Тому бичка треба принаймні раз на день перепнути. Процес перепинання теляти відомий і може бути до кіпця зрозумілий лише тим, хто сам пробував коли-небудь його виконати. Описати його незмога, пояснити й поготів. Пе вірте тим, хто скаже, що для цього досить розхитати пакілець, витягти його, перенести на інше місце, забити там, і хай собі бичок пасеться на здоров'я. В такому зображенні перепипання спрощене й спримітпзоване неприпустимо і навіть злочинно. Бо справа не в пакільці, а в самому бичкові, який має свій, ще не вивчений наукою норов, належить до лобатої екотипи, або по-латині, як підказав авторові Варфоломій Кнурець, бос таврус фроптозус, і наставляє свого твердого лоба на людину вже від першого дня народження. Це саме один із тих численних у житті випадків, коли добра воля несподівано наштовхується на впертий і нез'ясовний опір. Ти хочеш зробити бичкові як ліпше, перевести його на свіжу пашу, туди, де певптопта-ний і незгризепий соковитий бур'янець, а бичок вростає в землю всіма своїми чотирма ногами, пригинає лобату голову, вибалушує набряклі кров'ю очі й щосили демонструє те, що в побуті зветься "бичачою впертістю". Та ось ця впертість вмить стає натхненною, бичок зненацька зривається з місця, збрикує одразу всіма своїми чотирма, задирає хвоста і в несамовитій засліплепості мчить пе знати куди н чого, не розбираючи путі, не зважаючи па межі й приватну власність, на корисні й ніжні рослини, посаджені чи то мамою Сашкою, а чи й сусідками, і при тому мчить не сам, а цурпелить за собою і свого благодійника, який, плачучи й задихаючись, ледве встигає перебирати ногами (яка жахлива нерівність: дві ноги в людини проти чотирьох у тварини!), марно сподіваючись вгамувати невдячно розсатаніле створіння і покірливо приймаючи потоки прокльонів од сусідок за потолочену кукурудзу, потоптані буряки, поплутане гарбузове огудиння. Що всі трагедії світу в порівнянні з покерованим і негамованпм бичком!
Спробували б опинитися на Гришипому місці всі Гамлети, Фау-сти й королі Ліри, побачили б ми, якої б вопи заспівали!
Поки ж Гриша безнадійно борюкався з бичком, у дворі сталася подія ще трагічніша, якій судилося мати вирішальний вплив па все подальше Гришине життя.
Чи то в поспіху, чп від неуважливості, хлопець пс докрутив закрутку на дверцятах евпнинця, свиня, вештаючись по своему приміщенні, підділа дверцята писком, вони легко відчинилися, і свиня опинилася па волі. Скористалася вона цим несподіваним дарунком у спосіб, притаманний своїй породі (вид товстошкірих, родина щетинних). Розвеселена свободою, отже розсваволсиа, бо для свині воля — це найперше рочсваволеність або розсвппячепість, ця представниця щетинних у диких вибриках дала кругаля по двору, тоді перетнула двір по діагоналі, погрозливим хрюканням розганяючи курей і горобців з тину, очиці в свині хоч і маленькі іі геть закислі від постійного спання й зневаги до світу, все ж пильно зирили навсібіч і помітили на зеленому спориші якимсь з незнаних свинею предметів людського вжитку — одежину; газету, книжку,— хоч що воно там було", свиня без вагань підскочила до того білого, хапопула зубами, махнула писком туди й сюди, тріпонула тим білим жорстоко й безжально і пожбурила його геть, вже розідране навпіл і забруднено так, як тільки й може забруднити типова представниця домашніх тварин, яку утримують "в господарствах різних країн у великому числі за.свою видатну здатність постачати величезну кількість порівняно дешевих м'яса і сала" (див. "Энциклопедию сельского хозяйства", видану в Кисві в 1895 році в друкарні Петра Барського, стор. 1191, бібліотека доктора Кнур ця).
Аби ж то була газета чи навіть Гришина сорочка — людство зазнавало й не таких втрат, але бадьоро й мужньо йшло далі в своєму неішниному розвитку. Ллє сталося страхітливе й непоправне: свиня розідрала підручник географії, який Гриша необачно залишив па траві, коли йшов перепинати бичка.
Коли Гриша, впоравшись з капосним телям, вичерпаний до краю, повернувся до двору, свипя, натішившись свободою, діловито прокладала писком у спориші звертисті іі поплутані ходи сполучення, а нещасна книжка лежала посеред двору як німий докір хлопцеві за його неувагу й недбальство і як грізне нагадування про караючий гнів Одарії Трохимівии. Ще переповнений безсилим відчаєм, з незасохлими слізьми на щоках від боротьби з телям, Гриша підбіг до книжки, хотів підняти її, але відсахнувся пажахало. Книжка лежала розгорнена якраз на карті обох півкуль, рвана рана проходила крізь її тіло наскрізь, здасться, розірвані були навіть палітурки, руйнування, завдані сліпою свинячою силою земній кулі, перевищували будь-яку уяву, всі знані катастрофи й ката-клізми, всі землетруси й моретруси, виверження вулканів, цунамі, торнадо, потопи й смерчі. Гімалайські гори розколоті навпіл, Індійський океан розідраний уздовж, Атлантичний упоперек, обидві Америки роз'їхалися в сторони, Гватемала втонула безслідно разом з своїм черговим реакційним режимом, па місці Панамського каналу, цього джерела американської експансії, утворилося нове море, на дно Тихого океану пішли цілі архіпелаги островів, пе дочекавшись жаданого визволення з-під колоніального гніту, тільки Європа уціліла, але всуціль була замазапа якоюсь жовтуватою багнюкою, яка в'їлася в папір так цупко, що не було ніякої надії пі відчистити бідолашну Європу, пі відмити. Страшно подумати, що може натворити навіть одна темна й тупа свиня, простромивши своє пемпте рило в науку.
Хоч з шапки вбийся!
Перше й остаточне Гришине вирішення було: нікому пе казати. Друге: нікому не показувати. Але відразу насунулося питання: а як обійти Одарію Трохимівну? Такої змоги у Гриші пе було. Віп мав або ж приймати удар з відкритими грудьми, або ж спробувати ухилитися від удару, уникнути його, знайти вихід з безвиході.
Пригнічений безнадійністю свого становища, Гриша, піддаючись автоматизмові вироблених давніше звичок до дбайливості в усьому, все ж узявся латати нещасну книжку. Підклеїв зсередини палітурки, щоб вони якось трималися, тоді знайшов аркуш гарної міліметрівки в блакитну клітинку (єдине, що в матері лишилося від батькового землемірства) і гарно загорнув у пеї книжку, попідклеювавши кінці міліметрівки так, що вийшла мовби нова обкладинка. Книжка одразу стала повою, міліметрівка приємно лопотіла під пальцями, вона неймовірно насувала саме до підручника географії, це стало ясно особливо після того, як Гриша великими літерами вималював на обгортці ще й назву підручника, ясна річ, особливих надій на порятунок від Одарії Трохимівни це не давало, але принесло бодай деяке тимчасово заспокоєння.
Ніч неспання, страшне папружеппя в школі, бо урок географії стояв у розкладі аж п'ятим, безсилий відчай при погляді на пласку сіру постать Одарії Трохимівни, яка солдатським кроком марширувала у вузькому проході між партами, хижо зиркаючи па розгорнені підручники.
Гриша не міг розгорнути своєї географії. Бо ж тоді передовсім побачать хлопці, а віп пе хотів нікому показувати своєї ганьби. Вже коли доведеться, то хан бачить тільки вчителька.
— А ти, Левенець,— спитала Одарія Трохимівна, але урвала мову, побачивши, як гарпо обгорнув Гриша книжку, як вправпо вималював літери па сипій міліметрівці. В душі в Одарії Трохимівни, окрім любові до порядку й дбайливості, жило ще високе почуття краси, воно прокинулося в ній з непереборною сплою при погляді на цю обгорнену рідкісним для села папером книжку, вчителька довгими прокуреними пальцями обережно взяла підручник, пішла до свого столу, показала Гршиину "Географію" всьому класові, повчально промовила:
— Діті, отак ви повинні поводитися зі своїми підручниками. Беріть приклад з Левенця, діті!
"Ану ж розгорне! — холонучи всіма клітинами, думав Гриша.— Апу ж побачить і покаже всім!"
Але Одарія Трохимівна так само солдатським кроком пройшла до Гришиної парти, поклала перед ним нещасну кпижку і заспокоєно й урочисто повернулася па своє місце.
Відтоді Гриша щоразу викладав перозгорпепу чистісіньку зовні книжку на парту і ждав, що ось-ось Одарія Трохимівна підійде, невловимим рухом своїх довгих худих пальців вправпо розгорне сторінки і...
Тривале напруження, яке можна б порівняти з багатоденним стоянням навшпиньки, спричинилося до того, що Гриша Левенець не просто злякався свого ромаптичного захоплення географією іі уявними мандрами, а радо відмовився від нього і тепер тільки нетерпляче ждав, коли закінчиться учбовий рік і взагалі коли закінчиться дитинство, прагнув ychía силами своєї юної душі проскочити якомога швидше цей життєвий період, вийти з етапу непевності й всезагальної залежності, стати людиною самостійною, самодіяльною, чи що.
Правду кажучи, авторові наміри збігаються тут з Григаиними настроями, автор теж ладен поминути дитинство свого героя, бо література буквально завалена описами дитинств, окрім того, це стадія в людському житті досить бездіяльна, твій герой ще й не герой, а тільки матеріал для нього, кандидат, претепдепт, запасний гравець, дублер.
Обставини сприяють авторові. Одна з них досить розлого описана, і повертатися до пеї немає потреби, надто що пов'язана вопа з такою несимпатичною істотою, як свиня, і ми не знайдемо тут пі величі, ні гідності для свого героя. Друга ж заслуговує на всіляке схвалення, бо нарешті вивела Гришу Левенця з стану майже нелюдського напруження і помогла йому охоче й радісно проміняти романтику незвіданої природи й далеких країн на не менш загадкову романтику машинного світу. Висловлюючись дохідливішою мовою, в школі оголосили запис до гуртка по вивченню тракторів і комбайнів, і Гриша записався перший.
Вів той гурток бригадир колгоспних механізаторів Безкоро-вайний.
15
Про Бсзкоровайного можна б сказати, що він і народився па тракторі. Така думка мимоволі спливає, коли подивишся на всі оті кінні пам'ятники, де кінь і чоловік уже піяк по уявляються двома різними істотами, а сприймаються, як одне ціле, як химер-пий витвір природи, якийсь кентавр, чи що. Щось схоже відчуваєш також і тоді, коли бачиш якогось чоловіка за двотумбовим столом, яким він відгородився від тебе і позирає звідти, як із-за барикади, не наважуючись розлучитися з своїм захистком, так ніби й народився за тим столом.