В ньому, дійсно, таки була ще козацька кров. Маючи всього двадцять п'ять років, він осмілився вирушити в такі небезпечні мандри, і жити серед дикунів. Скільки небезпек чигало на його життя! Папуаси спершу пускали побіля нього рої стріл, казали, щоб забирався, звідки прийшов, нахвалялися забити його, але ніщо його не злякало. Він переміг все це своєю твердістю і одночасно людяністю. Страшнішим ворогом виявилась для нього пропасниця (малярія), що раз-у-раз приковувала його і його слуг до ліжка.
Не можна забути окремих надзвичайних епізодів.
13-го грудня від малярії помер згадуваний його слуга Бой, якого він найняв на іншому континенті, їдучи до Нової Гвінеї. Щоб папуаси не довідалися, що він помер, його Маклай з Ульсоном поховали вночі на дні моря, запакувавши в мішок та вкинувши трохи каміння. Наступного дня прийшов Туй іще з двома папуасами й поцікавився здоров'ям Боя, кажучи, що цей чоловік з Ґумбу може його вилікувати. Але Маклай попросив їх зійти на траву перед хатою, а сам вирішив відтягти їхню увагу цікавим і загадковим для них штукарством. Він узяв блюдце з-під чашки чаю, витер його і, наливши туди трохи спирту, поставив на веранду. Потім узяв склянку води, надпив трохи сам, а потім дав покуштувати одному з папуасів, щоб переконалися, що то вода. Вони з зацікавленням стежили за кожним рухом Маклая. Він долив на блюдце трішки води й запалив. Спирт зайнявся. Вони відразу відскочили. Потім Маклай хлюпнув решту спирту на східці й на землю. Там теж почало горіти. Це справило на них страшне враження. Вони боялися, що Маклай може запалити море й землю. Вони швидко пішли геть, але скоро повернулися з цілим натовпом папуасів. Цей епізод швидко рознісся по навколишніх селах. Про нього казали, що він може робити чуда: запалити воду й землю, зупинити дощ, літати тощо. А ще як показав він одного разу свою рушницю й пострілом забив пташину, що сиділа на вершечку пальми, то сила й авторитет Маклая стали в очах тубільців неперевершеними.
За шість місяців Маклай уже вивчив їхню мову й міг легко порозуміватися з людьми Бонґу та сусідніми селами. Його скрізь зустрічали, як свого найкращого приятеля, а він їм з свого боку допомагав лікуванням, давав їм ножі, сокири, люстерка, а коли він приїхав до них втретє, то на кораблі привезли навіть козу, бичка й корову, і це було для тубільців новою нечуваною сенсацією, бо вони ніколи таких тварин не бачили. На корову вони казали, що то велика свиня з зубами на голові. Все це створило для Маклая великий авторитет.
Одного дня він пішов з Ґараґасі до Бонґу порозмовляти з людьми, посидіти на дозвіллі в буамбрамрі (громадська будівля). Там він застав багато людей, саме були й гості з Ґоренду. Його привітно зустріли вигуками:
— Е-а-ба (добридень), Маклай!
Маклай привітався. Він тут часто бував і ночував. Його завжди розпитували про різні явища природи, про землю, про зорі, про море, про життя, що їм було невідоме. Цього разу після деяких розмов до нього підійшов його добрий знайомий Саул і, лагідно поклавши руку на плече, запитав:
— Скажи, Маклай, скільки в тебе жінок, дітей, онуків і правнуків?
Маклай був дуже здивований таким питанням і відповів:
— Яких жінок? Схаменись, Сауле!
Саул зам'явся, потоптався на місці, а потім додав:
— Там, на місяці. ..
— Не розумію, що тобі забрело в голову, Сауле? Ти ж бачиш, що я не маю ні жінки, ні дітей.
Саул розчаровано подумав, що Маклай не хоче відповісти. Але, трохи зачекавши, запитав знову:
— Скажи, Маклай, чи ти можеш померти?
Всі папуаси припинили жувати п'янкі горіхи бетелі й уважно чекали відповіді.
Ситуація була тяжкувата. Папуаси звикли чути від Маклая тільки правду. Сказати їм тепер, що він може померти, коли тільки кілька днів тому він заборонив їм іти війною проти гірського села, то вони думатимуть, що він такий самий смертний, як і всі вони, папуаси. Але сказати, що не помре, теж не хотілося, щоб раптом не зробитися брехуном, бо може щось трапитися, що він раптом помре, і вони тоді побачать, що він казав неправду. Адже досі він казав їм лише правду. Маклай пройшовся по буамбрамрі, щоб виграти час, потім зупинився, взяв з стіни міцний спис, яким можна було легко забити людину, і подав Саулові.
— Побачимо, — спокійно сказав він Саулові, — чи може Маклай померти.
Потім відійшов набік на кілька кроків, зняв свій капелюх, щоб не затіняв обличчя. Всі мусять бачити, що він не жартує. Папуаси прикипіли очима до Маклая. Са-ул одну мить стояв нерухомо, не підносячи списа, а потім два папуаси кинулись до Маклая, а разом з ними й Саул, кажучи:
— Арен! Арен! — що означало: — Ні! Ні!
Дещо інший випадок стався в іншому селі. Маклай довідався від Туя, що два папуаси збираються забити його, щоб скористуватися його харчами та добром, що є в його хатині. Почувши це, Маклай прийшов до того села, скликав усіх людей. Але згаданих зухвальців між ними не було. Тоді він попросив покликати й їх. Вони прийшли. Потім Маклай сказав до папуасі", що тут два чоловіки збираються забити його. Тому він лягас ось тут під деревом спати, а бажаючі забити його можуть виконати свій намір. Коли Маклай прокинувся, до нього підійшли ті два, що збирались забити й дали йому подарунки у вигляді поросяти та кокосових горіхів. А тому, що Маклай сам би не доніс, то вони відпровадили його й віднесли свої подарунки до його хати.
Олександер Іванченко, київський сучасний науковець, у своїй праці про Маклуху-Маклая розповідає, якою пошаною серед папуасів користувався Маклай і який величезний вплив мав на них. В багатьох ближчих селищах, де бував наш науковець, побудовані спеці-яльні хати, де він, приходячи, міг ночувати, вони звалися "Маклай-таль" (Будинок Маклая). Таку хату побудували і на острові Білі-Білі. Дякуючи йому, в цих околицях припинилися війни між ворогуючими селищами. Маклай мав благородний вплив і на дикі звичаї, які полягали в тому, що дівчина мусила одружуватися з тим, кого їй виберуть ще змалечку батьки. Під впливом Маклая цей усталений звичай було змінено в той спосіб, що дівчина під час спільних весільних церемоній може змінити вибраного їй нареченого на того, кого вона бажає.
Тож коли взяти до уваги всю його корисну наукову працю про різні ділянки життя папуасів, а також в ділянці антропології та дослідження рослинного світу, його вплив на тубільне життя й допомогу безборонному населенню Нової Гвінеї, з чим він виступав, апелюючи до уряду Австралії та різних губернарів, то всю його діяльність і таке безприкладно героїчне поводження не можна переоцінити. Він стає як світовий велетень поруч з тими відомими постатями, що досліджували незнані країни, як Амундсен, Амеріґо Веспуччі, Лівінґстон, Скотт, капітан Кук та інші. Бо він показав не тільки зразки гуманности, а написав 160 наукових праць та чудовий щоденник
Повертаючись до тодішньої Росії, до Петербургу, Маклай привіз тридцять скринь різних колекцій, що стали великим здобутком науки. І як же він був пригнічений, коли Академія Наук не хотіла навіть прийняти його праць та колекцій. І тільки втручання самого царя Олександра 3-го змусило прийняти ті скрині.
Справа в тому, що^Михлуха-Маклай хотів ще прис-
лужитися Росії й тим/подав ідею заснування російської колонії в Новій Гвінеї, помістивши оголошення в пресі. Відразу відгукнулося понад дві тисячі бажаючих. Почалися обговорення цього проекту чи ідеї, але відразу на нього накинулась реакційна преса з висміюванням, образами, запереченнями. Друкували на нього карикатури, епіграми, зневаги, в яких наклепники писали, що Маклай жодний науковець, іцо він як бунтар виступає проти уряду. Можливо, це було ще й тому, що зголоше-ні на виїзд до Нової Гвінеї переважно були ті, що не погоджувались з політикою царського уряду.
Найбільше нападали реакційні видання такі, як "Новое время, сатиричні журнали "Стрекоза", "Будильнике, "Шут" та інші. Папуасів там зображувалося, як мавп, а про Миклуху-Маклая писали: "Слід берегтися місцевих філантропів — вони люблять і цінять лише людей добре засмажених". Журнал "Стрекоза" писав:
"В Новій Ґвінеї відкритий новий рай, там вас чекає чудове підсоння, банани, кукурудза, тарантули, папуаси, гадюки, безкоштовні морські купелі". . . А газета "Новое время", редактором якої в ті часи був відомий чорносотенець і україножер, Суворій, обкидала теж болотом Миклуху-Маклая, містила статті з такими наголовками або епітетами, як: "Папуаська Макландія", "Обдурювання папуасів", "Звернення папуаського короля Маклая Першого". У статті цієї ж газети були й погрози: "Г. Маклай мусив би знати закон про головну кримінальну відповідальність за намовляння російських підданих до еміґрації" або "Робити видатним Миклуху-Маклая, який ніяких відкрить не зробив і ніякої науки не збагатив, означає морочити публіку*.
Але було чимало газет та журналів, що боронили Маклая. До того ж це були часи експансії, загарбання чужих територій, " чому брали активну участь Англія, Ес-панія, Португалія, Франція й Німеччина. Велику моральну підтримку Макласві висловив у своєму листі видатний письменник Лев Толстой. Прочитавши уривки з щоденника Маклая, він був захоплений, але не ідеєю експансії, а його діяльністю серед папуасів, науковою працею й гуманністю. Л. Толстой писав Маклаєві:
. . ." Цікавить не цікавить, а розчулює і захоплює у вашій діяльності те, що, наскільки мені відомо, ви перший, безсумнівно, досвідом довели, що людина — скрізь людина, тобто добра товариська істота, у спілкування з якою можна й необхідно входити добром і правдою, а не гарматами й горілкою. І ви довели це подвигом справжньої мужности, яка так рідко трапляється в нашому суспільстві, що люди нашого суспільства навіть його й не розуміють".
Це дуже підбадьорило науковця-дослідника й мандрівника і, незважаючи на тяжкий стан здоров'я, він, за порадою Толстого, далі працював над своїм щоденником. А коли притихла на деякий час хвороба, то він виступав з публічними лекціями, а публіка вщерть заповнювала залі, де він виступав.
І хоч дискусія про заснування російської колонії не втихала і кількість бажаючих перевищила вже дві тисячі, Росія була заслаба для такої експансії, особливо, коли б довелося збройною силою виступити проти конкурентів.