Навіть учні перших класів знають про це і посміхаються, коли завідувач кричить, що негайно вижене.
Ще раз широко розвинув Василь Петрович свою думку про авторитет учителя і про тих, хто б'є товаришів...
— Зараз я їх приведу сюди.
Повернувся йти, але в дверях зустрівся з Ольгою Карлівною. Вона прийшла сказати, що треба негайно вжити заходів проти учня, який образив на уроці нову вчительку біології. Треба відіслати учня додому і викликати батьків. Може, навіть доведеться виключити на деякий час із школи, а потім знову прийняти. Треба також звернути увагу на бійку Аркадія Трояна з Сашком Мостовим.
— Знаю, все знаю! Це ваш клас, це ви виховуєте! — накинувся на неї Платон Юліанович.— Хто навмисне скинув чорнильницю?
— Не знаю точно, це можна взнати. В класі є група піонерів свідомих, активних, вони не стануть покривати хулігана. Щодо виховання, то ви ж знаєте, який це клас!.. За вашою ж ініціативою в мій клас пересадили порушників дисципліни з усіх сьомих класів. Звичайно, чорнильницю скинув Мостовий...
— Один з ваших свідомих піонерів, здається, і вдарив Мостового? — єхидно запитав Василь Петрович.
— Ну, що ж, Мостовий дуже недисциплінований. Він тероризував не лише свій клас, а всю школу. Невідомо, хто з них перший почав бійку,— сказала Ольга Карлівна.
— У вас новий метод виховання — бити таких терористів,— посміхнувся Василь Петрович.— Я думаю, що за бійку треба карати в першу чергу. Також і за те, що вигадують педагогам прізвиська...
Ольга Карлівна нічого не відповіла і знову звернулася до Платона Юліановича.
— Сьогодні піонери будуть розбирати ці справи на зборах... Але з Мостовим слід зразу вирішити, прощати не можна. Трояна, напевне, теж покарають...— стримано сказала Ольга Карлівна.
— Забороняю сьогодні збори! Ніяких зборів, чуєте? У мене сьогодні нарада, а я сам хочу бути у них у класі. Скажіть Славі Гутману, нехай сам виключить Трояна з піонерорганізації. А потім проведуть на зборах. Що вони там затіяли проти Василя Петровича? Вижену, зразу вижену! — закричав нервово Платон Юліанович і тремтячими пальцями перегорнув папери.
— Я цього не знаю. Але виключати з піонерзагону сам вожатий не має права. Треба, щоб загальні збори.... Та це й не метод...— спробувала заперечувати Ольга Карлівна.
— Отож не вчіть мене методів, раз не знаєте! Я кажу, нехай вожатий виключить Трояна, і більше ніяких розмов! Я виключаю! — настоював Платон Юліанович.
— Гаразд, говоріть з ним самі... На мою думку, це повинні зробити піонери. Аркадій Троян — дисциплінований піонер і учень...
Ольга Карлівна розмовляла звичайним спокійним тоном, і це роздратувало Платона Юліановича ще більше. Він заперечуватиме, він зіб'є пиху!.. Ця вчителька найбільше не поважає його! Розмовляє так, немов завідувач — якийсь школяр. А дивиться — ніби все, що говорить завідувач, чистісінька дурниця!..
Справді, Ольга Карлівна здивовано знизала плечима і пішла до дверей. Потім круто повернулась.
— Вибачте, ще одна особиста справа. Я дуже прошу вас заборонити Василеві Петровичу глузувати з мене перед учнями. Він сьогодні знову ганьбив мене перед класом, де я працюю класним керівником. Категорично протестую!
Ольга Карлівна вийшла. Платон Юліанович хотів крикнути, що вижене, але стримався. Кого виганяти — він і сам не вирішив. Звичайно, не Василя Петровича...
Коли Ольга Карлівна вийшла, Чернуха, посміхнувшись, кивнув услід:
— Склока! Ми — склочники! Подивися, з яким авторитетом вона виступає. Між іншим, уже подружилася з новою вчителькою по біології. Маєш ще одного приятеля! Тому й насідає на учня, що образив ту дівчину. Ми ще не знаємо, як проводила новенька свій перший урок!
— Треба перевірити. Де завпед? Зараз скажу, нехай покличуть піонервожатого Гутмана. Треба дати йому розпорядження...— Платон Юліанович на хвилинку вийшов і зразу повернувся назад.
— Платоне, скільки хвилювання, скільки неприємностей! Чорт його візьми, де воно береться на твою голову? І все повинен завідувач вирішувати...
Василь Петрович сів, розвалившись на стільці, стомлено витягнувши ноги. Він почував себе вже не як в кабінеті завідувача, а як в людини, що має з ним багато спільного.
Влетів Слава Гутман і заметушився по кабінету. За ним обережно зайшов керівник шостого "Б" класу Петро Петрович Динчук; його вихованці носять якісь свистки, і хтось свиснув на уроці німецької мови. Викладач, Франц Сигізмундович Амбарський, дуже злякався...
— Вижену!..— крикнув завідувач.
В двері кабінету зазирнула Руфа. Почувши вигук Платона Юліановича, злякано зачинила двері.
16
В кабінет завідувача майже не заходять учні. До себе завідувач кличе рідко,— прилітає в клас або в коридорі кричить на тих, хто викликав його гнів своїми вчинками. Таке буває частенько. А ще частіше викликає до себе керівника класу, вимагає ліквідувати непорозуміння.
Сам Платон Юліанович не дуже любить розмовляти з учнями.
Так само поводять себе й деякі учителі, хоч вони працею своєю ближче зв'язані з учнями. Кожен учитель приходить і виконує, як уміє, свою роботу. Кожен знає, що нею цікавиться тільки завпед Пилип Данилович Кужіль — людина стримана, мовчазна, урівноважена. Однак він у школі людина нова. Кілька разів Пилип Данилович намагався одверто поговорити з Платоном Юліановичем про становище в школі, але той все удає страдника, нещасного і кричить, що одного лише прагне — звільнитись від школи, та ось не пускають...
Учителі звертаються до Кужеля, який старанно допомагає в учбовій справі. На початку цього учбового року прислали Кужеля завпедом і викладачем хімії. Як викладач своєї дисципліни, Пилип Данилович зразу виявив себе зразковим педагогом, організував хімічний гурток, де працює до півсотні школярів. Діти так захопилися хімією і роботою в гуртку, що довелося поділити його на дві частини — інакше не можна було б ним керувати. Кужіль працює і з відсталими учнями. Тому хімія стала одним з улюблених предметів старших класів.
Із завідувачем Пилип Данилович Кужіль поводиться весь час дуже стримано. В районному відділі освіти Платон Юліанович користується авторитетом, а через це і в міськвідділі освіти. Але пильно приглядаючись до роботи завідувача, Кужіль почав зрештою вірно оцінювати недбайливе керівництво школою, де вчаться на дві зміни до тисячі дітей.
Знає Пилип Данилович, що серед педагогів іде глуха боротьба двох груп. Є нейтральна група — їй до всього байдуже, аби одержувати своєчасно зарплату і по-чиновницькому виконувати свої обов'язки. Чомусь так виходить, що кращі педагоги завжди в незлагоді з завідувачем. Непримиренною стоїть серед них Ольга Карлівна Райко. Вона не приховує свого ставлення до непорядків і одверто виступає на засіданнях педагогічної ради, в присутності всіх учителів.
На чолі другої групи, близької до Платона Юліановича, стоїть Василь Петрович Чернуха.
Як педагога, Кужіль уже знає Василя Петровича, відвідавши його уроки. Завпед зробив чимало зауважень учителеві географії. Чернуха пожалівся Платону Юліановичу, і той накинувся на завпеда:
— Я вам забороняю, Пилипе Даниловичу, переслідувати Василя Петровича зауваженнями! Ви ставите йому за приклад різних учителів, що не варті його. Це педагог із стажем, людина з досвідом.
— Я цього не бачу. Він скептик і не хоче відходити від колишнього бригадного методу. В школі він повинен вміти викладати і виховувати молодь в комуністичному дусі. Я за це теж відповідаю, як завпед і член партії,— спокійно відповів Кужіль. Завідувач раптом ще більше обурився і закричав, забувши про стриманість і ввічливість:
— Я відповідаю! Я знімаю з вас відповідальність за Василя Петровича! Мені відомо, хто вміє викладати, хто ні... Виховувати, виховувати!.. Виховує життя, а не географія!..
Обурившись, Платон Юліанович хотів був крикнути своє звичайне "вижену", але не встиг, бо Кужіль вийшов з кабінету.
Після цієї сутички Платон Юліанович теж почав обережно ставитись до завпеда і в районному відділі освіти щоразу скаржився:
— Єдиний у мене партієць-помічник, і той тільки й знає, що робить помилки. Проти мене виступає, нацьковує нестійкі елементи з педагогів, підриває мій авторитет. Кращим педагогам не дає працювати...
Така слава про Кужеля пішла і в міський відділ освіти. Але Кужіль, завантажений по горло роботою в школі, нічого про це не знав.
Сьогоднішні події в сьомому "А" класі глибоко вразили Кужеля. Він сам пішов з'ясовувати, що трапилося на уроках біології та географії... Ольгу Карлівну знайшов у залі. Навколо неї зібралася юрба учнів, зокрема сьомого "А" класу.
17
Школярі по черзі йшли снідати в їдальню. В залі стало тихше. Тільки Ольга Карлівна стояла, оточена учнями. Проривалися окремі збентежені голоси, нарікання, скарги.
— Ідіть снідати,— запропонував Кужіль.
І Ольга Карлівна наказала:
— Негайно йдіть... Ми все розберемо і знайдемо винних. На хвилину нехай залишаться Коваль Кіра і Порада Володимир...
Під час цієї розмови Аркадій стояв мовчки. Роздумував — як це сталося, що він ударив Сашка. Зачувши розпорядження Ольги Карлівни, одійшов убік. Блідий, засмучений, ніби зразу виріс.
Ольга Карлівна співчутливо подивилася на хлопця. Хотілося сказати йому щось ласкаве, втішити, але цього робити не можна. Аркадій Троян — один з найкращих учнів: допитливий, дотепний. Уже замислюється над багатьма складними і глибокими питаннями. З ним цікаво розмовляти. Інколи Ольга Карлівна ловила себе на дивних думках — може, її син був би схожим на Аркадія? Та це тільки мрії, бо її син помер від скарлатини, коли йому минуло шість років, а єдина дочка закінчила медичний інститут і після одруження поїхала працювати в Самарканд. Залишилася Ольга Карлівна сама з чоловіком, пристаркуватим бухгалтером. Залишилася в Ольги Карлівни гостра, болюча любов до дітей, любов, яку стара вчителька ховає під суворою зовнішністю.
Серед сотень галасливих учнів вона почуває себе вдома. Здається, вона ніколи не стомлюється, завжди ходить рівно, говорить свіжим голосом, не жаліється на втому, на хвороби. Найдовше сидить у школі — керує гуртком суспільствознавства, допомагає драматичному гурткові, головує в шкільній профорганізації учителів і все встигає зробити. Не було жодного випадку, щоб Ольга Карлівна пропустила урок.
Перебиваючи одне одного, Кіра і Вова розповіли завпедові та Ользі Карлівні про події на уроках біології та географії.