Це почуття знищує все хороше, що є між двома людьми, стає тією самою скалкою, яка не дає спокою ні вдень, ні вночі. Підозри, недовіра, перевірки, подвійні смисли, підтексти, які читаються китайською, дзеркально, як завгодно, тільки не так, як правильно, щоб зрозуміти сенс. А може ревнощам має місце бути? Коли ревнують злегка, підвищуючи самооцінку партнера, показуючи тим самим його важливість і не бажання ділити з іншими. Але без злості, без кулаків, синців і образ. Ревнощі з кулаками, як стара і потворна відьма, в ній немає нічого спільного з ніжністю і вже тим більше з любов'ю".
Цей уривок з книги бізнес-коуча Владлени Тімірязєвої Аліса знала напам'ять. Вона дивилася всі її випуски на ютубі, купила її книги "вибери себе", "любов — не картопля" і "відьмацькі ревнощі". Про ревнощі було особливо актуально, тому що виїхавши з двору Тоні, Олександр не зронив жодного слова.
Про неї думає, промайнуло в голові у Аліси. Шлунок стиснувся в горошину, погрожуючи повернути все випите і з'їдене. Вона намагалася не дивитися на Олександра, чомусь сама думка про те, що це обличчя і тіло буде хтось гладити, цілувати, обіймати і пестити приносили їй фізичний біль. Алісі здавалося, що якщо він тільки скаже їй, що йому подобається інша, вона помре, прямо на місці від розриву серця або від персонального апокаліпсису в своїй голові.
Саша вирулив на залитий світлом високих ліхтарів проспект уздовж набережної. Самотні фігурки або парочки, що загулялися миготіли крізь вікно автомобіля. Ніч і музика, улюблений поруч, що ще потрібно для щастя? Владлена Тімірязєва вчила, що потрібна впевненість в собі і адекватна самооцінка, чого в Алісі на даний момент було днем з вогнем. Іншими словами не було. Даремно тільки п'ять тисяч гривень в минулому році за навчальні курси "Самка богомола" віддала.
— Ти не поспішаєш?
Від звуку його голосу у неї всередині все затріпотіло.
— Ні.
Трохи здригнувшись, тихо пробурмотіла Аліса.
— Кошеня, зараз заїдемо в одне місце, хочу тебе з кимось познайомити. Ти не нервуй тільки. Усе буде гаразд.
Почалося, подумала Аліса і спробувала проковтнути ком горлі, що встав у неї після слів з деким.
Олександр припаркував автомобіль біля воріт будівлі і заглушив мотор.
— Приїхали!
Він бадьоро посміхнувся і вийшов з машини, показавши Алісі знаком, що вона поки може залишатися на місці. У темряві дерев майнула тінь і Саша зовсім пропав з поля зору.
Телефон загорівся м'яким світлом, смс від Тоні.
"Який він красень. Ти — молодець такого мужика знайшла. До завтра. Цілую" на словах про красеня Аліса скривилася і вимкнула телефон, залишивши повідомлення від подруги без відповіді.
Стук у вікно змусив Алісу смикнутися від несподіванки. Вона притримала свою щелепу, яка загрожувала негарно відвиснути від шоку. Біля автомобіля стояв Олександр і тримав за руку крихітну дівчинку близько трьох-чотирьох років. Аліса вискочила з машини і ніяково посміхнулася.
— Привіт!
Вона дуже енергійно привіталася, вклавши в це слово все своє збентеження, здивування і реакцію на ефект несподіванки. Дівчина замовкла і з благанням дивилася на Сашу.
— Аліса, познайомся, це моя дочка Христина.
— Христиночка, це мій друг Аліса.
Аліса присіла поруч з дівчинкою і простягнула руку для рукостискання. Малятко спочатку сховалася і обняла ногу Олександра, але через секунду цікавість взяла верх і вона виглянула з-за джинсової штанини.
— Привіт, Христиночка! Мене звуть Аліса і я дуже люблю гуляти. Любиш гуляти?
Дівчинка подивилася на тата, кивнула і простягнула маленьку ручку назустріч дівчині долонькою вниз. Аліса з серйозним обличчям потиснула її і посміхнулася. Вони разом прогулялися парковою територією, залишивши автомобіль за воротами. Попрощавшись з Христиною, Аліса шокована і збита з пантелику, повільно пішла до автомобіля, поки Олександр піднявся за руку з малятком в будівлю приватної клініки, яка, як виявилася, була однією з найбільш елітних і дорогих в місті.
Вони їхали по пустому Києву, який повільно засинав, заколисуючи темрявою і тишею будинки та їх жителів.
— Куди ми їдемо?
— До мене.
— Добре.
Вже знайома квартира, диван і палкі поцілунки. Цього разу все було чарівно. Олександр був ніжним, уважним, чуйним на будь-який дотик і рух. Він пестив, дражнив, доводив до несамовитості, зводив з розуму. Алісі здавалося, що вона зараз, як мінімум, втратить свідомість, як максимум, помре від емоцій і почуттів, але він воскрешав і повертав її до життя знову і знову. Виснажені і блискучі від крапельок поту, вони лежали в темряві на дивані, попередньо застеленому чистою постільною білизною.
За вікнами вже займався рожево-золотистий світанок, тіні в кімнаті з темних перетворювалися в світлі плями, ніч відступала на м'яких лапах, задкувала чорною пантерою геть з квартири, щоб встигнути на іншу сторону світу. Київ поступово прокидався, моргаючи сліпими вікнами від сонячного світла, потягувався і позіхав вулицями, деревами, йшов чистити зуби і вмиватися річкою, яка весело шуміла маленькими білими бурунами, одягав все нове і чисте за допомогою двірників і прибиральних машин, велике місто було готове до нового дня.
Аліса вперше заговорила про тему, яка її хвилювала і турбувала. Вона уткнулася йому в груди, вдихаючи запах його шкіри і намагаючись не дивитися йому в очі, тихо промовила.
— Сашенька.
— А?
— Розкажи мені, будь ласка.
— Що?
— Про Христину.
Саша глибоко вдихнув і сів на край дивана. Аліса зрозуміла, що ця тема болюча для нього, але не могла не запитати. Вона любить Олександра. І не може не дізнатися про важливу і істотну частину його життя.
— Ми познайомилися з Танею, мамою Христини, п'ять років тому на відпочинку в Європі. Сподобалися один одному, чудово провели відпустку, зав'язали короткий, не обтяжливий роман без зобов'язань і надії на продовження, обмінялися телефонами, якщо раптом захочемо повторити чарівний відпочинок і кожен повернувся в своє життя без докорів сумління.
Таня подзвонила мені через місяць і сказала, що вагітна. Вона нічого від мене не хоче, не просить і ні до чого не зобов'язує. Просто вирішила поділитися, якщо раптом я захочу взяти участь у вихованні дитини. Природно ми не розписувалися, дочку я визнав і дав своє по батькові і своє прізвище. Раз на тиждень ось уже майже чотири роки я приїжджаю і забираю Христинку погуляти, купити їй подарунки, покататися на атракціонах, Тані перекладаю гроші на карту на дочку. Ось і вся історія.
— А чому вона в клініці? Щось із матір'ю?
— Ні, у Христини рідкісне захворювання. Синдром Лаурога. Я в цьому сам нічого не розумію, але якщо пояснювати простим словами, то дитина не може самостійно приймати їжу і напої. Організм відторгає все, що надходить через рот нормальним шляхом в шлунок. Як тільки вона народилася, лікарі занепокоїлися, що малятко катастрофічно втрачає у вазі, що в перші дні життя дуже критично. Грудне молоко вона не приймала через відсутність смоктальних рефлексів, суміші теж. Лікарі-неонатологи призначили їй введення харчування внутрішньовенно. Це було пекло для нас з Тетяною. Дивитися, як твоя трикілограмова дівчинка лежить обплутана проводами, за якими в її організм надходять необхідні поживні речовини, ворогові не побажаєш. Лікування немає, це вроджене, і сама розумієш, у Христиночки ніколи не буде нормального життя, навчання, сім'ї, вона прив'язана до крапельниць і уколів для нормального, якщо можна назвати таким словом, існування.
Саша відвернувся, щоб Аліса не бачила підступають до очей сльози. Вона і сама крадькома витирала куточки очей простирадлом. Піднявшись з дивана вона підійшла до коханого і міцно обняла його ззаду, припавши до ідеальної оголеної спини. Він вдячно гладив її руки, які зчепилися залізним замком навколо його тіла, і які тепер його ніколи не відпустять.
-Алло!
— Аліса Соколова?
— Так, це я. — громадянка Соколова, вам знайомий чоловік на ім'я Павло Кучков?
— Так, це мій цивільний, ой, вибачте, ми разом знімаємо квартиру. А що сталося? Щось із Пашею?
— Громадянка Соколова, мене звуть Микола Ломов, слідчий у кримінальних справах Жовтневого району, прошу вас під'їхати до мене у відділення за адресою Малий Жовтневий провулок шістнадцять, кабінет номер три.
Глава 12
Похорони пройшли тихо, мирно і без пафосу. Тоня допомогла Алісі зустріти і провести нечисленних гостей. В основному це були колеги з офісів і кілька сусідів, з якими Павло Кучков вітався у дворі і в ліфті. Аліса відчувала себе дивно. Всередині її роздирала совість за те, що вона недостатньо сумувала за передчасно покійним.
Ні, вона була одягнена в чорне, на голові приліплена безглузда газова чорна хустинка, що більше скидалася на шийну косинку гулящої дівиці. Чорна офісна спідниця і офісний піджак, Пашині батьки дивилися на неї з німим докором і розчаруванням, але Тоня заспокоїла її, мовляв не переживай, ти ж не справжня вдова, ось одружився б, тоді б і глухе, чорне і важке плаття в підлогу дістали б. А так. Нехай скажуть спасибі, що у тебе костюм чорного кольору є. Нині для похорону купувати одяг дорого, треба таке, щоб потім теж можна було носити. Сказавши Алісі на вухо заспокійливі слова, Тоня поправила глибоке декольте на своїй вечірній сукні, яку робили траурним колір і очі присутніх чоловіків, які сумно проводжають очима жінку, яка ніколи їм не дістанеться.
Аліса поправила нікчемну косиночку на голові і щосили потерла очі. Дві бабусі з під'їзду, які зголосилися допомагати з вінками, подивилися на неї з повагою.
На кладовищі батько і мати Паші сумували і плакали, єдині з різношерстої і далекої від Павла публіки. Деяких чоловіків Аліса ніколи не бачила, але їй навіть не хотілося підходити і задавати питання по темі колишнього цивільного чоловіка, особливо хто, де і коли був з ним знайомий.
Дві бабусі метушилися не за віком, роздавали вказівки, вчили молодь, як правильно підходити до небіжчика, кидати землю і стежити, щоб ніхто не взяв з труни пута.
– А що таке пута? – Алісі стало цікаво.
Серед могил, штучних вінків і Пашиної труни, яку вже майже опустили в свіжовириту могилу, світська розмова про язичницькі ритуали знатно повеселили цивільну вдову.
– Пута, дочка, страшна справа. Пута – це змова на смерть, – старенька пожвавилася, в старечих вицвілих очах з'явилася фарба і блиск.