного розмаїття (Ліс працювала в установі з такою дивною назвою) – етнічне розмаїття Кенії надзвичайно цікаве!
– Я поговорю з керівництвом, але навряд – фонд не практикує такі дорогі відрядження. А може мені звільнитися й просто поїхати з тобою як Джесіка поїхала за Дік-Рідом[52]?
– Це було б чудово! Згодом про твій подвиг напишуть книжку!
– Сподіваюсь, цитати з неї не втовкмачуватимуть у голови бідолашних школярів! Інакше вони мене зненавидять!
– Краще почекай коханого тут – так я почуватимуся спокійніше. До того ж, маю одне прохання: будь ласка, наглянь за літнім подружжям Ленґхемів у Ґрантемі – непокоїть мене клекотіння в батькових грудях!
– Добре, нагляну! Та я не дуже й хотіла, — відводячи очі, невесело підсумувала розмову Ліс. – В Африці мене може вкусити муха це-це, правда?
– Вони там дуже люті!
– До речі, якщо ми почнемо вдягатися зараз, ти встигнеш завезти мене в Вудфорд!
– Що скажете, Тоні? – вивів мене зі спогадів Мекінтайр. Виявляється, Менлі вже вмовк і увага обох зосередилася в точці на пів-дюйма нижче від мого перенісся. Від випитого щоки Артура ледь порожевіли, обличчя ж Мекінтайра, як і належиться обличчю індіанського вождя, жодних видимих змін не виявляло. Небо за великим готельним вікном продовжували оповивати похмурі хмари, цього дня в Найробі було вітряно. Я знизав плечима:
– Ви доволі вичерпно схарактеризували Мгамбу — дитя савани. Десь наївне, десь вперте, десь… не хочу казати примітивне… Скажу так: Мгамба оперує поняттями, які в сучасному світі вже не використовуються: щирість, відкритість, приязність, совісність... Якщо повернутися до цих понять, то жодних складнощів у спілкуванні з правдовидцем я не передбачаю!
– Гм, не найпростіше з завдань! – задумливо усміхнувся продюсер.
Мені не подобалася ця розмова. Не полишало відчуття, що троє змовників задумують щось негарне.
– Чим ви його звабили, адже раніше Мгамба не мав бажання залишати навіть межі своїх пасовищ? – спитав я Мекінтайра.
– Та зрозуміло чим – самовдоволено відповів той. – Встановленням світової справедливості, подоланням усепланетного зла під назвою брехня! До того ж, навряд чи він усвідомлює відмінність між поїздкою до Найробі й поїздкою до Нью-Йорка!
– Зате він добре усвідомлює коли йому брешуть!
– Бінґо! – вигукнув продюсер. – Він мені так і сказав: Брешеш, біла людино! Ти не віриш, що я зможу побороти всесвітнє зло!
– І що ви відповіли?
– Я зрадів. Як покупець, який пересвідчився що на День подяки йому не підсунули тухлу індичку! Я сказав Мгамбі: маєш рацію! От і доведи мені, що я дарма сумніваюся!
– А насправді ви лише заробляєте гроші!
– Не лише я, Тоні! На свою частку наш дивовижний правдовидець зможе ощасливити все своє плем'я. Чаклуну дістануться мільйони! До речі, що ви скажете про його дружину Сайну?
– Нічого. Я не перекинувся з нею й словом!
– Згадаєте старого Мекінтайра – світське життя цій дамі сподобається!
На відміну від американського продюсера, Мгамба, Сайна й Сілас Ндіку мешкали в значно скромнішому Нью Екра[53], повернувшись з Лондона до них долучився й я. Увечері після пізнавальної гостини в Мекінтайра всі зібралися в номері подружжя, де Сайна влаштувала мені, як досвідченому мзунґу, фешн шоу[54]. Кажучи "всі" я, звісно, не маю на увазі Менлі, оскільки він у цій історії є героєм епізодичним. Артур, до речі, таки зводив мене в Карнівор, але мені в цьому гадовищі обжирайл не сподобалось.
Отож ми всі сиділи у вітальні, Сайна вибігала в спальню, одягала чергову, придбану в Йайа[55], обнову й виходила, нагороджуючи мене стривожено-очікувальним поглядом.
– Вона вважає, що всі вазунґу є знавцями європейської моди! – іронічно сказав Сілас Ндіку.
– Це природно, — парирував я. – Адже кожен самбуру є знавцем моди свого племені!
Коли я схвально кивав головою, Сайна розцвітала в усмішці, виконувала кілька грайливих рухів станом і зникала в спальні, щоб за кілька хвилин продемонструвати мені наступну сукню, кофтину, спідничку, блузку, топ, джемпер, капелюшок або черевички. Не дочекавшись же схвалення, супила брівки, її великі карі очі при цьому ставали глибшими, втім розчаровував я чепуруху нечасто.
Мгамба відверто губився, не знаючи як реагувати на витівки дружини, навпаки – ми з Сіласом Ндіку отримували задоволення від видовища. Європейське вбрання справді навдивовижу пасувало вродливій стрункій самбурійці, за відповідної школи вона цілком спромоглася б стати королевою подіуму, хоча якби я їй це сказав, Сайна мене звичайно б не зрозуміла. На тлі західних вборів особливо екзотично, еротично й по-дитячому беззахисно виглядала голена за звичаєм племені голівка красуні.
Поки Мгамба бігав у спальню допомогти дружині застебнути змійку, перекладач повідав мені, що, вселившись у номер, красуня три години не вилазила з ванни – кілька разів Мгамба заходив туди додавати гарячої води.
– У єнкангах самбуру не розтринькують воду на вмивання, — пояснив він. – Мої одноплемінники користуються для цього верблюжим жиром!
По закінченні "фешн шоу", коли Сайна залишилася в спальні милуватися своїми розкошами, я спитав Мгамбу чому він погодився летіти в Америку.
– Сивий мзунґу сказав, що у великих бомах за океаном живе дуже багато людей – найбільше в світі, більше ніж усі самбуру, масаї, ренділе, боран і туркана докупи взяті! Навіть якщо додати до них сомалійців! Він сказав, що серед тих людей дуже багато брехні й це не дивно, адже що більша бома, то більше серед її мешканців брехунів! Тому найменше брехні буває в невеличких єнкангах самбуру й тому Мгамба, якого Нкай покарав змогою відрізняти брехню від правди, мусить їхати до великих бом і зробити все, щоб брехні стало хоча б трохи менше! Сивий мзунґу пообіцяв зробити так, щоб мене одночасно чули всі ті люди, і всі бачили, і навіть інші люди з інших бом у цілому світі – через телевізор! І він казав правду – якби він брехав, я б це знав! Тому я мушу їхати – мушу скористатися такою нагодою!
Сілас Ндіку перекладав з не приховуваним задоволенням. Напевно йому вже бачилися переповнені зали Нью-Йоркських арен, відповідні суми на рахунку й просторе ранчо з видом на Ол-Доньо-Кері на околиці Наро Мору.
– А сивий мзунґу казав, що в Америці ти заробиш багато грошей? – спитав я.
– Казав. Казав, що замість хатини з жердин і шкур я зможу побудувати кожному самбуру будинок з цегли, як у великих бомах.