Він тепер живе в Магрібі. А будинком управляти лишив її.
– Слухай, Джаріє! А куди виходить стіна із кімнати, де зараз бенкетують?
– Упритул до старих Рустемових голуб'ятень. Рустем страшенно боїться, щоб злодії не проколупали дірку в його мурах, чи щоб не прорили нори до його скарбів! А тільки я знаю – його старша донька удвох із одною наложницею самі зробили дірку в будинку Айші та й підглядають потихеньку, що тут робиться…
– А що ж тут можна побачити? Тепер же у вас немає пожильців…
– Е-е-е,– протягла негритяночка,– коли Рустем від'їздить до моря на два-три дні, тоді Айша здає на ніч чи на дві знайомим для утіх якусь із кімнат. Або всього на кілька годин – якщо це сімейні люди і ні він, ні вона не можуть полишити домівку на ніч… А ті підглядають і мовчать. Певно, Айша знає щось про них, то вони й мовчать… Ех, якби знати їхні секрети! Тихо! Спускається Айша!.. Давай сюди мерщій миску, ніби це я з'їла!
Зайшла в кімнату Айша. На ходу вихопила грудку халви у хлопця і заразом сподобилась прихопити ще й з десяток родзинок.
– Смачні родзинки… Лягай спати отам! – вона кивнула на купу мотлоху. – Ти, мавпо, дивись не блудствуй з ним! Всі ви чорні розпусниці! – І вона солодко потяглась, аж пальцями хруснула. – А ти мені, гляди, не пригощай її солодощами, бо хазяїну скажу! Адже правильно кажуть – не годуй досхочу собаку, бо вона тебе зжере!
Як Айша знов пішла нагору, Джарія почала гладити себе по череву і радісно посміхатись.
– От смачно, от смачно! Як вино п'янить… Айша ще гроші заробляє тим, що зводить молодих гультяїв з жінками купців і мореплавців, коли ті десь у далеких мандрівках. А пожадлива! На вулиці підніме фінікову кісточку і притягне в садибу! А в самої найкращого сорту пальма засохла, бо не вміє за нею доглядати. Чоловіків боїться найняти – думає, ще пограбують її! Та й платити треба не менше, ніж інші платять… У дворі і жасмин ріс, і кущі троянд були! Все пропало!
– А ти? Хіба ти не любиш квітів?
– Квіти – то забавка для вільних… Якби їх можна було з'їсти… отоді б я…
– Слухай! Ось тобі шапка. Тут ще трохи родзинок і крихти халви. Як усе вибереш, надягнеш мені на голову!.. – І впав на мотлох, уже стятий глибоким сном.
Прокинувся Алі одразу, із неспокійним відчуттям, що почалося щось дивне.
Дійсно, на сходах почулися розлючені жіночі, п'яні чоловічі голоси, які ніби намагалися заспокоїти жінок, втишити. Та чоловічі голоси таки здорово були п'яні – варнякали з великим зусиллям. Навіть голос Абу Амара і той був уже п'яний.
Всі пройшли повз кімнату, і хтось відпер двері на хідник до каналу.
Ні хвилю не вагаючись, Алі побіг на другий поверх і відкрив двері до кімнати з еркером. Чомусь у цій кімнаті не було запори, а сама ця кімната не мала ні жодного тахта, ні циновки, ні килимка на стіні, та й ніяких візерунків чи прикрас.
За Алі поспішила і чорношкіра Джарія. Вони вдвох притисли обличчя до товстої решітки вікна. Внизу стояли всі принаявні в цьому будинку, навіть напівроздягнений стражник і напівгола танцівниця.
Дві повії благали музику Кадарію:
– Не кидай!!! Подумай, що ти робиш?!!
– Та кидай вже швидше – підбурювала персіянка Ніссо напарницю. – Вона здохне, як таке побачить! Клянусь Аллахом!
– Можеш кидати – рубав стражник хрипливим басом. – Але тоді я накажу моїм людям витягти перстень з багна… ї подарую його моїй любій Зуламі.
Він при всіх торсав її за оголені груди. Кадарія підступила до Айші:
– Протанцюєш стільки, скільки танцювала Зулама – перстень твій! Присягаюсь Аллахом!
Господиня Айша трохи похитнулась (видно, і її добре напоїли), але нічого не говорила, тільки водила головою за перснем, що ним перед її обличчям розмахувала Кадарія.
Зрештою Кадарії те все набридло. Вона підійшла швидкими кроками до краю хідника, невдало розмахнулась і жбурнула перстень – щедрий дарунок Абу Амара.
Зойкнули розпачливо дві повії.
Радісно скрикнула Ніссо.
Алі та Джарія, не змовляючись, поспішили вниз, на вулицю, щоб затягти непритомну жінку до будинку.
Хлопець разом із рабинею перетягли зомлілу господиню в помешкання. Тепер Алі пересвідчився, яка важка і незручна для ноші непритомна людина.
Всі ж інші з п'яними співами та сміхом і кепкуванням над пожадливою хазяйкою піднялися на третій поверх.
Чорна рабиня, вкрай перелякана, сиділа біля своєї володарки і нічого не робила.
А хлопець то хапався терти скроні зомлілій жінці (десь таке чув), то класти мокру ганчірку на чоло.
Заскрипіли, двері. Негритяночка наче й не чула, злякано дивилась на потемніле лице хворої. Вступили мосулець і стражник.
– Що б не сталося – спочатку знайди мене! Я все уладнаю – слово воїна… Спасибі тобі – вже кілька років я так не веселився, як цієї ночі!
– О шейх! – Мосулець приклав руку до серця.– Такої дотепної витівки, яку ти втнув з отим "рабом", я ще ні від кого не чув! І скажу тобі, вельмишановний та вельмидостойний, не чув навіть про подібний жарт, ба навіть не читав! – і мосулець захихикав.
А стражник зареготав на все горло і ляснув здоровенною правицею по плечу Абу Амара.
– Поклич після молитви лікаря Ібн Юсуфа. Вправний християнин. Якщо хочеш взнати про грошові справи цієї гієни – підмаж міняйла Бен Закарію. Іудей бере у неї гроші й пускає їх в обіг… А ти, хлопче, знайди, де в неї оцет і м'ятна настойка, та й зроби їй ганчірки мокрі на чоло і скроні… У нас при допитах і дужим чоловікам оцет допомагає, а м'ята повертає до тями…
– Лишайся біля Айші, поки я не покличу, і дивись, щоб чорна робила все, що потрібно! – наказав мосулець, і чоловіки пішли на сходи. Дерев'яні щаблі співали під їхніми ногами якусь рипучу мелодію.
Щоб дістати оцет та м'ятний настій, довелося заголювати Айшу і знімати з неї тонкий пояс з цілою силкою різних ключів. Ніяково було й страшно торкатись хлопцеві жіночої голизни…
Негритяиочка швидко віднайшла ключ від комірчини з припасами.
В комірчині тхнуло гірким баранячим лоєм, цвілими сухарями, прокислими фініками та смерділо сушеним акулячим м'ясом.
Поки Алі шукав ліки, Джарія з радісним криком вихопила горщик, засунула туди руку і напхала собі повен рот проса. Далі вона потягла з полиці глиняну баклажку і вибігла геть.
Алі опікувався господинею і чув, як у сусідній кімнаті рабиня гуркотить товкачем – трощить пшоно на грубе борошно.
Потім з-за дверей крізь темний коридор поплив гіркий чад деревного вугілля, просто як із кузні. Алі зрозумів – негритяночка заправила жаровню паленими фініковими кісточками.
Чи то від турбот Алі, чи від їдкого диму, але господиня Айша розплющила очі, підвела голову, втягнула з шумом повітря, сперлася на лікті.
– Хто без мого дозволу готує млинці? – Тремтячою рукою помацала в себе на животі. – Де ключі?!! Погра-бували-и! – з розпачем закричала Айша і впала навзнак.
Голова в неї повернулася набік, і з носа тонкою цівкою текла темна кров.
Алі підставив під лице глибоку мідну тацю і сам метнувся до сусідньої кімнати. При слабому світлі від жаровні Алі побачив, як негритяночка поливає пригорілий оладок кунжутною олією, посипає грубою сіллю і пхає до свого широченного рота.
– Пішли швидше! Айша конає – в неї кров носом чурить! – закричав Алі. – А ти тут оладки жереш!
– Пусте! Не здохне,– спокійно відповіла рабиня, облизуючи, чорні пальці з рожевими нігтями. – Як пішла кров, то небавом їй стане легше. Таке вже бувало – як іде носом кров, то за день-два оклигає. Сідай, скуштуй оладка… Знаєш, відколи мене схопили людолови, не їла я наших пшоняних оладків!
Алі завагався лише на хвилю, бо враз відчув, що їсти йому хочеться, аж у череві смокче.
А потім і собі, обпікаючи пальці, згорнув трубочкою вогненного оладка, змастив запашною олією і посипав темною сіллю.
А Джарія тим часом вже плюскала на розпечену сковороду нову порцію рідкого пшоняного розчину.
Алі впорався з другим оладком і поспішив назад до Айші.
Йому стало бридко і страшно – таця переповнилась кров'ю, та з носа вже не лилося.
Алі повернувся до дівчини.
– Іди, винеси і вимий кров! Обмий їй лице!
– А ти? – здивовано спитала негритяночка.
– Я мусульманин. Мені після крові треба очищатись!
– Скільки ви вбиваєте людей, а крові боїтесь! – ледь не кричала негритяночка, а сама все струшувала сковороду з млинцем, щоб він не пригорів.– Ну почекай трохи – ось цей оладок лишень з'їм і все зроблю… Ну почекай! – Вона заплакала.
Тоді Алі махнув рукою і пішов чекати її біля хворої Айші…
Перед самісіньким сходом сонця, перед молитвою, весела компанія вивалилася із занедбаного будинку-палацу.
Алі виглядав у еркер і бачив, як на свист стражника з-за рогу каналу випливли два великі човни, а в них люди нічної стражі. До одного сів начальник стражі, до другого – купці з дівками.
Була повна вода, і хвилі плюскали пінистими бризками аж до верха паль.
Мосулець стояв на самісінькім краєчку греблі і махав рукою відпливаючим гостям.
Алі був біля господині, коли всередину зайшов мосулець.
– Слухай уважно – неси нагору жаровню, сковороду, мідний кухоль, ступку і глек води. Та швидко!
Без жодної похибки і зупинки виконав Алі наказ господаря.
Мосулець кинув з тріскотом жменю якихось зелено-оливкових зернин у ступку і зачав розбивати їх товкачем.
– Мій господине! Давай я все добре зроблю! – вихопився Алі.
– Не заважай! Іди вниз – доглянь, чи все гаразд, потім прийдеш.
Та хлопець не спустився зразу до Айші й рабині, а завернув у кімнату з еркером. Притисся до міцних грат, зроблених з дубових брусків.
Просто під баштою еркера коливався на припливній хвилі човен. У човні було двоє: якийсь рибалочка і чоловік з пов'язкою на обличчі, загорнутий у широкий плащ.
Десь з-за обрію пробилися промені сонця, заспівали на мінаретах темні муедзини.
А чоловік у плащі й не чув заклику до молитви, а показував, як музика жбурнула перстень і де він нібито занурився у воду.
І тоді Алі впізнав у ньому стражника.
Спостеріг – стражник помиляється – нікчемні сили дівчини ввели його в оману – показував рибалці набагато ближче до берега, ніж вона кинула той царський дарунок.
Рибалка роздягся і пірнув у вируючу воду.
Під водою він так затримався, що тюрок (а стражниками, як і скрізь по халіфату, буди або тюрки, або курди) почав непокоїтись і все заглядати у воду.
Алі подумки засміявся – такі всі скажені, тільки б і лили людську кров, а вода їх лякає!
Випірнув рибалка без персня.
І вдруге так само.
І втретє без нічого.
І ще багато разів.
Алі бачив, що рибалка не там шукає, але він був не такий дурний, щоб пояснити цьому різникові про його помилку.