І якщо це тебе дратує, то я можу тебе вбити...
ДМИТРО: — Я готовий.
ДМИТРО настовбурчується, починає плигати, як боксер, ховаючи за кулаками голову і готуючись до нападу суперника. Він навіть спробував ударити, та ОТАК легко ухилився.
ОТАК (сміючись): — Урепіжити в диню... Дуже проста для тебе смерть. Я тобі пропоную романтичніше сконання.
ДМИТРО: — Я готовий. Я здатен на все!
ОТАК ловить кулак ДМИТРА і міцно стискає його, аж хлопець кривиться від болю.
ОТАК: — Ось відчинене вікно. І ось підвіконня. Треба з розгону заплигнути на підвіконня і, не хапаючись за шибку чи стіну руками, завмерти на ньому, як вкопаний. Інакше... у нашому конкретному випадку — політ з восьмого поверху триватиме меньше трьох секунд. Згоден?
ДМИТРО: — Так. І я плигатиму першим.
ОТАК: — Хто перший — нам підкаже доля. (Витягає монету, підкидає її угору і ловить у ДМИТРА над вухом.) Чіт чи нечіт?
ДМИТРО: — Чіт.
ОТАК (розтуляючи долоню): — Таки чіт. Отже, я перший.
ОТАК відходить у дальній кут кімнати, розганяється, плигає і застигає, як кілок, просто на підвіконні, присідаючи якомога нижче і загрозливо нависаючи тулубом над стрімкою восьмиповерховою висотою.
ДМИТРО: — Я другий... Злазьте мерщій!
ОТАК зістрибує з підвіконня. ДМИТРО відходить у дальній кут кімнати. Нервово тре руки, розстібає комір сорочки, тупцює на місці, витирає з чола піт.
ОТАК: — Я не буду тебе підганяти, але дивись, щоб до ранку плигнув! Ха, шмаркач!
ОТАК усміхається. ДМИТРО не витримує того насміху, розганяється і плигає на підвіконня. Заплигнувши, він намагається вклякнути, затриматись, але його тіло за невмолимою інерцією тягне вперед. ДМИТРО ледве втримує рівновагу, здається мить — і він полетить униз. ОТАК спокійно спостерігає за цим балансуванням і у найкритичніший момент виходить у іншу кімнату. ДМИТРО завдяки неймовірним зусиллям, не хапаючись за раму чи стіну, утримується таки на підвіконні.
ДМИТРО (відсапуючись, не обертаючись, усе ще, боячись поворухнутись): — А казали, що смерть моя буде романтичною.
Після тривалої павзи ДМИТРО озирається і нікого не бачить у себе за спиною. У цю мить вертається ОТАК із двома відкоркованими пляшками пива.
ОТАК: — Я, здається, нічого цікавого не пропустив?
Простягає ДМИТРОВІ пляшку пива. ДМИТРО довго вагається, потім сплигує з підвіконня, підходить до ОТАКА і бере пляшку.
ДМИТРО: — Ні...
Іде знову до вікна і сідає на підвіконня, звішуючи ноги у бік вулиці. П'є пиво. ОТАК так само підходить до вікна.
ДМИТРО: — Де Ляля?
ОТАК: — Вона приїде останньою електричкою.
ОТАК і собі сідає на вікно і звішує ноги у бік вулиці. Мовчки п'ють пиво деякий час.
ОТАК: — Вона, вочевидячки, любить тебе... І з цим вже нічого не можна подіяти... Ти мене випередив.
ДМИТРО: — Хіба?
ОТАК: — Квіти на восьмий поверх по линві збирався підняти я.
Гасне світло. І спалахує на тролейбусній зупинці. ДЯДЯ ВАНЯ лежить біля неї догоричерева і стогне. Його голова на брівці тротуару. До зупинки "під'їжджає" тролейбус, з якого виходить ГРУША із візком, повним картоплі і наштовхується на голову ДЯДІ ВАНІ.
ДЯДЯ ВАНЯ: — Больно!..
ГРУША: — Ой, пробачте! Я вас не помітила... Вам недобре? Що з вами?!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Сердьце! Дисьать не могу! Вызьовите "ськорую"!
ГРУША: — Зараз!
Витягає телефонну картку і кидається на всі боки у пошуках телефона-автомата, якого, як завжди, немає поруч.
ДЯДЯ ВАНЯ (ледве не вмираючи): — Зьайдите в дом... к кому-нибудь... Сьтоб пусьтили вась позьвонить...
ГРУША біжить до парадних дверей. ДЯДЯ ВАНЯ підводить голову і кличе знову ГРУШУ.
ДЯДЯ ВАНЯ: — Сьтойте!.. У меня есьть деньги... Возьмите деньги... И вызьовите цасьтную ськорую помосць…Госьударсьтвенной мне не дозьдацься…
ГРУША: — У мене є гроші! Не треба!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Возьмите есьцо пятьдесьат! Зьнаете, ськолько сейцас за помосьц с больных дерут!
ГРУША: — Ви самі й розрахуєтесь. А як треба, то я вам ще й свої дам!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Да? И много?.. Хотя нет... Не надо... Я не расплацусь... У меня в глазах двоицьса... Луцсе берите мои!.. О-ох! (Вдає, що непритомніє.)
Розхвильована ГРУША вертається, бере у ДЯДІ ВАНІ п'ятдесятигривневу купюру і знову біжить до парадних дверей. Назустріч їй із дверей виходить на милицях одноокий і одноногий жебрак.
ГРІША: — Стой! Куда!.. Мародьорка! Бальново пєнсіонєра грабят!.. Міліція!.. Стой!
"Одноногий" ГРІША, який нібито не може наздогнати ГРУШУ, несамовито кричить і погрозливо вимахує однією милицею. ГРУША, не знаючи, що робити, спиняється і розгублено роззирається на місці. З усіх боків несподівано з'являються спочатку три БАБЦІ, потім перехожі тітка і дядько, так само із візками у руках, потім БЕЗМИЛЬСЬКА і насамкінець — МІЛІЦІОНЕР.
МІЛІЦІОНЕР: — Сержант міліції Помилуйченко, и.о. участковий!.. Шо тут случилось?
ГРІША: — Ета женщіна на моіх глазах ограбила етого пєнсіонєра!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Мне зе больно!.. Я умираю... Сьердце!.. Вызьовите цасьтную ськорую помосьць…
МІЛІЦІОНЕР: — Який-то страний пенсіонєр. Наче вмазаний. Ви, гражданін не пили сьогодні?
ДЯДЯ ВАНЯ: — Какая разьницьа — пил я или не пил... есьли я умираю?..
МІЛІЦІОНЕР: — Тоже вєрно...
БЕЗМИЛЬСЬКА: — У самому ділі, товариш сєржант, человєку плохо! А тут іще ця простітутка його обобрала!
ГРУША: — Що ви таке, Іріадо Телісфорівно, кажете? Ви, мабуть, здуріли! Я ніколи у своєму житті не крала!
1-а БАБА: — Бреше вона!
3-а БАБА: — Вона лярва подростків совраща!
2-а БАБА: — А як побачить хворого чи п'яного, то всі кармани йому вичищає!
ГРІША: — Я сам відєл! Люді правду говорят, сєржант!
ГРУША (до ГРІШІ): — Ви?! Це ви!.. Я вас уже десь бачила! Ану, підніміть свій перев'яз з ока!
ГРУША підбігає до ГРІШІ і намагається силоміць зняти йому чорний перев'яз з ока. ГРІША відбивається милицею. На ЛЯЛЮ іззаду кидаються усі три БАБЦІ, перехожі тітка і дядько. МІЛІЦІОНЕР сюрчить у свистка.
МІЛІЦІОНЕР: — Прекратіть бєзобразіє!
ГРІША: — Шоб прєкратіть бєзобразіє, в ньом надо сначала разобраться!
Усі застигають, обсівши ЛЯЛЮ і тримаючи її за руки, плечі, поперек. ЛЯЛЯ при цьому намагається пручатись, так що мізансценічна композиція чимось нагадує скульптурну групу "Лаокоон" родоських майстрів Агесандра, Атенодора і Полідора.
ДЯДЯ ВАНЯ (ледь стогне): — А мне всьо хузе и хузе... Умоляю вызьовите цьасьтную помосьць…
МІЛІЦІОНЕР: — Счас визовем, пострадавший! Счас!.. Ви тіки скажіть, ета женщіна у вас шо-то брала?
ДЯДЯ ВАНЯ: — Конесьно... Это она меня обцисьтила... када я был безь сьозьнания… О-ох!.. У неё долзьна быть пятидесятигривневая бумазька моя… Осьтаток моей пеньсии…за месьяц…Посьледьние копеецьки мои…
МІЛІЦІОНЕР (Груші): — Єслі гроші брали, верніть по-хорошому!
ГРІША: — Обискать, чи сама віддаси!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Оддай дєньги, шльондра!
ГРУША: — Що ви верзете? Що ви клеплете своїм язиком?! Бійтеся бога!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Верни мои деньги, девка бесьсовесьтная!.. Я зе без них умру!..
ГРУША віддає п'ятдесятигривневу банкноту МІЛІЦІОНЕРУ.
МІЛІЦІОНЕР (до ДЯДІ ВАНІ): — Чим докажете, шо це ваші гроші, потєрпєвший?
ДЯДЯ ВАНЯ: — Кровь на них моя!.. Она меня бесьцувсьтвенного по лицу ударила!
ГРУША: — Як вам несоромно! Я ж хотіла вам допомогти!..
МІЛІЦІОНЕР: — Нє надо лишніх слов!
МІЛІЦІОНЕР підносить до очей п'ятдесятигривневу банкноту і раптом кривить носа від нестерпного смороду тарганячої отрути.
МІЛІЦІОНЕР: — Фу!.. Цей вещьдок не требує особєнних доказатєльств. (До ГРУШІ.) Мадам, як вас там, пройдьомте до участка! А вас, граждани, прошу буть свідєтєлями етого приступлєнія!
1-а БАБА: — З удовольствієм!
2-а БАБА: (одночасно) — Канєшно!
3-а БАБА: — Які вопроси!
ГРУША (кричить): — Пустіть мене! Чуєте! Негайно відпустіть!
МІЛІЦІОНЕР, гордий з доброчесного виконання обов'язку, показує усім, щоб ішли за ним у відповідному напрямку. Натовп переможно галалайкає. ГРУША кричить.
ГРУША: — Якщо тут є чесні люди — рятуйте!!!
ДЯДЯ ВАНЯ (зовсім перевтілившись у хворого): — Вы зе обо мне зьабыли… Сьлисите!.. Я умираю… А им монописьуале!..
ГРУША: — Рятуйте! Я ні в чому не винна!
Світло запалюється у помешканні ЛЯЛІ ГРУШІ. ОТАК миттю хапається за линву, спускається униз і біжить спиняти ошалілу групу людей. ДМИТРО підводиться і стоїть на підвіконні. ОТАК переступає через ДЯДЮ ВАНЮ, відкидає ГРІШУ, відштовхує БЕЗМИЛЬСЬКУ і замахується на МІЛІЦІОНЕРА.
ДМИТРО (голосно і рішуче): — Не займайте цієї жінки! Відпустіть її! Інакше я плигну вниз!
МІЛІЦІОНЕР, користаючись замішанням, яке викликав оклик ДМИТРА, скрутив ОТАКОВІ руки. У цю мить вбігає ДІАНА з мокрим рушником на голові.
ДІАНА: — Діма, не нада!.. Не плигай!.. Ти чого туди заліз?!.. Господін міліціонєр, спасіть його! Умоляю!.. Це в мене єдиний рибьонок!
ГРІША: — Діма, злазь! Я кому кажу!
ДМИТРО: — Спершу відпустіть Лялю! Пане сержанте, я можу засвідчити, що ця людина нічого не вкрала!
МІЛІЦІОНЕР: — А ти спускайсь сюда, тут і поговорим!
ДМИТРО: — Ні. Я кинусь униз головою, якщо ви негайно не відпустите Лялю Грушу!.. Це найкраща і найдорожча мені людина! І вона не проститутка, вона вчила мене лишень української рідної мови! Вона не винна!
1-а БАБА: — Можна подумать! Прямо тобі непорочна!
2-а БАБА: — Непорочні у нас або в пробірках, або у божому писанію!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Не слухайте його, товаріш сєржант! Це ця дєвка парня ізвратіла!
ДМИТРО (загрозиво і твердо): — Я рахую до трьох!
Заносить одну ногу над карнизом, відпускає від стіни руки, готуючись плигнути.
ДІАНА: — Ой, Діма! Умоляю, прошу! Отямся! Я твоя мати! Невжелі ти із-за цієї ... персони готовий вкоротить собі віку?!
ДМИТРО: — А може я саме заради цієї персони і був приведений тобою на світ!.. Раз!!!
ДІАНА (падає на коліна): — Синачка, рідненький! Мій маленький мальчик! Я ж согласна на все! Тільки не плигай, харашо!
ГРІША (ДІАНІ): — Шо ти таке, дурна бабо, говориш?.. Дмитре, перестань влаштовувати етот цирк!
ДМИТРО: — Я нічого не влаштовую! Цирк влаштували ви!.. Два!!!
ДІАНА кидається до БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, БАБЦІ і ГРІШІ і відбирає у них ЛЯЛЮ, хапаючи міцно за руку.
ГРІША: — Тепер ти довольний!..
МІЛІЦІОНЕР: — Давай злазь і не розвлікай нас! Скоро ніч!
ДЯДЯ ВАНЯ: — О-ох!
МІЛІЦІОНЕР: — Бачиш, тут чєловєк кончається, а ти в ігрушки граєсся!
МІЛІЦІОНЕР згадав, що у нього є рація, і заходився у неї викликати "невідкладну допомогу".
МІЛІЦІОНЕР (у рацію): — Фас! Фас!..