Біля герцогині лишилися двоє серйозних, збалансованих хлопчаків – принци Пилип та Всеволод. Коли мати відправила на навчання Олену, Ліза все одно не вернулась, чекаючи сестричку на вакації у Стрілчатому.
В Бостоні були швидко і якісно побудовані чотири нових шхуни для герцогства, пристосовані для вантажних перевезень. Раптом англійські і голландські капітани — торговці чорним товаром, у деякій кількості і злагоджено перейшли на білий товар, бо це було також вигідно та ще за ними не ганялись по всій Атлантиці скажені пірати –запорожці.
Миттєво зрозумівши зміну кон'юнктури ( про таку можливість декілька разів толкував батько) Орест завантажив діловою деревиною весь свій, величезний на ті часи, флот. Ділову деревину, розпущену на дошки лісопилками Масачусетса в основному складав білий дуб, але кедри, каштани і чорний дуб, які однозначно годилися для підводної частини парусників, також складали значний відсоток. Було завантажено і трохи модрини. Розторгувався із старих кораблів у Голландії та Гамбурзі. Чотири нових кораблі просто розвантажились у Нормандії та пішли через Канал з візитом у Данію.
14
У Північному морі, десь перед Скагерраком укри напоролися на шведську ескадру. По жовто-блакитним прапорам шведи зрозуміли, що перед ними – майбутній зять Фредерика 4-го. Принц наказав гнати щодуху, благословляючи те, що не взяв з собою жодної старої калоші. Ті кораблі розвантажувались у З'єднаних Провінціях. Вироби бостонських корабельних майстрів показали ще невідому світу американську якість і доволі скоро най швидкохідний корабель шведів почав танути на горизонті. Було вбито троє матросів, один помічник капітана. Повідомивши герцогиню про інцидент попутними кораблями, Орест вернувся у Нормандію і зайнявся капітальним ремонтом ненових шхун (між іншим, витриманою деревиною, обміняною на привезену, і місцевими спеціалістами).
Після того, як прийшли три орендовані кораблі з салом, солониною та борошном у трюмах та деякою кількістю добровольців на борту, згідно указу Єлизавети була об'явлена війна Швеції. Іншим указом капери її величності із всього океану стягувались у Північне море. У 1717 Петро добився того, що Франція відмовилася від союзу зі Швецією (це коли його бачив Всеволод). То вступ у війну якоїсь Атлантиди, що сприймалась як маленький заокеанський клеврет Франції, було зрозуміло як певне вибачення перед анти шведським альянсом. По рекомендації Всеволода, запорожці прорвались у Балтику, а державна ескадра Атлантиди зайнялась патрулюванням берегів Норвегії. Оскаженілим лютим 1718 року об'єднана дансько-укрська ескадра під загальним командуванням Ореста зчепилась з шведами на траверсі міста Мальме. Більше у протоках та за проточних землях в цій, Великій Північній війні шведські кораблі не бачили.
Весною прийшли від Уляни з Фарани у воюючу і голодуючу Норвегію зафрахтовані кораблі з деяким поповненням і зерном. Північ країни боролась, хоча ще у 1716 році була захоплена шведами Християнія (головне місто Норвегії). Але поряд прикордонні фортеці Фредриксхальд та Фредрикстен продовжували опір. Кораблі Атлантиди направились для їх деблокування. Страшний шторм поламав три кораблі ескадри. Капітани викинули кораблі на берег. Під захистом артилерії ескадри із цих екіпажів був створений штурмовий загін. Командування Фредриксхальду вислало посилену транспортну експедицію, якій вдалося вивезти у фортецю артилерію та збіжжя з кораблів під прикриттям вогню з кораблів, штурмового загону та власних сил.
Заспокоєний Орест вирішив, що з поповненням фортеці точно протримаються і відправився бомбардувати Християнію. Довго, дуже довго, місяці, крутився, як вовк над салом у капкані, крутився принц біля головного міста Норвегії, промацуючи вогнем корабельної артилерії всі напрямки. Ні, ні, знову ні. Тільки людей покладеш. І ледве у жовтні, взявши придані данські війська на борт, зрозумів, що операція можлива. Був поранений у ногу і плече при десантуванні у грудні у той самий день, коли біля Фредриксхальду був смертельно поранений Карл, король шведський.
Бій на палашах між королем і принцом, в результаті якого Карл двічі поранив Ореста, а той заколов супротивника – нічим не обґрунтований історичний анекдот. Вони були поранені приблизно в один і той же час, але між ними було не менш 400 км відстані. І взагалі, у обох вогнестрільне поранення.
То Норвегію укри звичайно остаточно визволяли, але під орудою принца Кристіана, майбутнього короля Данського і Норвезького. Після смерті короля шведи практично відводили війська, так що визвольний похід вийшов не дуже кривавим. А Орест у копенгагенському замку попав під повну опіку принцеси Шарлотти Амалії, яка трошки подорослішала, коли привезли перераненого нареченого. А все ж була дитиною, яка старанно і самозабутньо бавиться у дорослу жінку, чоловіка якої важко поранено. Рани не були надто небезпечними, то Орест охоче грався у нещасного страждальця. Йому було затишно.
Запорожці під орудою адмірала Нечуйвітра перевернули Балтику у Кариби, не забуваючи забезпечувати флот Атлантиди біля Норвегії різними смакотами. Аж раптом помітили, що у військах "союзників", росіян повно малоросів, які ну абсолютні укри. І тим дуже хочеться і на простори Атлантики, і в саму Атлантиду. Звернулись до Всеволода. Той наказав втікати без виказання напрямку, по можливості — без матеріальної і фізичної шкоди для "союзників". Це було якесь ідеальне дезертирство, тихо, скромно, нічого не пояснюючі і не ламаючи. Наче в воду впав.
Коли цар Петро допетрав розміри шкоди, нанесеної штатному складу військ, вже йшов Аландський конгрес. То обидві сторони переговорів звернулись до Данії, щоб та виставила запорожців за межі балтійського басейну. Корсари незаможно попросили добавити кораблів, щоб їх було стільки, скільки було при появі біля берегів Європи. Після їх відходу, який не дуже й помітили (може демонстративно) вчорашні "союзники", Велика Британія і Росія ненадовго зчепилися між собою.
Коли кораблі укрів прийшли в Гавр (січень 1719), то людей було майже вдвічі більше, чим на початку кампанії. Навесні пірати взяли бажаючих на Січ і в Фарану, Орест — у Луїзіану та Атлантиду. І якраз для учасників фінансової афери Ло Всеволода і Данила наставав зоряний час.
У зачісці герцогині з'явились срібні павутинки, але русява перука ще добре скрадала легеньке посивіння. Стрімка, костиста і іронічна правителька зустріла переможну флотилію на пірсі, поздоровила флот з перемогою, сказала, що досконало розбереться з діями кожного і кожний отримає "по трудам його".
Коли коні понесли фаетон у Палац мусонів, мати спитала:
– Ну що, жених, добрався до нареченої?
– Взагалі-то так, мамо. Правда на санітарних ношах. Добре, що не на марах.
– У мене тут було підозріле шарудіння з боку Великої Британії, то тепер вони тричі подумають, чи варто затівати свару з обстріляним, переможним флотом заради невеличких шматочків землі.
Після того, як Франція віддала у 1714 році Англії землі навколо Гудзонової затоки, Ньюфаундленд і Акадію, настирливість бриттів вища за всяку міру. Та й трохи ми підрівнялись у майбутньому данському мезальянсі, ти тепер не тільки представник дуже знатних родів Східної Європи, а й видатний данський флотоводець, переможець у битві на траверсі міста Мальме.
– Значить, ти найкраща подруга Північно-Американських колоній Англії?
– Що поробиш, синку. Треба уникнути долі акадців. Скачи враже, як пан каже. Оленка вже вчиться у монастирській школі у Бостоні, Герцогський колегіум Атлантиди, звичайно, дає добрі знання, але класичні мови у програмі відсутні.
– Зате православна церква персонально стоїть над душею дітей з нашої сім'ї, заставляючи вчити грецьку та латину.
– Того замало. Трохи посидиш з братом на гуті та й поїдеш на курси класичних мов у Бостон. А потім – у Гарвардській університет.
Одмітимо, що пізніше колоніальні законодавці, не без впливу Ореста, прийняли законодавчі акти, які визнавали білих із Східної Європи кріпаками, тобто маючими право, відпрацювавши три дні панщини в неділю, далі працювати на себе. Обґрунтовувалось тим, що це природний стан завезених трударів, у якому вони найбільше зроблять на хазяїна. Особливих заперечень це не мало, бо практика підтвердила тезу.
15
1719. Вернемось у Західну Європу. Після гарячкового шмигання по Парижу, треба було злиняти кудись до початку основного етапу спекуляції Ло. Всеволод і Данило подались на ярмарку у Франкфурт-на-Майні, сівши на бриг у Руані.
"Святий Хома" всі останні роки був у розпорядженні Всеволода, то не воював і якраз напряму прийшов з островів Сен-П'єр і Мікелон з вантажем хутра. Для особливо допитливих – на цих острівках ловити нікого чи нічого (автор про пухнасту звірину), то хутро було закуплено під замовлення негоціантами островів на землях північніше річки Св. Лаврентія.
Ярмарок був велетенським, то княжич був повністю очарований містом. Всеволод зняв на два місяці житло у великому дохідному домі, який ще не мав назву "готель", думав про напрямки підйому економіки Фарани і, як більшість батьків, пропустив дуже важливі події.
Пополудні показався Данило у офіцерському строї сухопутних військ "Атлантиди", його за руку (долоня в долоню!) тримала дівчинка. Ні, скоріше дівчина. Світлокоса, тая руса коса короною на голові. У вухах сережки з смарагдами густо–зеленого забарвлення, десь каратів на 7–8. Але (святі збережіть!) років п'ятнадцяти.
На прямий погляд графа та зробила кніксен і сказала:
– Гелена Софія – принцеса герцогства Саксен-Гота-Альтенбургського
Батько підхопився.
– Мати знає де ти?
– Так, – спокійно відповіла дівчинка. – Вона відпустила.
– А герцог?
– Не знає. – Овва, Орест її вчить української.
– Оресте, скільки їй років?
– Не питав, – зізнався той.
Щось у ситуації було не те.
– Принцесо Гелена! – гримнув граф французькою, відкинувши всі тонкощі етикету і обов'язки благородної людини. – Ти чого мрійливо посміхаєшся, неначе мова не про тебе йде? Ми ж французькою. Скільки тобі років?
– Сімнадцятий. (Всеволодові полегшало). Пане! моя мати сказала, що із поляків гонор завжди пре, відкидається все, що здається їм приниженням. то кричати граф буде обов'язково. але, якщо любитесь, Геля, через це треба пройти.
– Ти чого така худесенька? Ну ладненьке, і справді пройшли.