Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу.
Тим-то він, часом через силу і зовсім необережно, виходив і в театр, і до знайомих. Костомарів бачив його в жовтні в театрі на представленні "Вільгельма Телля". Шевченко, каже Костомарів 1257, дуже любив сю оперу. Гра і співи Тамберліка і де Бассіні переймали його просто дитячим захватом. Захват свій він висловлював, по-українськи, говорячи: "Матері його сто копанок чортів, як же славно!"
Костомарів ціле літо був в поїздках і, вернувшись до столиці, почув, що Шевченко заходжується женитися. Не відаючи, що поет вже розцурався з своєю молодою, він спитав його: "Чи правда, Тарасе! що ти женишся?"
— Мабуть, оженюся тоді, як і ти, — відповів йому Тарас. — Коли ж твоє весілля?
— Тоді, мабуть, коли і твоє! Не женитися нам з тобою: до смерті зістанемся бурлаками" 1258.
З того вечора Шевченко почав провідувати історика щовівторка, але ніколи нічого не говорив про свої заміри одружитися і про свої невдачі. Провідував він і Білозерських, де завжди був гостем бажаним. Афанасьєв-Чужбинський кілька разів стрівав його у Білозерських. Але ж, кажу я, про свій недуг нікому він тоді ще не хвалився.
Небавом у Лазаревського зустрівся Тарас 23 листопада 1259 з доктором Барі. Тоді вже недуг, мабуть, вельми прикрутив поета, бо він вдався до Барі за порадою, кажучи, що в грудях йому вельми болить. Сам він гадав, що у його солітер 1260.
Доктор авскультував його і порадив йому берегтися.
Перебуваючи в такому лихому становищі, Шевченко і тепер показав, що у його, яко у сущого патріота рідної України дорогої, на першому місці стоїть праця і робота задля свого зневоленого, грабованого і темнотою повитого народу. Народна освіта і тепер не йде у його з думки.
1257 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 606.
1258 Кобзарь. — 1876. — Т. II. — С. X.
1259 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 3.
1260 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626. /581/
6 листопада він пише до Чалого, просячи написати "в ім’я Боже, що робиться в наших воскресних школах?" А тим часом береться компонувати шкільний буквар. Пікловання про народну освіту не було чимсь новим у Шевченка. Хоча під той час скрізь по Росії люде інтелігентні взялися до освіти народу, але у Шевченка запопадливе дбання про народну освіту ми бачимо ще з початку р. 1849. Ще тоді він перейнявся певною думкою, що освіта народна єсть перша, велика і найважніша потреба на Україні. Не задовольнивши тієї потреби, не можна дійти до духово-морального і матеріального добробуту. Без освіти і культура річ не можлива. Ще більш переймається він сією думкою, ставши братчиком Кирило-Мефодіївського товариства, яке в головах своєї праці і роботи становило народну освіту. І до останньої години свого віку поет міцно тримався сього погляду і за кілька день до смерті працював у сфері народної освіти.
Шевченко був глибокий націоналіст український з широкими поглядами на питання національне. Свою національність і її мову він любив більш за все.
Він вболівав, що на Україні нема доброї школи національної, а така, яка є, "навчить всьому, опріч знання рідної мови" 1261.
1261 Поэмы и повести Т. Г. Шевченка. — 1888. — С. 466.
Ми вже знаємо, що він вельми зрадів, коли Куліш видав свою "Граматку" і глянув на неї, як на перший промінь світа, що блисне в народній масі темній, задавленій крепацтвом. Ще більш радів він, коли на Україні р. 1858 — 60 знявся рух і праця коло недільних шкіл. Рух той, дійсно, був значний: в такому невеликому місті, як Полтава, було тоді зорганізовано п’ять недільних, дві суботних задля жидів і одна щоденна школа задля народу. Навіть невеличкі повітові міста позаводили у себе хлоп’ячі й дівочі школи недільні. В Кременчузі коло шкіл запопадливо працював Петро Стронін: в Хоролі — Модест Димський: в Лубнах — Шевич: в Херсоні — Коленко Надежда: в Чернігові — Тризна і т. д. Ледві чи було на Україні таке місто, де б не було школи недільної. Тоді сама собою стала очевидною потреба книжок українських і науки мовою українською.
І з’явились українські букварі, спершу Кулішова "Гра матка", а потім у Полтаві О. Строніна. Остання Шевченка не вдовольняла.
"Скажіть мені, — говорив він одному свойому знайомо-/582/му, — задля кого вона написана? Я не знаю задля кого, але не задля тих, кого треба навчати розуму?" 1262
Поет взявся компонувати елементарні книжки задля народу і скомпонував свій "Южно-русский Букварь" 1263. Буквар той займає 24 сторінки, іп 32: заведено туди "Отче наш", молитву Єфрема Сирина і Символ Віри. Через те й мусив він перейти через дві цензури — світську і духовну. Остання почала була змагатися. Мусив хорий Шевченко надягти фрак і їхати до петербурзького митрополита Сидора та благати дозволу 1264. Митрополит не відмовив і 21 листопада цензура дала дозвіл друкувати буквар.
Після "Букваря" Шевченко гадав скомпонувати і видати аритметику такої величини і на таку ж ціну, 3 коп., як і "Буквар": потім етнографію і географію по 5 коп., далі — історію України по 10 коп. за примірник. "Якби Біг поміг оце мале діло зробити, то велике і само зробилось би", — писав він до Чалого 4 січня р. 1861 1265.
Коли "Буквар" був надрукований, Шевченко, не виходячи вже через недуг з хати, взявся розсилати його по Україні. Тисячу примірників він відіслав в Полтаву до Ткаченка, щоб віддав тому, хто кермує недільними школами 1266. Другу тисячу прислав в Київ до М. К. Чалого, пишучи до його: "Я і чув, 1 читав, що митрополит Арсеній (Москвин) дуже возревновав о сільських школах і жалкує, що не печатають дешевих букварів. Покажіть йому мій "Буквар", і якщо вподобає, то я пришлю хоч 3000, звичайно, за гроші, бо се не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл". А ті 1000 примірників прохав д. Чалого розпустити по повітових школах 1267.
1262 Русская речь. — 1861. — № 19 — 20. [Лесков Н. Последняя встреча і последняя разлука з Шевченко].
1263 "Букварь южнорусский". — Ред.
1264 Киев[ский] телегр[аф]. — 1875. — № 25. [Козачковський А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко].
1265 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 26.
1266 Древняя и новая Россия. — 1875. — № 6. [С. 196. Лист від 4 січ. 1861 р.].
1267 Основа. — 1862. — Кн. V. — С. 26. [Лист від 4 січ. 1861 р.].
Покладаючи таку надію на Арсенія, Шевченко не відав, що отець Москвин був запеклий обруситель і ворог світської освіти. Про школи він "ревнував" тільки про парафіяльні, та й то більш як про декорацію свого піклування, а тим часом змагався і словом і ділом проти організації по селах Київщини світських шкіл. По його наказу Київська консисторія /583/ видала (правда, вже після смерті Шевченка) за № 5955 такий циркуляр, щоб потай оповістити попів, аби вони усіма силами не давали дирекції світських шкіл заводити свої школи по селах. Попам велено було прихиляти своїх парафіян, щоб вони цуралися світських шкіл, коли ж урядники міністерства освіти заведуть свою школу світську в якому селі, так щоб попи і громади не давали задля тієї школи ні хати, ні книжок, ні дітей 1268.
До того ж треба сказати, що д. Чалий не вдався з Шевченковим "Букварем" до митрополита, а перепоручив сю справу отцю Петру Лебединцеву, чоловікові хоч трохи й прихильному до української ідеї, але занадто вже обережному. Отець Петро не пішов простою стежкою, а кинувся "політиковати"... "Політика" та довела до такого лишень скутку, що отець Москвин, глянувши на "Буквар" і не беручи його до рук, тільки й промовив: "А! Южнорусский..." На сьому і край! 1269
До єпископа Чернігівського Філарета подав того "Букваря" Тризна. Глянувши на "Буквар", єпископ мовив Тризні, що треба віддати спершу на розгляд консисторії. "Як не поверни, — писав 31 січня Тризна до Шевченка, — а від Філарета нічого не діждешся. Директор (шкіл світських) теж мнеться і каже, що "Букварів" в училище мало треба".
Такі звістки про "Буквар" вже ж не радували хорого Шевченка: а тут ще й Куліш, як оповідає д. Чалий 1270, заходився іронізовати, що "Шевченко почав "Кобзарем", а скінчив "Букварем".
1268 Зоря. — 1887. — № 7. — С. 236.
1269 Див. у Чалого, с. 181.
1270 Киевская старина. — 1895. — Кн. II. В тому листі Шевченко віщовав, що з Орловського "будуть люде". Віщовання його справдилося: Орловський, як знаємо, став відомим художником, але задля України з того не вийшло користі.
Чи придатен був Шевченків "Буквар", чи ні, з погляду педагогічного і національно-освітнього, про се й я не говоритиму, але не Кулішевим би устам личило іронізовати над Шевченковими заходами коло освіти народної. Шевченкові спонукання завжди були чистими, високоблагородними, він ніколи не відвертався від народу, від його темноти і злидарства, а навпаки, завжди любив народ, завжди тужив і страждав з народом, з його тугою і його стражданнями. Шевченко, і се його величезна заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних, повернув лицем /584/ до народа і примусив нас полюбити народ незрадливо. За Шевченком, як се відомо було Кулішу дуже добре, дійсно не було "зерна неправди за собою".
XIV
Минув листопад і перша половина грудня. Шевченко, очевидно, послухався був лікарської поради доктора Барі, берігся і не виходив з хати. На превеликий жаль, приятелі його не досить звернули увагу на той вплив самітності, який вона неминуче повинна була зробити на недужого Шевченка. Годилося б було вчинити так, щоб не лишати його самотою, не давати йому поринати в свої думки, в своє тяжке минуле та в хмарне сучасне життя. Від сього треба було його відводити, а на те годилось би близьким до його людям постановити, щоб чи по черзі, чи як інакше, а завжди щоб була біля його близька йому людина. Сього, на жаль, не зробили.
З листа його до Чалого, написаного 2 грудня 1271, знати, що до його "щодня заходив Орловський", але ж Орловський тоді був вельми молодим, і розмова з ним не могла вдовольнити 47-літнього страдальника!..
Увечері 6 грудня провідав Шевченка Черненко. Тарас був доволі веселий, казав, що на здоров’я йому ліпше, що йому остогидло вже сидіти в "арешті", і він гадає небавом виходити. Черненко остерігав його, радив берегтися і не виходити цілу зиму.
"Щоб і на Різдво б то не виходити? — мовив до його Тарас.