Аркадій перший підійшов до Поради. За ті хвилини, які залишилися до кінця уроку після догани Вові, Аркадій рвався кинути в очі своєму другові стільки ганьби, що навіть самому стало його трохи жаль. В ушах дзвеніли слова Богдана Петровича:
— Мені соромно, що комсомолець отак поводиться!..
І за кого, за що?.. Маруся Рожко!.. Яка ніколи не робила уроків і не хоче робити! Лише й сподівається на випадок чи на якусь знижку або підлабузнюється і примушує інших працювати замість себе. Все життя її зосереджено навколо одягу, побачень, знайомств і мрій про театрально-кінематографічну артистичну кар'єру!..
Аркадій пішов до Вови, і зразу всі слова вилетіли з голови, ніби висипалися з шухляди, і нема змоги їх зібрати... Вова йшов назустріч насторожено. Хлопці стояли один проти одного, немов чекали, хто перший нападатиме. Біля них спинилися, оточили товариші — Віктор, Кіра, звичайно, Яша Баркін, Марко Бубир, Бася Райцина й інші.
— Що ти тепер скажеш, Вовко?..
— Мені нема чого казати...
— Тобі не соромно?
— Абсолютно...
— Тоді з тебе нікудишній комсомолець і треба ставити питання на комітеті...
— Не лякай і не лізь не в свої справи...
Вова говорив зухвало і трохи приголомшив цим Аркадія, але ніхто не наважувався втрутитися в розмову. Інші не надавали значення цьому інциденту.
Але ось раптом заговорили всі разом. Віктор кинувся на Вову, вдарив кулаком по парті і крикнув, що комсомолець, який ганьбить честь своєї організації, заслуговує...
— Комсомолець, який допомагає своєму товаришу, зокрема Марусі, робитись ледарем, не вчитись, списувати... Чого вартий такий комсомолець? — наступав Аркадій.
— А ти за мене не турбуйся,— виходячи з класу, недбало сказала Маруся.
— Я повинен про всіх турбуватись і ти теж... Але ти турбуєшся тільки про себе і підводиш Пораду.
— Ах, Вовка гине, подумаєш! — Маруся майнула хвостом спідниці і вийшла з класу.
13
Ольга Карлівна Райко мала цілковите право говорити, що про власну старість їй нагадують зморшки на обличчі її друзів... Час доторкався до Ольги Карлівни досить обережно, лише помітно вибілив їй виски і прив'ялив рожевувату шкіру на обличчі. Але ходила вона рівно і енергійно, без метушні і зайвої турботливості. Здавалося учням, що їхній викладач історії ніколи не стомлюється.
Свою незмінну, непідкупну суворість до учнів, дбайливість про них Ольга Карлівна пронесла через усе своє життя, через усі дні роботи в школі. Свою любов до науки і щирість серця незмінно приносила на кожен урок.
За це, незважаючи на жорстоку суворість, з якою Ольга Карлівна вимагала знання, на непримиренність до ледарів, її любили учні справжньою любов'ю. Вони приходили до неї додому порадитись, розповісти новини. Ніхто не повертався невдоволеним і ніхто з сторонніх не знав про розмову.
З десятим класом у Ольги Карлівни особливі стосунки. З цими учнями вона жила рік у рік. З сьомого — вона керівник класу і нікому не віддала його, щоб самій довести до випуску. Колись це був найгірший і найтяжчий клас у школі, через цих учнів чимало пережила і Ольга Карлівна.
На її очах виростали, розвивались ці сьогодні вісімнадцятирічні юнаки, що через кілька місяців виходять у самостійне життя. Найвідповідальніші роки їх формування пройшли під її наглядом — товариша, вихователя і наставника. Справді, по них міряє Ольга Карлівна свій вік...
Після математики серед учнів ще почувалася розгубленість. Відразу цього не можна було виявити, але, записавши відсутніх учнів, зробивши якісь помітки в журналі, Ольга Карлівна допитливо глянула на клас.
Коли вона незмінним рухом поправила пенсне, Руфа і Кіра схилилися одна до одної. Вони сиділи, як завжди, на одній парті. Сьогодні вигляд учительки стурбував учнів.
— Кірко, подивися, яке стомлене обличчя в Ольги Карлівни, аж сірувате.
— Вона вся якась вимучена і, здається, зараз упаде. Під очима плями... Що з нею?.. Може, нещастя яке, Руфо? Ніколи ж не скаже!
Бася Райцина теж стурбовано і допитливо дивилася на вчительку, потім на Кіру і Руфу й поглядом показувала дівчатам на Ольгу Карлівну. Бася Райцина в своїх окулярах схожа на молоденького лікаря. Бася взагалі не може похвалитися своєю зовнішністю. До восьмого класу була гарненька, чепурненька, струнка дівчина з золотими кучерями. І раптом миле обличчя погрубішало, Бася стала незграбна, повна. Бідна дівчина страждає, хоч приховує свої болі від стороннього ока. Залишилася Бася такою ж метушливою, балакучою, аматоркою сенсацій і незмінною витівницею у компанії друзів. Не зрадила і природничих наук, готуючись вступити на біологічний факультет.
Учні приготувалися слухати Ольгу Карлівну, записувати урок. Підручника історії ще не було, над ним десь працювали, і доводилося вчити з конспектів, що записували на уроках. Уроки Ольги Карлівни записували легко і, за винятком Яші Баркіна, Марусі Рожко та ще одного-двох учнів, весь клас мав з чого вчити історію.
Уроки Ольги Карлівни завжди цікаві. Вона вміє вибрати не просто важливі, а захоплюючі факти, узагальнити їх і так подати, що урок сприймається як близьке життя.
Тільки втома... Яка втома лежить в очах Ольги Карлівни!
14
Коли Ольга Карлівна нарешті обережно взяла двома пальцями метелика-пенсне і опустила на стіл,—> клас застиг. Перестали човгати ноги, тріскотлива музика розхитаних парт припинилася. Учні готові слухати і старанно записувати кожне слово учительки.
Спочатку Ольга Карлівна ходила по класу. Потім спинилася і, дивлячись на схилені над партами голови, говорила чітко, так відокремлюючи кожне слово, щоб його не треба було повторювати. Ніби вкладала речення у свідомість слухачів. Факти були добрані вдало і старанно. Вони змальовували цілий образ, з якого виростали висновки, певні твердження, і ці висновки Ольга Карлівна повторювала кілька разів, щоб учні встигли занотувати і підкреслити. Потім наводились нові факти... Виростало нове струнке узагальнення — і так підводила лекцію до кінця.
Матеріалу давала Ольга Карлівна значно більше, ніж вимагала програма десятого класу. Про це знали учні і ніколи не скаржилися, навпаки — пишалися широким курсом історії. До того ж майже всі брали розробляти якусь тему, щоб виступити на історичному гуртку, що ним керувала Ольга Карлівна. До кожної теми вона радила список літератури, проводила консультації, підбадьорювала учнів, у яких з'являлися труднощі. Часто на засіданнях гуртка здіймалися жваві суперечки, дискусії, що тривали кілька вечорів...
До кінця уроку залишилося вісім хвилин, коли на виклик Ольги Карлівни Маруся Рожко вийшла до стола і поклала свій зошит з записом лекцій. Так повинен робити кожен учень, який виходив відповідати історію.
Марусі Рожко сьогодні не щастило. Викликають відповідати підряд два уроки такі важкі предмети — тригонометрію і історію. Головне — Маруся не встигла й проглянути конспекту.
Кілька абзаців пробігла очима під час розповіді Ольги Карлівни і спробувала почати з них... На перших реченнях запнулася, голова була порожня, і Маруся дивилася безпомічно на клас, блимаючи очима.
Не щастило не лише Марусі. Вова знову взявся підказувати. Допомагав йому Яша Баркін. Він або шепотів, витягуючи до Марусі голову, або підіймав руку і підстрибував, не міг всидіти на парті. Нарешті Ольга Карлівна перервала безнадійне белькотання Марусі, звернувшись до Яші:
— Баркін Яків, ви підказуєте так, щоб учитель помітив ваші знання. Сидіть, будь ласка, спокійно. Я сьогодні перевірю і вас. А поки що Порада Володимир нехай допоможе тут, а не з парти. Почекайте ще, Рожко, скажіть, будь ласка, які духи ви вживаєте?
— "Камелія"! — сердито, але здивовано відповіла Маруся і наївно додала: — Вам не подобаються, Ольго Карлівно?
Ольга Карлівна наділа пенсне і підійшла ближче, пильно розглядаючи Марусю:
— Ви забуваєте, Рожко, що ви приходите в школу, а не в театр і не на бал. У школу, розумієте? А в школу не треба тягти на собі весь парфюмерний магазин. Краще нести зроблені уроки.
Поважати старших Маруся не дуже звикла і стояла невимушено, стискуючи губи і кидаючи на клас погляди подиву. Слова Ольги Карлівни ніби пролітали повз її вуха, сховані під каштановими кучерями. Навіть виправдуватись Маруся не хотіла і слухала зауваження вчительки, мов старече буркотіння, якого можна не помічати.
— Ви, звичайно, Рожко, пізно встаєте і дуже поспішаєте в школу, правда? — Маруся витріщила очі.— Я вас розумію, але, на мою думку, треба вставати на півгодини раніше.— Ольга Карлівна зовсім наблизилася до Марусі і тихо, щоб ніхто не чув, сказала: — Шию треба мити добре, бо незручно учениці десятого класу такою брудною приходити в школу! Сідайте! — знову голосно, наказуючи, промовила Ольга Карлівна і одвернулась.
Захопивши свій зошит, Вова вийшов до стола і віддав його вчительці.
Відповідав Порада історію прекрасно. Ольга Карлівна стояла біля стіни, вряди-годи повільно стискувала пальцями скроні.
Вчителька уважно стежила за правильністю мови і точністю визначень, за знаннями фактів революційної боротьби. Це все її досягнення. Робота, безсонні ночі, напруження всіх сил дали свої наслідки...
Порада відповідав недовго. Ольга Карлівна забула на хвилину про біль у голові і задоволено оглянула клас. Обвела знову очима своїх найкращих учнів, а їх тут чимало... Це ж тільки Порада Володимир, а коли викликати Трояна Аркадія, Гольдман Руфу, Мартинова Віктора, Коваль Кіру?..
— Сідайте, Порада, добре...— Вова від радощів скорчив таку дику гримасу, що навіть Аркадій посміхнувся в жменю. Трохи підстрибуючи, комічно підкидаючи плечі, але гордо виставивши ніс, Вова сів.
Ольга Карлівна дуже рідко хвалила, і тому кожна її похвала розцінювалася дорожче "відмінних" оцінок, поставлених деякими іншими вчителями...
15
В дружній сім'ї непорозуміння тривають недовго. Вже під час перерви вщухла потроху сварка, що недавно гаряче була спалахнула в класі.
Кіра і Руфа ходили обнявшись, не звертаючи ні на кого уваги. Кіра була сумна — вона від Вови Поради ніколи не чекала таких вчинків. Саме від Вови — стриманого і чесного хлопця. Вона говорила Руфі, що цього ніколи не можна подарувати Пораді. Ніколи!.. Аж доки він сам не виправиться.
По східцях назустріч дівчатам підіймалася стомлена, замислена Ольга Карлівна. Дівчата почекали її і загородили дорогу.