Сам же Вишневецький з рештками своєї збройної сили і з п'ятьсот жидами, що заплатили йому за опіку, втік у Польщу.
14-го травня поляки були ще якої пів милі від Чигирина (1 велика українська миля це 7 км). Не діставши ніякої вістки від під'їздів, вони вирушили на захід і 16-го травня стояли ще під Боровицею. 17-го травня вирушили на Черкаси; по дорозі наспіла врешті вістка, що над Жовтими Водами ведеться бій. Нерішено стояли ще два дні недалеко Черкас і тут заскочила їх вістка про жовтоводську поразку. Потоцький не міг рішитися, що йому далі робити і військо самочинно вирушило на захід. 19-го травня дійшли до Черкас, перечекали повних два дні на полях пів милі від міста. В Черкасах одержано друге підтвердження вістки про жовтоводський розгром.
Тепер поляки вирушили спішно на Мошни дуже трудним тереном — без доріг, лісами й багнами; цей терен був відомий під назвою "української пустині". 20-го травня дійшли до Сахнівки. Там при переправі через Рось заламався міст і на переправу річки глибоким бродом втрачено знову два дні. В Сахнівці наздогнав Потоцького післанець від Вишневецького, який повідомляв, що стоїть у Прилуках із шістьома тисячами війська, яке й передає в розпорядження Потоцького. У зв'язку з тим поляки рішили спинити дальший похід і чекати Вишневецького під Корсунем. Одночасно в напрямі військ Хмельницького вислали сильний під'їзд під командуванням Ґдешинського для розвідки і захвачення "язиків".
Три дні поляки: шукали догідного місця під табір. Врешті в неділю 24-го травня станули біля міста від західньої сторони на високій рівнині над Россю в якомусь давньому обозовищі. Тут мали ожидати підмоги від Вишневецького. Ще всі відділи не станули на своїх місцях, як уже під'їзд Ґдешинського повернувся. Правда полонених "язиків" не дістали, але зате бачили перші козацькі загони у віддалі якої милі від Корсуня. Ґдешинський спостерігав переправу українського війська через Тясьмин, біля міста Тясьминця; отже — перші бойові групи козаків могли б появитися під Корсунем ще того ж таки дня ввечері або в понеділок вранці.
Поляки почали на швидку руку окопуватися й готовитися до оборони. Зараз таки спалили міста Корсунь і Стеблів та пограбували населення. Корсунь згорів увесь, осталися лише церква й замок, що стояли повище самого міста. Частину власних припасів, що їх не веліли втягнути в табір, теж спалили, щоб вони не попали в українські руки тимбільше; що здогадувалися, що Хмельницький отабориться або під Корсунем або під Стебловом.
Ввечері в неділю 24-го травня в Корсуні, що палав, та в околиці появилися передові козацькі відділи.
Польський табір. Польський табір, що його всіма силами викінчувано ще й уночі, був положений на захід від міста, поміж Корсунем та коліном річки Росі, в місці, де вона на малому просторі повертає від півночі. Був там один давній вал, що його поправили та підсипали ще вище; три ж інші висипано почерез ніч. В середині табору висипали ще п'ятий вал для почоту й для військ коронного гетьмана Потоцького.
В цілому фронт табору був обернений в сторону міста, отже на схід. Правий південний бік табору і західній вал були хоронені річкою, терен табору похилявся з заходу на схід, себто його передня частина лежала нижче від задньої. Отже накерування табору було правильне. Обсада табору була така:
І. вал під командуванням Денгофа: чотири гармати й чотири хоругви;
II. вал під командуванням Андрія Конєцпольського: чотири гармати, чотири драґунські хоругви, три панцирні хоругви Степана Чарнецького й полки німецьких оберштів;
III. вал під командуванням Бєґановського з драґунами;
IV. вал під командуванням Сєнявського: чотири гармати, піхота й кіннота;
V. вал під командуванням Потоцького: піхота й кіннота Заславського.
Українське військо. Після бою в Княжих Байраках Хмельницький остався на полі бою повних три дні, що їх присвятив організації війська. До нас дійшли лише вістки про організування артилерії, — мабуть, через те, що гетьман увів нові методи транспортування гармат та поробив далекосяжні організаційні зміни.
Стан української артилерії при головному війську сягав тоді 26 гармат, з того 15 запоріжських човнових фальконетів. Ці гармати Хмельницький приспособив до суходільних умов, вміщуючи їх на двоколісних "бідках", тягнених одним конем. Обслуга всієї "гармати" (артилерії) налічувала 500 піших і 300 кінних козаків. Особливий подив викликали гармаші, що вміли "з гармат стріляти так, як з мушкетів".
В який спосіб Хмельницький перевів організацію інших частин, — не відомо. Мабуть, доповнював сотні й полки, проріджені боєм, добирав відповідних людей по сотнях і назначував їх старшинами. Головно ж розбудував ще далі розвідкову службу так, що постійно знав про те, що діється в польському таборі. Розвідавши отже, що поляки вирушили на захід, зараз таки в четвер 21-го травня подався за ними. По дорозі — головно з Чигирина, Крилова й о. колиці — до Хмельницького долучилися озброєні козакуючі селяни, числом около 2.000 люда.
Вночі з 23-го на 24-те травня головні українські сили переправились почерез Тясьмин і 24-го травня. ввечері передові відділи увійшли до Корсуня та підступили під польський табір. Козаки розшташували свій табір біля містечка Стеблова, обсадивши сторожовою охороною річку Рось від Стеблова по Корсунь.
Зараз першої ж ночі козацькі ударні відділи напали на передпілля польського табору від річки Росі з західньої, сторони, й зайняли коні, вислані до водопою. Випад удався, бо поляки не сподівалися козаків від заходу, сама ж річка і не була ніким обезпечувана.
Джерела, що подають числовий стан українського війська, дуже різняться щодо цифр: польські історики оцінюють українську силу на 10.000 козаків і 5.000 татар. Сам Потоцький подав офіційно, що число татар сягало 76.000 (!), інші ж нараховують, напр., такі фантастичні числа: українців — 12.000, Тугай-бей — 40.000, озівський хан — 4.000, ногайський хан — 12.000, білгородський і буджацький хани — 20.000.
Сам Величко подає, що в Хмельницького було 15.000 війська без орди, але ж одночасно пише, — теж пересадно, — що вже в першій сутичці згинуло 3.000 поляків.
Насправді ж українське військо нараховувало: 3.000 козаків з-над Жовтих Вод і 2.000 повстанців, що прибули по дорозі.
Татарські сили налічували 500 вершників, що прийшли після жовтоводського бою, та два полки по 500 вершників, що прийшли дещо пізніше — як перший відділ. Сам Тугай-бей не міг брати участи в корсунському бою, бо із своїми 11.000 татар прийшов куди пізніше, — аж під Білу Церкву.
Так отже українські сили налічували 5.000 козаків, головно піхоти, і 1.500 татарських вершників, озброєних в луки, а частково й без цієї зброї.
В понеділок 25-го травня вранці головні українські сили станули на південь від польського табору. Річка розділяла оба війська. Інші частини переправились почерез річку понижче Корсуня й увійшли в місто. Крізь далековиди поляки могли добре бачити з гори (із шанця Денгофа) козацькі відділи в "білих серм'ягах".
Із сходом сонця татари переправилися почерез річку й зайшли поляків від півночі. Біля "могил" станули два татарські полки в силі по 500 вершників. Почалася перестрілка з рушниць поміж козаками й поляками. До татар, що стали наближуватись до польського табору, поляки випалили декілька гарматніх стрілів, в наслідок чого вбили якогось знатного татарина. Врешті поляки вийшли перед шанці й розпочали герці з козаками й татарами. На поважніший бій поляки не могли зважитися, хоч на це й натискав польський гетьман Каліновський. Цьому однак рішуче протиставився Потоцький: казав, що "в понеділок не має щастя". Можливо, що він хотів спершу розпізнати сили Хмельницького, а може й очікував якоїсь вістки чи й підмоги від Вишневецького. Стало отже на тому, що весь день відбувалися лише дрібні герці. Цілий час поляків цікавив якийсь вершник, що під'їжджав доволі близько під польський табір і спокійно приглядався їх розташуванням. Не зважаючи на те, що поляки особливо завзято його обстрілювали, цей вершник таки далі продовжував своє спостерігання. Поляки думали, що це Тугай-бей, однак відомо, що його тоді під Корсунем ще не було.
Ввечері поляки зловили декількох татар і козака-"бута" (козацько-татарського перекладача). Цей на муках зізнав, що в козацькому таборі є 15.000 козаків і 47.000 татар, а незабаром має прийти сам хан з головними силами. Твардовський пише, що козака підіслав Хмельницький зумисне, щоб той перебільшеними заподаннями нагнав полякам страху. Усім полоненим поляки постинали голови.
Цього ж вечора наспіла вістка, що в річці опала вода. Це могло статися лише в наслідок того, що козаки загатили греблю під Стебловом, щоб таким чином відтяти полякам воду для людей і для коней та здобути кращий приступ до польського табору з усіх сторін.
Пізно вже з'їхали українські герцівники до свого табору. Татари теж завернули до свого коша, що находився по другій стороні річки.
В такому положенні поляки вирішили відступити; оборонним табором. Щоб відступ пройшов справно і в порядку, то для рухомого обозу призначено лиш частину возів. Решта, — головно ж важкі вози, — мала остатися на місці. На хорогву визначено залежно від її числового стану: на 100 — кінну хорогву — 25 возів, на 60 — кінну хорогву — 18 возів, на 50 — кінну хорогву — 15 возів.
Решту коней та озброєних чур приміщено в середині табору, бойові ж відділи — піхотою назовні та поміж рядами возів.
Табір уставлено у вісім рядів і озброєно в гармати. Обозним назначено Бєґановськото; час вимаршу — наступний ранок.
До Богуслава вели два шляхи: один ішов відкритим полем понад річкою, а другий — горбуватою околицею й лісом.
Як провідників поляки використали довколишніх селян, реєстрових, козаків і драґунів.
Хмельницький скоро довідався про хід наради в польському таборі — почерез свою організацію розвідувачів та, мабуть, почерез українців, що служили в польському війську. Гетьман догадувався, що поляки виберуть для відступу шлях лісом, тому, що терен понад річкою обсадили українські відділи і зрештою — в чистому полі поляки були б наражені на постійні напади.