Легенда про викрадену з даруна коробку мазі для губ виявилася вдалою – самосели страждають від сухого клімату й мазь користується попитом.
Населення хутора – близько ста осіб включно з дітьми. Кожен самосел має псевдо, через те встановити їхні справжні імена не видається можливим. Хутір являє собою обмежоване невисоким парканом та імпульсною огорожею містечко площею до десяти гектарів. На хуторі виявив сучасне обладнання з видобутку води та вироблення з неї водню як пального для повозів. Є вітрогенератори та сонячні батареї.
Господарство Скорпіона складають теплиці, де вирощують городину, і тваринницький двір. Також є установка з виготовлення олії, млин і пекарня. Чайфань мешканців хутора свіжа, поживна й смачна. Гараж господарства складається з шістнадцяти транспортних засобів, серед них – чотири качі. Окремо стоїть вісім повозів, пристосованих для перегонів у пустелі – улюбленої забави Батька хутора. Є зброя – скоростріли, кількість яких поки що не встановив, кілька мисливських карабінів та гранатомет у домі Скорпіона.
Батько хутора – єдиний і повновладний його господар. Решта самоселів ділиться на осілих мешканців, які отримують частку від колективно заробленого, та наймитів – цим виплачують визначену суму за визначену працю. Кожен осілий хуторянин має право відділитися та заснувати власний хутір. З розповідей встановив, що таким правом за останній рік скористалося дві родини. З часу мого проникнення на хутір серед самоселів спостерігається підвищення інтересу до стрілива та його використання. Проводиться щось на зразок примітивного військового вишколу, чого, зі слів місцевих, раніше не спостерігалося. Природа такої мілітаризації мною поки що не встановлена.
Зі звіту агента Сивого (Форсеті)
Удвох з проводирем нас захопило незаконне збройне угрупування – банда хаптагерів. Проводир відкупився, мені ж довелося підкоригувати легенду й заявити, що саме до хаптагерів я й прямував. Мав місце ризик виявлення мікроглоба, але мене взагалі ніхто не обшукував – серед хаптагерів спостерігається неприпустима безпечність.
Банда, членом якої я став, базується між руїн міста, його назву поки що не встановив. Склад угрупування – близько тридцяти осіб. Озброєння – шість бойових ботів та особисте стріливо, переважно сучасне. Ватажок (Батько) хаптагерів на псевдо Хуга користується в банді цілковитим авторитетом, особисто вигадує для кожного бандита псевдонім, зокрема, мене перейменував на Форсеті. Основна діяльність угрупування – викрадення табунів верблюдів і їх нелегальний перепродаж. Часто такі дії супроводжуються перестрілками і вбивством стадників-самоселів. Бандити добре навчені, бойова форма і бойовий дух підтримується регулярним вишколом.
Зі звіту агента Карого
…Зі слів самоселів найближчі до Гобі хутори мають схожу структуру й чисельність.
По дорозі в пустелю проводир підібрав ще одного клієнта – професійного гравця на ім'я Крепс. Останній запропонував зіграти на гроші в карти, я відмовився, оскільки видана мені сума для гри не призначалася, проводир же одразу програв і доправив Крепса на Гобі безкоштовно. На хуторі Крепс заходився агітувати самоселів на створення в пустелі українського Лас Вегаса. З нього сміялися, але за кілька днів близько двох десятків хуторян включно з господарем поселення – Батьком М'янбою – заборгували (програли) Крепсові великі суми грошей та кількох верблюдів. Через це нині звичний ритм життя хутора порушено, розлючений М'янба вимагає, щоб Крепс залишив хутір.
8
Локі
Його дратували неприязні позирки хуторян. Видно було, що дехто з поселенців не відмовив би собі в задоволенні добряче врізати бранцеві, котрий поволі одужував, межи роги, або й просто вбити, і їх стримує лише настанова господаря – не чіпати. І Батько Еней дратував своєю напускною суворістю, і нав'язливо-турботлива лічиця дратувала. "Якого гаспида вам усім треба? Локі заважає жити – то на дідька підбирали його в пустелі? Локі – причина всіх ваших заморок – то вбийте дурбаса врешті-решт, може ущасливитесь!" Лише одна людина на хуторі його не дратувала – Воля.
Локі не складно було тримати дівчину біля себе, просто казав, що намагається згадати щось важливе й Воля дисципліновано, як велів либонь схожий на козака з книжок Батько Еней, кидала свою роботу й силкувалася допомогти недужому розкласти його пошматовані спогади на полицях. А Локі розважав дівчину кумедними історіями зі свого дитинства, розказував про загублену сестру Фелю, про сиротинець. Та що ближче в часі наближався він у своїх спогадах до сьогодення, то скупішими робилися ті спогади, ще знаходив Локі для Волі якісь уривки зі свого існування в колонії, але про Маху не розказував уже нічого.
Хоча хотілося розказати багато. Із кожним днем перебування на Трої та знайомства з Волею дужче й дужче кортіло покаліченому хаптагерові стати перед цією щирою дівчиною на коліна й розказати все: і про Маху, і про спалених живцем в'язнів, і про вбивство лантухуватого, і про Батька Хугу. Локі страшився такого свого бажання, боявся, що раніше, або пізніше це станеться.
Тривожний зумер застав Локі в помічній, де Світла продовжувала насичувати його спраглий організм цілющою вологою. Хутору загрожувала небезпека й залишивши пацієнта на кушетці, лічиця побігла з'ясувати, що сталося.
За вікном помічної почулися занепокоєні голоси, хтось скрикнув. Виплекане багаторічними знегодами передчуття біди зігнало хаптагера з кушетки, тримаючи штатив крапельниці в руці, Локі визирнув на ґанок.
– Що трапилося? – спитав хуторянина, що саме пробігав повз.
– Лихо! Лихо суне з полуночі!
Лічиця піймала його вже надворі:
– Куди? Дай хоч голку дістану!
Поки Світла знімала лікувальний прилад, поки загинала в лікті руку, повз них до воріт хутора пробігло ще кілька троянців. Локі рушив за ними й собі і лише за кілька кроків зауважив, що навіщось тримає в зігнутій руці від'єднану крапельницю. Не знаючи куди діти, пхнув гнучкий жмуток трубок у кишеню й подався за хуторянами.
Колона з п'ятнадцяти або й двадцяти повозів, серед них і бойові боти, а між ними кілька важких – з гарматами, а також чотирьох ґончі великої місткості розтягнулася чи не на півпустелі й поволі повзла до хутора, наче розманіжена спекою змія. Цього разу поселенці встигли загородити проїзд не лише качі, а й брамою на колесах. Батько Еней та більшість мешканців хутора понуро скупчилися біля воріт і не чекали від прихідців добра. Здершись, аби краще було видно, на приступку повоза, не сподівався добра й Локі. Останньої миті, коли передні сявчі непроханих гостей уже гальмували перед зачиненими ворітьми хутора, Еней гукнув до себе Пирія:
– Вгамуй діда, аби знов мені дров не наламав!
Невдоволено кривлячись від здійнятої власними ж повозами куряви, з чолового бота вистрибнув уже знайомий мешканцям Трої "уповноважений" і в супроводі озброєних поліціянтів наблизився до воріт:
– Мої симпатії, мої симпатії, шановні самосели, необліковані елементи та інші порушники паспортного режиму. Сталося те, що сталося й не кажіть, що я вас не попереджав: не забажали дослухатися до батьківського клопотання мудрих законів держави – маєте відчути на собі їх жорстку невблаганність! Ось – у мене в руках постанова про примусове повернення виявлених у даному незаконному поселенні осіб, вжиття до них, себто до вас, передбачених адміністративним законодавством заходів і ліквідації незаконного майна. Прямо зараз пропоную всім самоселам зайняти місця в ґончі, незаконне поселення тим часом буде підготовлено до утилізації!
– До чого!? – Локі бачив, що Еней аж хитнувся.
– До знищення! – енергійно кивнув головою драбинчастий. – І таке чекає на всі так звані пустельні хутори – або облікування, сплата податків і штрафів із подальшим влиттям до єдиного народногосподарського комплексу, або знищення з подальшими судовими рішеннями по кожному з самоселів!
Хуторяни ніби закам'яніли і їхні загорнуті в туніки та джалабеї постаті з каптурами на головах стали схожими на зграйку якихось чудернацьких тварин, що на мить завмерли в передчутті небезпеки. Далі Еней стягнув з голови каптура й зіжмакавши його в кулаку, відчайдушно насварився тим кулаком у бік прихідців:
– Не дозволю!
– І такий хід подій передбачено! – поблажливо відреагував "уповноважений". – У разі непокори самосели будуть затримані, а опір представникам влади лише додасть до переліку їхніх правопорушень зайву статтю. В разі збройного спротиву незаконні поселенці набувають ознак бандугрупування і знищуються вкупі з поселенням!
Батько Еней зацьковано озирнувся на своїх, ззаду продовжували підходити жінки з городньої ланки, тихцем перепитували що сталося. Локі шукав очима білий з червоною вишивкою каптур Волі і не знаходив.
– Дозвольте зібрати людям речі, – захриплим голосом видихнув господар хутора. Натовп довкола нього гучно видихнув, "уповноважений" полегшено розвів руками:
– Та прошу – ми ж не звірі й ворожнеча державі зовсім не потрібна! Тільки поки ви збиратиметесь, наші фахівці почнуть підготовку до утилізації поселення.
– Ні! – категорично заявив Еней. – Люди вийдуть, а потім… бо ще в когось нервів не стане!
– У такому разі тут таки негайно здайте все наявне в поселенні вогнепальне стріливо!
Батько Еней щось тихо промовив, Локі не розчув, що саме. Далі господар хутора коротко махнув рукою й під ноги уповноваженому впало кілька скорострілів.
– Це все? – здивувався представник держави.
– Все!
– Незаконне володіння зброєю – важке правопорушення, а добровільно здане стрільно, – "уповноважений" тицьнув собі під ноги, – не рахуватиметься!
– Це все! – затято відповів Еней.
– Що ж, збирайтеся, п'ятнадцяти хвилин вистачить?
– Майте совість!
– Добре – двадцять, і ні хвилиною більше!
– Ходіть, збирайте найнеобхідніше! – махнув Еней хуторянам. – Чоловіки до мене в компанійську – попрощаємося!
Жіноцтво з галасом та плачем кинулося по своїх домівках. Нарешті Локі розгледів між різнобарвних тунік знайому вдяганку Волі, підбіг, ухопив дівчину за руку:
– Робім ноги! Поки рейвах – заводимо першу-ліпшу чортопхайку й поза клунями, через огорожу – в пустелю!
– А тато, мама, дід? Я родини не полишу!
– З ними не вигорить – важить кожна секунда! Валимо, бо на Материзні всіх чекатиме казенний дім!
– Хай, але своїх не кину!
– Ех! – лишивши вперту дівчину, Локі кинувся до компанійської, куди один за одним заходили хутірські чоловіки.