Коли б у житті ви були менш делікатні, то, запевняю вас, сьогодні ви були б набагато щасливіші. Більше того, й дружину мали б приблизно таку, якщо не кращу, ніж у вашого знайомого.
У чому ж суть? А ось у чому. Коли б ви були менш делікатним і, схопивши чималенького гарбуза від свого першого кохання, не панікуючи, метнулися б до другого, від другого до третього й так до нескінченності, доти, поки знайшли б те, що шукали. Ви ж цього не зробили й почали очікувати. Між нами, кажучи, дехто й досі чогось очікує. А поки що їх називають старими холостяками або ж дівами.
Та мова не про це. Нас цікавить, як позичити в сусіда (знайомого) гроші. Що вам треба, аби переконатися, чи в сусіда гроші є? Для цього необхідно дізнатися, чим живе сусід і що його цікавить. Скажімо, автомобіль (легковий), меблі (імпортні), холодильник ("Дніпро"), кофточка (італійська), светр (бельгійський), модельні туфлі (чеські) й т. п. Отож, саме про це й розкажіть йому. Мовляв, один добре (!) знайомий оцими днями запропонував дещо з цих названих речей. Але так ніби між іншим.
Якщо ж сусіда все це має, то тоді називайте китайський термос або ж ризьку "Спідолу". Далі переходьте на будь-яку іншу тему. Розповідайте про кінозірок Голлівуду чи аборигенів Австралії, про пальми Сахари чи про те, як освідчуються в коханні тубільці з острова Фіджі. Врешті-решт тема в даному разі не має абсолютно ніякісінького значення. Розмовляйте про що завгодно. А коли помітите, що ваш сусід (знайомий) почне вас збивати з курсу, тобто намагатиметься повернути вашу розмову до меблів чи холодильника, будьте певні: в сусіда гроші є. Це перша ознака. Друга, — коли ви відійшли від теми про життя бушменів і почали про китайський термос, — сусід неодмінно скаже:
— Так невже ти не міг позичити ніде грошей, щоб купити… — (Називає те, що його найбільше цікавить).
— Це ж такий дефіцит!
— Звичайно міг би, — це вже ви. — А де?
— Хіба в тебе мало знайомих?
— Знайомі то є, але хто сьогодні грошей позичить?
Якщо вже до цього дійшло, то вважайте, що сусідові гроші в вашій кишені.
— Ну, хоча б я!
А перегодом:
— Скажи, а в нього там ще однієї… — (приміром, норки для шапки) — дістати не можна?
Пообіцяйте. Але не відразу. Скажіть, що треба про це в нього довідатися. Потому беріть гроші і з гарним настроєм кваптеся… Ну, куди — це вже ваша особиста справа.
Може статися й так, що ви вже колись мали необережність просити в сусіда (знайомого) гроші, а він (як тепер йому здається) мав необережність вам відмовити. Якщо таке з вами трапилося, то в цьому випадку нагадайте, що у вас є дядько чи жінчин брат, який працює на універсальній (!) базі й може дістати навіть бивні мамонта. Вважайте, що без грошей додому ви не повернетеся. Хто з ваших знайомих після цього захоче розірвати дружбу з вами? Хто? Скажіть?
— У нас, правда, грошей немає, але для такої справи можемо позичити. У нас тут теж один знайомий є. Правда, він не на універсальній базі працює, але гроші в нього водяться…
І лише потому:
— Чи не міг би ти прийти завтра ж? Тільки зразу скажи, будь ласка, скільки брати, щоб двічі не бігати?
Оце коротенько про те, як позичати гроші. А от про те, як їх відібрати і не нажити собі ворога, пошукайте порад в іншого автора. Мені про це писати якось не з руки.
ЯК РОЗГАДУВАТИ КРОСВОРДИ
Майже за Азізом Несіном
Одна половина людства вважає, що розв'язувати чи розгадувати кросворди — це лузання гарбузового насіння, а друга — соняшникового. Думки світові розділилися. Мій сусіда в цій справі — виняток. Він вважає, що кросворди — тренування мізків. І це, як по-сучасному, його хоббі. Від того хоббі в нас ходором ходить весь дім. Ніхто вдома довго не засиджується. Всі тікають у вихідні чи то до річки, чи то до лісу. Сусіда сидить дома — розв'язує кросворди. За професією й дипломом він технік по штучному заплідненню. Що він робить у Києві — не знаю. Бачив, розгадує кросворди й передплачує масу спецжурналів та газет: "Зірку", "Юний ленінець" та "Піонерську правду". Передплачував би й "Літературну Україну", та вона (сусід каже) не вміщує кросвордів.
Та от цей сусіда за два вихідних не вдарить ні "козла", не сяде за "кінг", ненавидить шахи й терпіти не може шашки. Все тренує мозок.
Буває, вискочу на балкон дихнути свіжим повітрям чи визначити по димових шлейфах, що йдуть із труб ТЕЦ, яка нині погода стоятиме. Якщо шлейфи піднімаються різко вгору й чорні — значить, буде сонячно; якщо клубочаться, сповивають будинки і на колір руді — буде дощ.
Так от, не встигну визначити погоди, як із сусіднього балкона (балкони наші, до речі, теж поруч):
— Доброго ранку вам!
— Доброго ранку! — відповідаю.
— Довгенько спите. Не хотів вас будити, а ви мені так були потрібні.
— Щось трапилось?
— Нічого особливого. Дякую. Ваша дружина виручила. Цікаво, а як на вашу думку, яка буває заразна хвороба?
— Сухоти.
— Ні. Не підходить. Чотири літери.
— Грип.
— От спасибі. Точно.
Ви щезаєте в кімнаті.
— Вже почалось, — кажете дружині. — Почав кросворди розгадувати. Давай швиденько снідати, забирай малих і в зоопарк. Мене зачиняй, бо працювати треба…
Не встигли й фразу закінчити, коли дзвінок.
— Прошу пробачення, але не те… Перша літера "я", остання "р".
— Ящур.
— От спасибі. Кажуть, ви за професією інженер сільськогосподарських машин.
— Ні. Я історик.
— От чудесно. Тоді ви повинні знати місце битви Богдана Хмельницького з поляками.
— Жовті Води.
— Довга. Дайте коротшу назву.
— Пилявці.
— Ні, п'ять літер.
— Батіг.
— Що-о?
— Батіг, — кажу.
— Як батіг?
— Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг — назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.
— Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?
— Офіціант.
— Хто?
— Наш офіціант із ресторану "Млин".
— Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.
Через хвилину-другу.
— Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.
— Гуси.
— Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!
— У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.
— Невже? От порадували!
Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.
— Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.
— Байкове, — гукаєте ви.
— От спасибі. Ну, ви — як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.
— Кнур, — підказує син.
— Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?
— Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.
— Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.
Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.
— Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?
— Ні, а що?
— От чудесно. Значить, попрацюємо разом. Аптекар не відчинив. Порося. Цікаво, чи є в нашому будинку артист? Тут питаннячко… Назва з трьох літер. Точніше — прізвище… Видатний український актор… Невже був такий? Із трьох літер?
— Юра, — кажу я.
— Та ні. Тут прізвище, який вам Юра.
— Юра, — повторюю. — Гнат Юра.
— Правда? Точно, збігається. От здорово. Юра! Ну й прізвище! Ніколи б не подумав.
— Є ще коротше!
— Не може бути? Яке!
— Ле.
— А це хто такий?
— Письменник Іван Ле. Автор "Роману Міжгір'я".
— Сам написав? Цікаво. Давайте запишу. Може, згодиться. Корабельний кухар. На "ки" починається і "ки" кінчається?
— Кок!
— Ну, точно.
— Місто, де навчався Ломоносов? Чотири літери.
— Київ.
— Як? У Києві — Ломоносов? Точно… На "ки" починається, на "ви" кінчається. Ти диви! Хто у нас педагог?
— Продавець газводи.
— Із другого парадного?
— Еге ж.
— Ну, спасибі. Я побіг. Ви ж нікуди не виходьте. В мене ще є журнальчик.
Я взявся за склянку. З холодним чаєм.
— Пробачте. Педагога нема. Може, ви скажете, як звали батька Віри Павлівни з роману Чернишевського "Что делать?"?
— Павло.
— У мене новий кросворд із "Огонька". Тут по-російськи.
— Павел.
— Ну й пам'ять у вас! Точно, перша "пи", остання "ли". Побіг до зоотехніка. Смачного вам…
— Жінко, підігрій чай, будь ласка…
Коли:
— Пробачте, але зоотехнік — свиня. Не відчинив. Хоч я чув, як він ходить по кімнаті й чавкає. Ну й люди тепер пішли. В мене двері не зачиняються, а тут людину не пустити на поріг, не допомогти. Питаннячко — раз плюнути: домашнєє животноє.
— Корова.
— Точно. Ну, спасибі. Виручили. А я вже розхвилювався. Вік не забуду. Ви найпрекрасніша людина. Смачного вам. Я побіг. Скажіть, у нашому під'їзді ботаніка нема?
— Сусід над вами.
— Невже? Він же пиво продає коло стадіону?
— Кінчав сільськогосподарську академію.
— З вищою освітою, значить. Недарма у вихідні дні при краватці ходить. Я побіг…
Коли дзвінок.
— Це знову я. Свійська тварина?
— Осел.
— Ну, спасибі. Ні, не підходить.
— Ішак, баран, — вигукуєте ви, поспішно натягаючи штани.
— Ну, спасибі. Ні, не те. На "си" починається, на "я" кінчається?
— Свинья.
— Пробачте, в мене вже український кросворд. Із журналу "Знання та праця".
— Значить, свиня.
— Точно. Ну, спасибі, як я одразу не здогадався!
— Найзручніший вид міського транспорту! На "ти" починається, на "і" кінчається. П'ять літер…
Нарешті сусіда мене доконав. Цього я й досі розгадати не можу. Весь дім на ноги підняли від зоотехніка до офіціанта. Але, хоч убийте, — ніхто не знає. Кліточки в сусіда так і не заповнені. Це був перший кросворд, якого сусіда не розв'язав. Я йому співчуваю.
P.S. Сьогодні випадково дізнався: найзручніший вид міського транспорту, виявляється, таксі. І як я зразу не здогадався. Ох і зрадіє сусід!
ЯК СТАТИ РАБОМ
Той, хто прочитає оцей заголовок, напевне, скаже: "А кому це потрібно? Та й чи існують у наш час раби?" Виявляється, існують. Більша половина людства, переконаний, — сучасні раби.
Сучасний раб від колишнього (минулого) відрізняється тим, що він стає рабом (на відміну од фараонівського раба) добровільно. Причому робить це з радістю, за власним бажанням, виявляючи максимум зусиль та енергії. Сучасний раб використовує весь свій досвід, свої знайомства (протекції) й ніколи не заспокоюється, яким би не було його самозакабалення. Ще енергійніше він тягтиме в полон рабства свою дружину (якщо вона не втягне в цю справу його, як це сталося з Півнєвим, та про це нижче), дітей, знайомих і себе.
Якщо перші раби ще рятувались якимось чином: корабель зіткнувся з айсбергом — раби висадились на острів, заснували плем'я бао-бао чи чао-чао й почали множитися, якщо, безперечно, з ними висадилась на острів хоч одна жінка; пірати відбили галеру в рабовласників — раби стали піратами, вільними, як Летючий Голландець; патрицій, змилостивившись, дав волю рабу, як найкращому гладіатору.